РОЗДІЛ 7: СИСТЕМА ДІЯЛЬНОСТІ

Дії людей формують систему діяльності, у якій кожна дія вміщує деякі інші.
Ані сама діяльність, ані конкретні дії не є ціллю, але є засобом, за допомогою якого можна досягнути цілі.

7.0. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Людське життя — вдома, у школі, на роботі чи деінде — складається з багатьох дій. Ці дії, що трапляються на життєвому шляху, формують систему діяльності.

Діє не кваліфікація, структура чи закон, але людина як особистість, як суб’єкт само- і соціального управління (а не як об’єкт чиїхось маніпуляцій). Діяти може кожен поодинці, але успіху зазвичай досягають у співпраці.

Усі дії є елементом системи діяльності. Кожен елемент цієї саморегульованої системи певною мірою містить у собі й інші елементи системи діяльності. Наприклад, у навчанні є трохи роботи, творення, гри, наслідування та інших дій, і робота, зі свого боку, також частково складається з навчання, творчості, гри й наслідування. Розглядаючи виключно навчання чи роботу, неможливо отримати вартих довіри знань ані про навчання, ані про роботу.

Має бути зрозуміло, що досягнення задовільного рівня в будь-якому виді діяльності передбачає знання системи всієї сукупності дій (як цілого).

7.1. ДІЇ

Люди працюють на фабриці, у полі, на фермі, у лісі й на морі, але більшість членів суспільства все ж отримує зарплатню за діяльність іншого роду. Люди здебільшого працюють удома і в садку, коли згрібають листя, миють посуд тощо. Але там, де виплачують зарплатню, ці ж люди виконують значно складніші за просту роботу завдання — керують, управляють, налагоджують зв’язки, лікують, навчають тощо. Навчання і лікування — це не робота, а процеси, у багато разів складніші за будь-яку з робіт (винятком є, мабуть, робота сапера). Заняття спортом саме по собі не є роботою, але є професії, у межах яких спортсмени працюють гравцями, бігунами, метальниками і т. ін. Хоча фактично сама по собі гра не є роботою, гра — це гра.

У школі відбувається навчання (не навчальна робота!), у якій роботи дуже мало. Магістри й докторанти не зайняті науковою роботою, вони досліджують і творять, а в дослідженні й творчості роботи практично немає. Люди, які тут і там відвідують збори, не зайняті громадською роботою, налагоджують суспільне життя в різних сферах, регіонах і на різних рівнях регуляції.

Важливі риси будь-якої дії:

• зміст і форма;
• значущість і значення;
• ритм і напруга;
• доцільність, ефективність й інтенсивність;
• ресурси й умови;
• можливості й небезпеки;
• безпека здоров’я;
• загальна захищеність;
• прямі та непрямі зв’язки та залежності;
• результати, які можна оцінити, враховуючи водночас їхню кількість, якість і терміни;
• наслідки, які необхідно своєчасно передбачити, перешкодити їхньому виникненню і компенсувати їх;
• плата і/або інша компенсація.

Значення мають курс і ціль суб’єкта, а також його роль і статус.

МНОЖИННІСТЬ ТОЧОК ЗОРУ

Навчаючи якоїсь одної дії, неможливо домогтися задовільної кваліфікації. Отже, об’єктом навчання повинна бути система діяльності.

Система діяльності людини має складну структуру. Щоб її розгледіти, потрібно спостерігати за людиною протягом тривалого періоду в різних умовах, обставинах і ситуаціях, — наприклад, як вона поводиться в конфліктних і спокійних ситуаціях, у ситуації вибору або примусу, у реальній та ігрової ситуації (див 3.2.).

Важливо виокремити домінанту (дія, що своєю значущістю й значенням перевершує інші). Важливо зауважити рівень ризику, творче напруження, небезпеку. Учений, який відкрив фундаментальну закономірність або навіть закон, який він може записати хоч на серветці або на кришці папіросної коробки (згадаймо Айнштайна), заслуговує на виняткове визнання, попри те що результат його відкриття, власне кажучи, неможливо виміряти або гідно оплатити. Лише деякі вчені отримують Нобелівську премію чи аналогічну винагороду.

Ученому, художнику чи композитору не заведено платити за роботу, хоча дослідження й творчий процес також часто супроводжує безліч простих і рутинних дій. Вони отримують гроші за творчість.

Є багато точок зору. У цій книзі ми підкреслюємо важливість цілеспрямованої діяльності (див. 2.10.). Однак це не означає, що інші види діяльності, такі як хаотична, ситуативна, а також примусова та інші мали б лишатися поза увагою. Певною мірою кожна більш-менш тривала дія містить усі ці види дій.

Примусовими є такі дії, у яких вибору немає — вони обов’язкові. Що більше примусу, що менше свободи вибору, то менше можливості творити, досліджувати, самостійно думати й вирішувати.

Примусові дії, звісно, теж дозволяють виконувати якісь завдання й обов’язки, однак замість радості та синергії за таких обставин з’являються наслідки: втома, брак волі, байдужість і апатія. Тобто настає віддалення, а за ним — і відчуження. Важливо пам’ятати, що почуття відповідальності й активність людини формуються лише через її самостійні рішення!

Найчастіше можна побачити, що люди займаються тим, що їм подобається, а не тим, чим потрібно. Трапляється, що всі дії спрямовані на окремий, добре видимий і всіма вподобаний фрагмент, а не на систему в контексті різних метасистем. Однак задовільним можна вважати лише системний і комплексний розгляд систем.

Якщо людині не відома якась основна дія (навчання, робота, творчість, гра тощо, див. рис. 7.1.1.) або вона свідомо її ігнорує, то людина не може бути успішною в жодній діяльності. Несистемними діями можна досягти рівня дилетанта, але неможливо прийти до великого успіху.

Передумовою досягнення успіху в групі є синергія, що формується внаслідок взаємного доповнення й взаємної уваги, — на її основі дозрівають нові ідеї й удосконалюються люди. Водночас група може спонукати своїх членів заглиблюватися, досліджувати, вивчати, творити та уникати помилок — поверховості, а також випадкових промахів і помилок.

ГРА ЯК ОДНА З ОСНОВНИХ ДІЙ

Гра є не лише однією з властивих людині дій, а й механізмом формування особистості. Гра — це вкрай складна і суттєва дія. Ігри здебільшого відбуваються не в ігровій, а в істинній ситуації. Якщо хтось почне вдавати, що він грає (грати жартома), то цілком може статися, що таку людину закличуть до порядку або виключать із гри. Гра в житті людини має фундаментальне значення. За допомогою гри людина соціалізується (див. 2.2.).

За допомогою гри людина відкриває себе й інших, створює й налагоджує стосунки. Через гру можна навчитися пізнавати одне одного, тренувати навичку швидкої та легкої зміни ролей, представляти себе оточенню, досягати спільних результатів, перемагати і програвати.

Гра має виховний ефект лише в істинній ситуації.

Дні народження, весілля, Іванів день, дискотека, свято пісні й танцю, всі звичаї-обряди-традиції (див. 5.1.) також, по суті, є іграми. Будь-яка гра має свої правила. Знання правил і точність їх виконання учасниками допомагають зрозуміти, хто є хто. Гра дозволяє проконтролювати наявність одне в одного честі та почуття міри, вміння триматися в певних межах і т. ін.

Гра (так само, як і інші дії) містить решту елементів системи діяльності, зокрема роботу.

ДІЯ НЕ Є ЦІЛЛЮ!

Для маленької дитини, як і для інфантильного дорослого, якась дія сама може бути ціллю, але переважно дія все ж є засобом, що допомагає досягнути цілі. Люди, які мали достатньо часу на розмисли про життя, розуміють, що чогось значного й видатного можна досягнути лише за допомогою системної діяльності. Тому громадянину також варто визначати себе як творця й хранителя системи. Дія може стати результативною, якщо людині вдасться вигадати систему й діяти відповідно до неї.

У цій книзі вже не раз було згадано моделі системного мислення — бочки та якірні ланцюги, які використовували у своїх міркуваннях моряки й землероби Естонії ще в стародавні часи. Жарти жартами, але обидва «закони» — як «закон бочки», так і «закон якірного ланцюга» — не завадить пам’ятати й сьогодні (див. 1.0.).

7.2. РІВНІ РЕГУЛЯЦІЇ

Суспільство, з погляду того, як воно влаштовано, не є строго ієрархічною системою. Однак у ньому є чітко позначені рівні регуляції та керування, у специфіці яких слід було б розбиратися кожному громадянину.

Будь-яка проблема має свою особливість на всіх рівнях регуляції, керування і управління. Жодна проблема не вирішується на тому ж рівні, де вона проявляється, а причини напруги також не перебувають виключно на тому рівні, на якому спалахує полум’я. Для пошуку задовільних рішень доцільним буде діяти, як у відомому дитячому танці біля вогнища: два кроки всередину, два кроки назовні (на дві рівневі сходинки вгору і вниз). За такої умови потрібно враховувати щойнаменше п’ять рівнів регуляції, керування та управління (див. рис. 7.2.1.).

Як читач уже знає (див 4.3.), життєве середовище формується в єдності горизонтальної та вертикальної регуляції. Є інституційний рівень, відомчий та інші, аж до сімейного та індивідуального рівнів. Треба пам’ятати, що в кожного рівня — своя специфіка.

Наприклад, за допомогою вертикальної, довіреної відомствам регуляції, має бути досягнуто положення, за якого жодна з передумов функціонування, зміни, захисту і розвитку держави не була б відсутня й не працювала наперекір задуманому, а також не могли б залишитися без уваги зв’язки в жодній із життєво важливих сфер.

Варто повторити, що ефективність є функцією системності! На всіх рівнях регуляції керівництво має (повинно мати) права для виконання (всіх!) своїх зобов’язань перед жителями і обов’язок нести повну відповідальність за супутні цій діяльності (або її відсутності) прямі й непрямі результати та наслідки. Народ не є засобом досягнення будь-яких цілей чиновниками та іншими (чи це баланс бюджету чи ще щось); ціллю є добробут народу, а також збереження культури і всіх культурних цінностей, зокрема рідної мови.

БУДЬ-ЯКА ПРОБЛЕМА МАЄ ІНАКШИЙ ЗМІСТ НА КОЖНОМУ РІВНІ РЕГУЛЯЦІЇ

Одна й та сама проблема на різних рівнях регуляції має свій, відмінний від інших рівнів, зміст. Для прикладу розглянемо транспорт як проблему.

На рівні індивіда відбувається вибір: на чому їхати — на велосипеді, на автомобілі або на громадському транспорті? Де паркувати автомобіль, де ремонтувати і т. д.?

На рівні сім’ї вирішуються питання, хто куди їде, хто кого підвозить, коли, хто і куди повинен під’їхати? Як врахувати інтереси одне одного з погляду логістики?

На рівні міста й волості транспортна тематика вміщує дороги, трубопроводи, мости, тунелі, громадський транспорт, таксі, світлофори, пішохідні переходи, велодоріжки; взимку до всього перерахованого додається прибирання снігу.

На державному рівні потрібно стежити за тим, як функціонує шосейний, залізничний, морський і авіатранспорт, який стан мережі доріг, чи відповідають графіки руху потребам людей, як забезпечити безпеку тощо.

На міжнародному рівні заведено займатися безпекою морських і повітряних перевезень, зменшенням забруднення навколишнього середовища тощо.

Для розуміння транспорту як проблеми недостатньо орієнтуватися в якомусь одному рівні та займатися тільки тим, що лежить на поверхні. Говорити слід про кожен рівень і про те, що на ньому відбувається, а громадянину потрібно бачити наскрізний зріз проблематики. Повноцінно займатися будь-якою сферою можна лише маючи відповідні моделі.

Так, для проектування будівель є безліч бюро із сотнями архітекторів, інженерів та інших професіоналів. Натомість у суспільстві подібне проектування процесів, що відбуваються, практично не проводять. Так звані політики часом вважають, що для діяльності досить лише мати владу й виявляти ініціативу, а все інше — вторинне та необов’язкове.

7.3. МОДЕЛІ ПРОФЕСІОНАЛА

Здатність охопити всю картину не може сформуватися сама, випадково. Передумовами формування професіонала (і водночас — його інструментами) (див. 1.7.) є моделі, за допомогою яких розкривається можливість бачити ціле, а також значення його частин, підсистем та елементів.

За допомогою моделей стає можливим описувати речі та їх сукупності, феномени, процеси та фактори, а також їхні залежності й зв’язки. Через моделі як проблему можна сформулювати суперечність між наявним і бажаним станом речей і зосередитися як на з’ясуванні їхніх причин, так і на створенні системи необхідних заходів для їх зменшення та усунення.

МОДЕЛЬ І МОДЕЛЮВАННЯ

Модель — це об’єкт, що характеризує (представляє) інший, складніший об’єкт і пропорційно відповідає йому.

Професіонал займається системою, дилетант займається однією з її частин, а профан лише говорить, що було б непогано нею зайнятися.

Моделлю може бути:

• навчальний посібник;
• передумова наукового дослідження;
• прогноз;
• сценарій;
• аргумент.

Значення моделі формується в контексті.

Моделювання — це метод пізнання, фіксації, збереження і передачі наявних чи уявних предметів, явищ і процесів, зв’язків і залежностей.

Моделювання полягає в конструюванні та використанні моделей.

Моделювання є сучасним:

• методом дослідження;
• творчим методом;
• навчальним методом (методом вивчення та викладання);
• консультаційним методом;
• ігровим методом;
• методом роботи;
• методом керування;
• методом господарювання, налагодження зв’язків, управління та організації інших цілеспрямованих процесів.

КОМУ ПОТРІБНІ МОДЕЛІ?

Моделей потребують ті, хто наділений:

• істинним і непохитним інтересом до пізнання;
• бажанням чогось навчити або чогось навчитися;
• потребою в розумінні та осягненні;
• обов’язком нести відповідальність за свою діяльність і її фінальні результати.

Профани, дилетанти (див. 1.7.), позери не потребують моделей.

Модель може представляти форму і зміст думки або їхню єдність; річ, явище, процес або їхні частини; підсистеми, елементи та їхні властивості, свого творця, користувача й оцінювача моделі; середовище, альтернативи тощо.

• Розвитку (якісним переходам) можна посприяти, якщо вдасться забезпечити всі суттєві для розвитку фактори.
• Ефективність є функцією системності.

У формальному сенсі модель охоплює форму й структуру розглянутого явища, процесу, предмета, а також дії, правила, принципи й методи дослідження або вивчення. Водночас форма і зміст моделі можуть істотно відрізнятися від змодельованого предмета, процесу чи явища.

Модель не може бути ідентичною об’єкту, на базі якого вона створена. Цінністю моделі є простота, але не така простота, через яку може бути втрачено головне.

У моделі представлені (мають бути представлені) такі характеристики, зв’язки і залежності, які, на думку автора моделі, мають бути помічені, впізнані, зрозумілі, прийняті як істотні, сформульовані, пов’язані, обґрунтовані й враховані іншими.

Якщо класифікувати моделі з огляду на їхній пізнавальний характер, то можна виділити евристичні та дидактичні (призначені для пошуку або навчання) моделі. У класифікації, що виходить із співвідношення між оригіналом і моделлю, виокремлюють аналогові, математичні, геометричні та інші моделі.

МОДЕЛІ, ЩО ДАЮТЬ УЯВЛЕННЯ ПРО СУСПІЛЬСТВО

Моделі, у яких описано суспільні явища й процеси, характеризують:

• положення, обставини й ситуації, тобто середовище, у якому люди перебувають;
• події, рекламу й пропаганду, різні трактування, що відбуваються у конкретний час; політичні, ідеологічні, економічні прогнози та ілюзії; самих укладачів, зокрема рівень їхнього розвитку, інтереси та претензії, надії й страхи, ступінь свободи, амбіції, альтернативність способу мислення тощо.

Здебільшого моделі здатні більш результативно та якісно передавати трактування, спонукати людей до вивчення й відкриття систем і метасистем, а також зв’язків і залежностей, причин і наслідків, які вони вміщують; пробуджувати і задовольняти інтерес.

За допомогою моделей іноді можна уникнути бажання махнути на все рукою, що виникає від зустрічі з дуже складними, на перший погляд, думками.

Якщо передавати знання як модель, його стає легше використовувати як інструмент пізнання (інструментальну цінність) — тобто так, щоб було легше зрозуміти складні терміни, правила, закони, формули, їхнє виникнення та вплив; щоб виявити й сплести систему з причин і зв’язків подій, їхніх результатів і наслідків. За допомогою моделей іноді можна уникнути бажання махнути на все рукою, що виникає від зустрічі з дуже складними, на перший погляд, думками.

Створення моделей сприяє засвоєнню логіки їх побудови, а також підтримці самостійності та розвитку розумового процесу. За допомогою моделі будь-яка абстракція набуває зрозумілу й доступну для обговорення форму, а також структуру та зміст.

Демократичний державний устрій у наші часи неможливий без громадських досліджень і керівництва, яке чітко усвідомлює, яким є справжнє дослідження, за яких умов його можна проводити, що можливо з його допомогою виявити, що таке факт і що характеризує достовірність, наочність і системність фактів (див. 8.2.).

Для формування масштабних рішень у суспільстві необхідно володіти інформацією про те:

• якою є структура населення, як люди живуть, чому радіють, на що чекають і сподіваються, що люблять, чого і кого (і чому) вони бояться або зневажають, від чого відчувають натхнення або намагаються втекти;
• чого намагаються домогтися люди з різних категорій суспільства, якими є наявні результати та наслідки;
• як використовувати результати наукового дослідження.

• Факт — це незаперечна істина, це те, що справді мало місце, відбувалося або відбувається.
• Для того, щоб статистичні факти набули значення, перетворилися на інформацію, потрібно інтерпретувати їх у межах відповідних теорій.
• Значення кожного факту формується в контексті. Будь-який факт можна інтерпретувати в декількох контекстах.

7.4. МОДЕЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ

Теорії (смислові моделі) необхідні для будь-якої більш-менш ретельно спланованої діяльності. У складніших випадках доцільно знайти якомога більше точок зору для розгляду об’єкта трактування (людини, організації, речі, діяльності, явища, процесу). Потім слід взяти аркуш і за можливості записати все, що характеризує цей об’єкт, подивитися, від чого він залежить, і що, зі свого боку, залежить від нього (див. рис. 0.3.2.).

У цій книзі більш детально розглянуто деякі елементи системи діяльності: роботу (див. 10) та керування (див. 11), освіту (див. 9.1.), навчання (див. 9 і рис. 11.1.1.–11.1.8.), господарювання і налагодження зв’язків (див. 2.9.). З цього не варто робити висновок, ніби ми вважаємо, що інші дії є менш важливими і їх можна не знати та не враховувати. Те, що тут розкрито зовсім трохи, має спонукати до подальшого пошуку.

Далі кожен думатиме самостійно, починаючи з моделювання знайомих і простих дій, поступово переходячи до більш складних і маловідомих. Важливо, щоб кожну дію розглядали як феномен (у статиці) і як процес (у динаміці). У статиці будь-яку дію можна розглядати як n-мірний простір, а в динаміці — у часовій послідовності та в логічному зв’язку безперервної низки подій.

• Кожний може потренуватися і навчитися складати моделі.
• Починати слід з моделювання тих речей, дій, явищ або процесів, з якими ви краще знайомі, і які не є для вас великою складністю.

За допомогою моделей будь-яку дію можна розглянути як проблему.

За допомогою моделі можна з’ясувати, що вже є доволі зрозумілим, а що поки не дуже, що можна далі робити по-старому, а що потребує змін, з чим можна впоратися самотужки, а для чого слід об’єднати зусилля тощо.

Кожну дію слід розглядати як у статиці, так і в динаміці (як явище і як процес) — інакше не вдасться зрозуміти її суть.

Професіонали (див. 1.7.) мислять системно і володіють класифікаціями. Дилетант має неповні знання, і часто навіть той мізер, що накопився в нього в голові, переплутано.

Цінність мають лише впорядковані знання. Цінними є знання, якими людина вміє користуватися, значення і значущість яких розуміє, оскільки уявляє відповідні теорії загального, середнього та конкретного рівня.

Для створення більш-менш задовільних моделей потрібні теорії. Цілком можливо, що комусь із читачів вдасться знайти в книгах уже складені на основі різних дій моделі. Якщо ж зробити цього не вдасться, то доведеться створювати їх самому.

У кожній сфері діяльності є своя специфіка, і відповідно до неї слід враховувати деякі принципи. У складанні моделей потрібна як методологія (система принципів), так і система цілей і засобів. На практиці моделі (теорії) набувають цінності разом із методологією і методикою (див 8.3.).