РОЗДІЛ 9: ОСВІТА

Освіта — це не лише мережа освітніх закладів і навчальний процес.
Освітню функцію мають практично всі суспільні інституції (і школи зокрема), і сумлінна людина старається не припиняти навчання протягом усього свого життя.

9.0. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Освіта є важливою ознакою і передумовою розвитку людини, будь-яких спільнот, організацій та інституцій, а також суспільства загалом. В естонській культурі освіту за всіх часів вважали такою цінністю, про потребу якої сперечатися недоречно. Так само, як і про матір чи рідну мову (в естонській мові — ema та ema keel відповідно), природу і Творця, честь і гідність.

Час від час ми нагадуємо одне одному, що вже до середини XVII століття всю Естонію охопила мережа шкіл — і забезпечила практично поголовну грамотність населення.

Настало ХХІ століття, але й досі доводиться зіштовхуватися з уявленням, що система освіти — це передусім школи, а сама освіта — це те, що в них «дають» і «роблять».

Для того, щоб уявити систему освіти, потрібно знайти доволі багато точок зору. Важливо визнати, що освітнє значення мають усі інституції, і насамперед дім і сім’я. Крім школи, свою роль відіграють театр, музеї та бібліотеки, церква, армія, спортивні й туристичні організації, а також будь-які підприємства, установи тощо. Мають значення також засоби масової інформації — радіо, телебачення, газети, журнали, література, мистецтво і, звісно ж, так звані соціальні медіа.

У суспільстві й у культурі школі як інституції (школі як такій) відведено системотворчу роль. Що менше свободи вибору отримують сім’ї, то більшого значення в системі освіти набувають школи. Як уже було сказано в попередніх розділах, значення шкіл у системі освіти дуже велике, та водночас роль школи (всіх шкіл) у формуванні освічених людей і освіченого суспільства навряд чи перевищує 10%.

Значну частину знань люди накопичують випадково: через безпосереднє споглядання й досвід, почуття і роздуми, дослідження і творчість, роботу і гру, а також через просте спілкування. Величезну роль відіграє особистий приклад.

Освіта — це:

• функція культури;
• одна з ознак або характеристика суб’єкта, що формується в єдності навчання, виховання і досвіду;
• передумова формування громадянина і його добросовісної та відповідальної діяльності;
• фактор сучасного функціонування, зміни і розвитку суспільства;
• передумова досягнення, збереження, захисту і використання свободи;
• курс, ціль і засіб;
• конституційне право;
• передумова призначення на посаду (отримання депутатських повноважень) і відповідності/збереження посади (атестації);
• безперервний процес формування готовності людини до чергового життєвого етапу;
• чудо (!);
• і т. ін.

ЄДНІСТЬ НАВЧАННЯ, ВИХОВАННЯ І ДОСВІДУ

Цінністю є не сама освіта, а єдність освіченості, поінформованості та досвіду. Також цінністю є не знання як таке, а єдність знання, вміння і розуміння. Інтерес не є цінністю, цінність полягає в єдності інтересу, волі та віри. (Див. також 2.8.)

Ніхто нікому ніде і ніяк не може «дати» освіту. Освіту не можна взяти, купити, продати або обміняти. В освіті не можна працювати (вчителі обіймають посади в навчальних закладах). В освіту не можна прийти, і її не можна залишити.

Людина може стати освіченою тільки в культурному просторі як функції своєї культури, національної культури і загальнолюдської культури (через об’єктивну співзалежність, у взаємодії багатьох факторів). (Див. рис. 5.3.1.)

Людина може навчатися чому завгодно і де завгодно, але освіченою може стати лише в культурному просторі.

Освіта — це єдність навчання, виховання і досвіду. Первинним тут є виховання — підтримка дорослішання за допомогою створення і збереження комфортного для розвитку суб’єкта середовища.

Освіта є функцією культури (об’єктивною співзалежністю дорослішання всередині культурних зв’язків). Поняття «культура» має безліч значень, але в цій книзі ми обмежимося таким трактуванням: культура — це сукупність цінностей, норм, чеснот, міфів і табу, яка впорядковує настанови і ставлення, спосіб мислення і поведінку людей. (Див. також 5.)

Освіта як процес не припиняється протягом усього життя і щоразу формує готовність людини до її чергового етапу. У кожній культурі в різні часи люди мали свої уявлення про те, до чого в тому чи тому віці мають бути готові хлопчики і дівчатка, а також чоловіки і жінки. Відповідно, у різних культурах також є власні уявлення про передумови формування відповідної готовності, а також про шлях, який може бути для цього доцільним.

Люди, які відчувають себе маргіналами, тобто вже втратили старі, але ще не набули нових культурних зв’язків, можуть доволі багато вчитися, знати і вміти, але стати освіченими їм надвичайно складно через відсутність ідентитету (див. 2.3.).

ВАЖЛИВО ЗНАТИ, ЗДОБУВАТИ ДОСВІД, ОСМИСЛЮВАТИ

Освіту не можна почати або закінчити. Можна почати і закінчити навчання або вивчення, створення, дослідження, будівництво чого завгодно. Всі знають, аби досягнути успіху в житті, потрібно багато знати, а також уміти і розуміти. Це так, але варто пам’ятати, що цінність полягає в єдності всіх трьох компонентів. Якщо говорити про них поодинці, то сенс ризикує випаруватися, адже він полягає в єдності знання, вміння і розуміння.

• Досвід можна накопичувати лише за допомогою безпосередньої практики, яку обов’язково супроводжує емоційне переживання.
• Саме тому неможливо обмінятися досвідом. Можна лише розповісти про свій чи чужий досвід, а також узагальнити, конкретизувати тощо.

Можна механічно завчати тексти. Натомість уміння формуються за допомогою вправ і досвіду, а розуміння приходить через роздуми й осмислення. Людина може накопичувати досвід лише за допомогою безпосередньої практики, супроводжуваної емоційним переживанням. У разі невдачі в підсвідомості зберігається відчуття досади і розуміння того, що більше так робити не варто. У разі успіху закріплюється почуття радості й бажання чинити так само надалі.

Значення формуються в контексті (у метасистемі). Для розуміння необхідне знання як про ціле, так і про деталі, підсистеми, частини й елементи, зв’язки і залежності, можливості та небезпеки. Варто повторити: цінністю є не самі знання, вміння або розуміння, а їхня єдність! Мірилом освіченості слугує здатність передбачати і розпізнавати.

9.1. НАВЧАННЯ

Охочі брати участь у навчанні (неважливо, у якій ролі) мають постаратися закарбувати собі, щó таке освіченість людини і як вона формується, як залишатися освіченим (коли все довкола змінюється дедалі швидше) і що, зі свого боку, залежить від освіти та освіченої людини. (Див. також 2.8. і рис. 0.3.2.)

Необхідно значно уважніше, ніж досі, придивитися до передумов формування спеціаліста у своїй галузі (див. 1.7.), розкрити структуру і склад цих передумов і порівняти їх із поточним станом речей.

Так можна дізнатися, у чому полягає корінь проблеми. Якщо потім не забракне сміливості й бажання сформулювати цю проблему (див. рис. 0.3.3.), зафіксувати її у вигляді моделі та ознайомити з нею принаймні друзів, то відкриється можливість з’ясувати причини (систему каузальних і функціональних зв’язків) появи (а можливо, й існування, поглиблення і розширення) цієї суперечності. Далі вже буде відносно просто створити собі програму для заповнення лакун, а також збереження й зміцнення всього, що було досягнуто раніше.

Для громадянина дуже важливим є формування готовності активно і відповідально діяти в суспільному і культурному житті, як можна стати суб’єктом самоуправління і соціального управління, особистістю, здатною самостійно орієнтуватися, думати, аналізувати й узагальнювати, вирішувати, діяти як самотужки, так і колективно, не бути і не залишатися об’єктом маніпуляції, якого смикають і штовхають (див. також рис. 1.6.1.).

В обставинах стрімких змін у світі актуальною стає зміна змісту й організації всієї системи освіти. Водночас, моральне право щось змінювати з’являється лише в тому разі, якщо є чітке уявлення про те, що треба зберегти, зміцнити й захистити, тобто про те, що категорично не можна змінювати.

• Вивчення будь-якого предмета, процесу чи явища завжди є ретроспективною (такою, що походить із минулого) діяльністю.
• Орієнтованість на майбутнє (проспективність) додає навчальному процесу осмисленості.

У процесі навчання має сформуватися здатність орієнтуватися і діяти в майбутньому, відповідно, під час організації навчального процесу й пошуку підхожого для нього змісту потрібно мати багато прогнозів і сценаріїв. Проспективність (орієнтованість на майбутнє) додає навчальному процесу осмисленості.

Можна вивчати раніше створені тексти (сукупність наповнених значенням символів і знаків). У цьому сенсі навчання є ретроспективною (такою, що випливає з минулого) діяльністю. Очевидно, якась частина знань належить до фундаментальних (закони природи, закони суспільства і закони мислення, а також закономірності їх прояву). Такі тексти називають основними текстами, а відповідні знання — основними знаннями. Основоположні знання необхідно засвоїти, тобто вивчити, осмислити, пов’язати з раніше засвоєним, закріпити тощо (див. 2.8.).

Найголовніше в організації навчального процесу — переконатися, що наявні всі визначальні чинники і жоден із них не є настільки слабким, щоб зробити безглуздими інші фактори (див. рис. 9.1.4.).

Необхідність. Без необхідності навчальний процес набуде поверхового, фрагментарного характеру, цілком позбавленого сенсу. Якщо в дорослої людини немає необхідності бути обізнаним спеціалістом, то ніщо не змусить його напружуватися й перевершувати себе.

Якби діяв принцип компетентності, то на певні посади могли б претендувати лише кандидати, які довели свою підготовленість.

Це означало б, що кандидат має:

• чіткі, стійкі, системні знання;
• уміння ці знання застосовувати;
• здатність пояснювати свої переваги, відмову й інші варіанти вибору;
• уміння забезпечити системність і комплексність подальшої діяльності в області, у якій він є професіоналом.

Крім професіоналізму, потрібні також особистісна і моральна відповідність, нахил до професії.

Кожному в житті варто досягти такого рівня, щоб мати змогу самостійно орієнтуватися й брати участь у формуванні рішень про те, чому, як і що робити, щоб отримати зручні для використання результати, які відповідатимуть очікуванням і матимуть мінімальні наслідки.

Зміст. Зміст навчального процесу має бути системним, комплексним і сучасним.

Організація. В організації навчального процесу слід враховувати всю систему факторів навчання: час і місце, форму навчання, навчальні матеріали, сформовані взаємозв’язки, навчальну методику і програми, суспільні та культурні зв’язки, зв’язки в сім’ях і громадах. В організації навчального процесу центральне значення мають суб’єктні відносини між людьми — спілкуватися можуть тільки суб’єкти. Якщо одна зі сторін співпраці або обидві сторони розглядають одна одну як об’єкт, то ми маємо справу зі зверненням. (Див. рис. 6.0.1.) Об’єктом навчального процесу є не людина, а її розвиток.

Методика. У сфері освіти методика — це сукупність методів (різних способів і прийомів) досягнення головної мети навчально-виховної діяльності — розвитку особистості. Обираючи методику, слід враховувати індивідуальні особливості учнів. Наприклад, «жайворонки» (рано прокидаються і рано лягають спати) або «сови» (пізно прокидаються й активні вночі), лівші або правші, «фізики» або «лірики», люди з індуктивним або дедуктивним мисленням тощо.

• Якщо у людини немає необхідності бути обізнаним фахівцем, то ніщо не змусить її напружуватися й перевершувати себе.
• Якби діяв принцип компетентності, то претенденти на будь-яку посаду мусили б доводити свою готовність, наявність знань, уміння ці знання застосовувати, здатність пояснювати й обґрунтовувати, забезпечувати системність і комплексність.

УЧЕНЬ І ЗНАННЯ

Слід зрозуміти, що неможливо навчитися всього того чи вивчити все те, що може знадобитися в житті. Можливо досягнути здатності самостійно орієнтуватися, думати, осмислювати. Можна навчитися слухати, слухатися й бути самостійним. Можна навчитися дивитися, вимірювати, оцінювати, перераховувати й описувати, розрізняти й пов’язувати. Можна досягнути розуміння систем, значень, небезпек і можливостей. (Див. 2.11.)

У процесі навчання не можна порозумнішати; у процесі навчання можна здобути знання, завдяки яким можна буде накопичити нові знання.

Люди живуть у сьогоденні, але готуються до майбутнього. Кожна наступна мить може виявитися знайомою або незнайомою. Хоча значна частина того, що здається новим, насправді є добре забутим старим, тому необхідно вміти розрізняти і пов’язувати, вирішувати і втілювати, сумніватися доти, доки не переконаєшся в достовірності тощо.

У процесі навчання не можна порозумнішати; у процесі навчання можна здобути знання, завдяки яким можна буде накопичити нові знання. Окремим питанням є цінність і якість цих знань. (Див. рис. 9.1.5.)

У знанні важлива його достовірність, цілісність, осмисленість і зв’язність, глибина і діапазон, фундаментальність, застосовність і т. ін. Також важлива концентрична побудова (зібраність навколо єдиного центру і доповнюваність за допомогою нових шарів) і впорядкованість знань — так, щоб у разі потреби їх можна було легко і швидко знайти у своїй пам’яті. Певність знань також важлива — вона формується шляхом подолання сумнівів, що зі свого боку дає нам змогу сумніватися у всьому тому, у чому поки що не було нагоди переконатися.

Значна частина знань супроводжує людину лише як фон, і може здатися, що вони ніколи не стануть у нагоді. Ми не усвідомлюємо, що кожне знання може бути матеріалом для побудови певних смислових конструкцій, і не знаємо, завдяки яким знанням нам пощастило щось зрозуміти, продовжувати думати й поводитися доцільно. Збільшення кількості (обсягу) знань дається простіше, ніж їх упорядкування.

Основою впорядкування слугують класифікації та інші структури, які можна спробувати пояснити на прикладі таких загальновідомих предметів, як бочка, рамка, полиця, сота, ланцюг тощо. У цій книзі кілька разів повторюється закон бочки або якірного ланцюга. (Див. 1.0.)

Починати слід зі створення моделі, у якій враховано характеристики знання: фундаментальність і застосовність, обсяг і впорядкованість, а також глибину і широту, згідно з якими про щось потрібно знати все, а про все слід знати хоч щось і т. ін.

Якість знань характеризує відповідність:

• потребам;
• культурним стереотипам;
• державним і міжнародним стандартам як уявленням про норму;
• ідеалам;
• імовірним потребам майбутнього.

КОЖЕН ПОТРЕБУЄ НАВЧАННЯ

Будь-який момент життя може бути повчальним, але також може вводити в оману, лякати або вражати, захоплювати або становити небезпеку. Для того, щоб жити гідно й активно брати участь у суспільному та культурному житті, сьогодні кожен громадянин (увесь народ!) має залишатися відкритим до нових знань. В Естонії Конституцією для кожного громадянина й іноземця передбачено право на навчання. І ніхто не може трактувати його як необхідність ходити в якусь (тим паче, в будь-яку) школу.

Різниця між школами може бути дуже велика. Те ж саме можна сказати про різного роду курси, семінари, симпозіуми, конференції, конгреси тощо.

У широкому сенсі додаткове навчання можна розділити на:

• організоване університетами додаткове навчання за різними програмами;
• регулярні «навчальні дні» і «навчальні тижні» в різних відомствах, департаментах, партіях, місцевих самоврядуваннях (так звані конференції, у межах яких насправді проводять низку лекцій, які заведено називати доповідями);
• закордонні курси, які зазвичай проводять з ініціативи великих корпорацій, спілок, об’єднань, комісій, ЄС, НАТО, ЮНЕСКО тощо;
• курси, організовані центрами навчання, некомерційними організаціями, Касою по безробіттю;
• внутрішні курси підприємств, установ, організацій;
• і т. ін.

Нам бракує даних щодо ефективності та змісту різних видів навчання, щоб дати їм якусь оцінку. Відомо, що рівень додаткового навчання (дуже) неоднорідний. Зазвичай схема така: планується тема, місце, час, тривалість навчання та кількість учасників. Завдання лектора полягає у висвітленні теми, зазначеної в програмі організаторами.

Постійно зростає частка самостійного навчання, оскільки завдяки інтернету різко зросла доступність навчальних матеріалів. На жаль, усі вони не пов’язані між собою й часто суперечать один одному. Через це навчання не завжди призводить до підвищення кваліфікації, орієнтації та мотивації. Можливостей багато, а користі мало!

Проводять і такі курси, які подають як можливість підвищити кваліфікацію. У кращому разі, вам сформулюють кваліфікаційні вимоги і ви спробуєте досягти відповідності отриманих на курсах знань і умінь кваліфікаційним вимогам.

Якщо розглядати додаткове навчання не з позиції організатора, а з погляду практики, то легко побачити, що потрібне не навчання, а готовність, і не лише задовільна кваліфікація, а й грамотне уявлення про те, що є доцільним. А також усе інше (див. рис. 9.2.1.), що в сукупності формує готовність людини до досягнення необхідних результатів.

Конституційне право на освіту поширюється не тільки на дітей і молодь, а й на все населення!

ОСНОВНИЙ ПРОЦЕС У ШКОЛІ

Старшому — та й середньому — поколінню довелося ходити в таку загальноосвітню школу, де домінував орієнтований на оцінки репродуктивний фронтальний навчальний процес. Цей «стиль» не забуто й сьогодні. Досі існують учителі, охочі навчати, контролювати й виставляти оцінки. Так втрачається багато (дуже багато) дорогоцінного часу.

Складно сказати, наскільки ця схема все ще поширена, оскільки в нас немає результатів відповідного дослідження. В Естонії є школи, дитячі садки та дитячі будинки (їх можна по-різному називати), згадувані з ніжністю, але є й такі, від згадки про які по тілу мурашки бігають.

Згідно з нашим трактуванням, основним процесом у школі є не наука, навчання, навчальна робота чи виконання державного навчального плану, а розвиток дитини. Отже, розумно було б вважати допустимим у школі лише те, що сприяє розвитку хлопчиків і дівчаток різного віку. У школах, де підтримують закладені сім’єю (батьками, бабусями і дідусями) спрямування і де вдається поєднати інтелектуальне, емоційне і духовне, з учнів виростають адекватні громадяни. У таких школах навчання спирається не тільки на цінності, а передусім на чесноти.

• Академічна розбещеність небезпечна для суспільства.
• Профани і дилетанти відтворюють профанів і дилетантів.
• Спеціалісти і генералісти можуть формуватися і знаходити собі застосування лише поруч із спеціалістами і генералістами.

За вдалого збігу обставин, у навчальному процесі вистачає часу, місця й уваги на діяльність різного роду, а не лише на те, щоб навчати і вчитися.

Але так не скрізь. У кожному класі естонської загальної школи дуже багато вкрай дорогоцінного часу витрачається даремно. У школах повно учнів, безперервно зайнятих чимось увесь день, проте вони й хвилини не приділяють основному виду діяльності — навчанню.

На студентському житті ми тут докладно зупинятися не будемо. Серед студентів є чимало тих, хто вчиться переважно перед заліками та іспитами і потім докладає всіх зусиль, щоб усе завчене швидше забути й звільнити в голові побільше місця для засвоєння наступного предмета. І так з року в рік, поки не вдасться зібрати потрібну кількість балів. Кафедри відповідають за викладання предметів. Студент як особистість може привернути увагу керівництва університету лише в разі порушення правопорядку.

Згідно з Болонською декларацією, основна частина навчання в університетах відбувається за системою «3 + 2 роки». Навчання на бакалавраті мало стати підготовкою до магістратури. На жаль, усе пішло не так, і бакалаврат розглядають як самостійний навчальний концентр, після закінчення якого «випускник» отримує диплом (!?). Кожен навчальний концентр і шкільний етап навчання мають свої переваги і недоліки, та якщо в університетах буде домінувати незакінчена підготовка, то ситуація може стати небезпечною, і тут є причини для занепокоєння.

Закон про університет:
Серед завдань університету — розвиток наук і культури, надання суспільству необхідних, базованих на навчальній, науковій та творчій діяльності послуг, формування зі студентів відповідальних і здатних на ініціативу громадян.

За наявності часу охочі могли б порівняти нинішні академічні вимоги з вимогами, наприклад, тридцятирічної давнини й визначити, що змінилося на краще, а що стало гірше. У кожному університеті, у науковому відділі Міністерства освіти і науки, в Естонському агентстві з якості вищої та професійної освіти, у парламентській комісії з питань культури тощо напевно присутні люди, які розуміють мінуси поточної ситуації, але не наважуються з цього приводу висловитися. Звісно, у кожного є безліч обґрунтувань і пояснень того, що відбувається, та вони не годяться для виправдання стану речей, який наближає катастрофу. Важко сказати, чи мають громадяни після таких «пояснень» зробити висновок, що це «не їхня справа» (або «і так зійде»), або ж мають оголити мечі.

За часів відновлення незалежності люди вважали, що університети є цитаделями культури, за які ніколи не доведеться переживати. Неймовірним здавалося, що орієнтиром в них може стати культура безпідставного авторитету, впертість, злостивість, жадібність і легковажне мислення, що відкидає як рідну мову, так і зафіксований Законом про університет основний обов’язок.

На думку багатьох, нашвидкуруч проведена реформа, внаслідок якої всі так звані професійно-технічні та середні спеціальні навчальні заклади було підпорядковано Міністерству освіти і науки Естонії, виявилася провальною. На сьогодні ці заклади прекрасно відремонтовані й обладнані, однак, наповнення, як і раніше, залишає бажати кращого. Звісно, ця картина неоднорідна, але якщо результати діяльності навчального закладу подобаються лише їхнім творцям, то слід не зітхати, а вживати заходів.

• Сама спеціальність не застосовується! Застосування знаходить людина, яка потребує підготовки за спеціальністю, професією й посадою!
• Навчання, внаслідок якого покоління за поколінням залишаються без підготовки, необхідної для формування рішень та орієнтації в метасистемах, є злочином, спрямованим проти держави й народу.

НАВЧАННЯ І СУСПІЛЬСТВО

Завдання «пройти» всі передбачені програмою теми не вимагає від досвідченого вчителя надзусиль, і тому в школі дедалі більше поширюється рутина. На цю тему ведеться багато розмов, але рутина залишається. Істотна частина дорогоцінного вчительського часу досі йде на перевірку виконаних завдань і виставлення оцінок. А також на зауваження тим, хто різними способами відволікається від навчання і заразом заважає учням, які намагаються поводитися як належить і т. ін.

Опинившись у примусовій ситуації абсурду, діти, як і дорослі, намагаються втекти, стають злими і не можуть нічого засвоїти. Щороку з навчального процесу випадає багато учнів, загальна кількість яких приблизно дорівнює одній школі. Здебільшого це хлопчики. В Естонії багато молодих людей, про яких кажуть, що вони не навчаються і не працюють, — вони сидять на шиї у батьків і «готуються» стати на облік як безробітні, щоб потрапити на якісь курси. На жаль, рівень організованого для безробітних навчання, м’яко кажучи, неоднорідний. Те ж саме можна сказати про навчальний процес у так званих професійно-технічних училищах. (Див. також 10 і 11.)

Займаючись питаннями освіти, не можна обмежитися виключно навчанням і його описом. Необхідно займатися всім тим, від чого залежить освіта, і що, зі свого боку, залежить від освіти. (Див. рис. 0.3.2.) Якщо помилкова вся парадигма, то косметичні заходи суттєво не допоможуть.

• У матеріальній сфері успіху можна домогтися за допомогою зниження витрат.
• У нематеріальній сфері успіху можна домогтися за допомогою збільшення витрат!

Якщо в суспільстві не встановлено принцип компетентності, то обійняти високу посаду, стати депутатом або радником можливо незалежно від освіти. У цьому і є корінь зла. За таких обставин систему освіти починають вважати утриманською, а університети, викладачів, учителів, їхню підготовку, видання навчальної літератури і все, що потрібно для підтримки освіченості суспільства, — тягарем.

У матеріальному виробництві хороших результатів здебільшого намагаються домогтися, мінімізувавши витрати. У нематеріальному «виробництві» доцільно буде вчиняти цілковито протилежно! Економія на розвитку освіти, науки й культури може нам обійтися дуже дорого. Що більше ресурсів вдасться продумано вкласти в систему освіти, зокрема в підготовку вчителів, то соліднішим буде результат.

Звісно, це стосується не тільки дітей і шкільної мережі. Це стосується системи освіти загалом, і передусім — організації та утримання безперервного навчального та творчого процесу для дорослих. Відсутність в університетах (імовірно, через недофінансування) досліджень у сфері суспільства й культури вже залишило у всій системі освіти глибоку й хворобливу діру, яка з часом дедалі більше розширюється і яку важко компенсувати. Колись уже потрібно прийти до розуміння, що без досліджень не зможуть формуватися викладачі: не буде наукових контактів і не буде звідки взяти необхідну для навчального процесу актуальну, системну й достовірну інформацію. Зрештою участь у створенні інноваційних проектів або консультуванні практиків стане неможливою.

• Народна мудрість говорить: що посієш — те й пожнеш.
• На ниві освіти виростають покоління.

Люди, які стали «великими начальниками» негідним шляхом (завдяки знайомствам і т. ін.), часто зневажливо ставляться до інтелігенції, до освіти і системи освіти, а також до науки, наукової системи, культури і культурної системи. Таке ставлення може, на перший погляд, здатися дрібницею, але насправді воно становить загрозу для суспільства і для культури. Громадянам слід бути насторожі, щоб не допустити нічого подібного.

Якщо навчання в університеті організовано в такий спосіб, що про формування інтелігента, генераліста й патріота взагалі не йдеться, то університет також стає частиною шахрайської схеми. Якщо університет не надає можливість посадової підготовки, підготовки у сфері суспільства й культури, а також у питаннях захисту життєвого середовища, то в кращому разі з його стін вийде лише кваліфікована робоча сила. А потрібна інтелігенція! Потрібні творчі люди, готові та здатні присвятити себе збереженню і процвітанню своєї країни та свого народу.

Варто ще раз повторити і запам’ятати, що в нематеріальній сфері економія витрат призведе не до зростання ефективності, а до цілковито протилежного результату! Передумовою успіху є збільшення витрат і свободи (усунення лімітів і обмежень). У сфері матеріального виробництва та побутової метушні сірість можна витерпіти, у нематеріальній сфері — ні.

Громадянин, який дбає про свою батьківщину, робить усе, на що він здатний, і навіть більше, щоб не допустити торжества сірості та байдужості.

Для того, щоб зрозуміти передумови формування освіченої людини й освіченого суспільства (як і їх збереження), необхідно розглянути системи, від яких залежить формування освіченої, поінформованої й досвідченої людини, а також збереження здобутої нею освіченості, тобто послідовне системне самовдосконалення. Знати і враховувати слід ті системи, у яких виявляються значення й значущість освіченості.

Освіта є однією з передумов розумної діяльності. Крім освіти є й інші фактори, що впливають на відчуття щастя й задоволення життя загалом.

Освіта може відігравати суттєву роль у суспільстві лише в сукупності з наукою і культурою: усі вони є передумовами й водночас результатами (а в разі незадовільної якості — і наслідками) одне одного.

Сама по собі освіта не діє; діє людина як особистість, діють людські спільноти, які досягли здатності орієнтуватися, формувати рішення й співпрацювати як суб’єкти.

9.2. ОСВІТА ГРОМАДЯНИНА

За допомогою загальної освіти формується базова грамотність, а також уміння орієнтуватися в собі та в навколишньому світі, що дає змогу підготуватися до продуктивної самореалізації й використовувати кожен момент життя для самовдосконалення.

У загальноосвітніх школах і гімназіях завдяки вивченню історії формується розуміння часу, за допомогою географії — сприйняття простору, за допомогою літератури — уявлення про культуру, завдяки музиці та мистецтвознавству — художнє пізнання, за допомогою фізики, хімії та біології — пізнання природи тощо. Завдяки загальній освіті людина може продовжувати самоосвіту, але ще не готова продуктивно самореалізуватися. Для самореалізації необхідно стати професіоналом, тобто пройти професійну і посадову підготовку, а також підготовку за фахом — не одну з них, а всі три, оскільки в сукупності вони дають тривимірну підготовленість.

Необхідна також функціональна грамотність (див. 2.7.), завдяки якій людина може давати собі раду з повсякденним життям і діловодством, здатна створити й оберігати свій будинок і сім’ю, доглядати за дітьми і батьками, спілкуватися в колі друзів і в громаді, брати участь у суспільному і культурному житті, захищати все, що не можна давати скривдити, замінювати новим те, що вже віджило свій вік.

• Завдяки базовій освіті людина може продовжувати самоосвіту, але ще не готова продуктивно самореалізуватися.
• Для самореалізації необхідно стати професіоналом.

Для впевненості в собі потрібно опанувати щонайменше дві-три спеціальності, а також дві-три професії. Проте й така підготовка не є достатньою. Адже самореалізація відбувається на будь-якій посаді! Зарплату виплачують з огляду на обійману посаду, просування по кар’єрних сходах відбувається відповідно до посади, і звільняють також із посади (а не зі спеціальності!). Якщо професійну підготовку й підготовку за фахом не супроводжує підготовка за посадою, то неможливо самореалізуватися в ролі, де необхідно самостійно орієнтуватися, формувати й виконувати рішення, а також бути за все це відповідальним. Без підготовки до роботи на певній посаді є ймовірність швидко виснажитися й перегоріти, попри хорошу спеціальну й професійну підготовку.

Для того, щоб стати громадянином, кожному потрібна і така підготовка, яка сприяла б орієнтуванню в суспільстві як в інституційній системі, в культурі як у голографічній системі (де цінності залежать від точки зору). В іншому разі залишається мало надії на можливість змістовної участі в суспільному й культурному житті.

Зрештою кожен може самостійно засвоїти основи філософії, психології, соціальної психології та соціології, але на практиці таке трапляється дуже рідко.

Всім необхідна підготовка для того, щоб захищати себе та інших, домівку і батьківщину, честь і гідність, свободу, незалежність, природу, культуру і всі культурні цінності, зокрема культурне надбання особливої ваги — рідну мову. Така підготовка і є справжньою освітою, яка, якщо підійти до питання серйозно, ніколи не буде вичерпною. Шлях освіти не має кінцевої точки, на цьому шляху все постійно рухається в напрямку ідеалу.

Що більшим знанням володіє людина, то краще вона розуміє, чого їй ще бракує і в чому потрібно вдосконалитися.

Всім необхідна підготовка для того, щоб захищати себе та інших, домівку і батьківщину, честь і гідність, свободу, незалежність, природу, культуру і всі культурні цінності, зокрема культурне надбання особливої ваги — рідну мову.

ЧОГО ВАРТО БУЛО Б ДОСЯГТИ?

Необхідно володіти вмінням:

• слухати так, щоб вдалося зрозуміти мовця, вловити сенс сказаного і відчути, що людина хотіла сказати, чого намагалася уникнути, а що — приховати;
• мовчати і переривати мовчання лише тоді, коли є що сказати;
• говорити так, щоб інші могли вас зрозуміти;
• читати (швидко, точно, зосереджено);
• писати (доладно, ясно, коротко);
• думати й осмислювати, передбачати і розпізнавати;
• осягати системи, метасистеми і суперсистеми;
• якщо є змога, намагатися розглядати все системно і комплексно;
• у процесі тлумачення знаходити якомога більше точок зору, щоб розглядати все з різних боків, як у статиці, так і в динаміці;
• присвячувати себе своїй роботі, посаді та професії так, щоб щотижня залишався час і можливість для навчання, досліджень, творчості, гри, роботи, руху, спілкування та усамітнення;
• поважати академічні цінності та норми;
• попри перешкоди, прагнути до пізнання правди, усвідомлюючи, що цей шлях не має кінця;
• відчувати радість від руху по нескінченних шляхах;
• берегти своє здоров’я і здоров’я інших людей;
• цінувати тишу і світло у всіх сенсах цих слів;
• бути суб’єктом (а не здаватися суб’єктом, і не давати ставитися до себе як до об’єкта маніпулювання!);
• спілкуватися з іншими людьми (а не звертатися до інших);
• присвятити себе тому, щоб стати професіоналом і залишатися професіоналом;
• уникати таких посад і ролей, у яких поки що не готовий орієнтуватися, самостійно вирішувати і брати на себе відповідальність;
• володіти мовами і берегти їх, передусім це стосується рідної мови;
• берегти природу і природні ресурси;
• охороняти культуру і культурне надбання;
• берегти і захищати свої права і права інших людей, проявляти ініціативу, бути самостійними, вільними і незалежними;
• бути гідним, пунктуальним, чесним, надійним і вартим довіри партнером для співпраці;
• враховувати, що збагатіти може лише досить щедра і відкрита до всього хорошого людина.

ЯК ОЦІНИТИ СВІЙ РІВЕНЬ РОЗВИТКУ?

Неможливо скласти єдиний і для всіх задовільний перелік, та поміркувати про себе все ж таки можна. Попри відмінності й особливості, всі ми маємо риси, які можна зіставити й порівняти. Нижче ми навели деякі варті уважнішого розгляду поняття, які мають значення в контексті самопізнання.

Адекватність. Адекватна людина не вважає себе надлюдиною, але й не сприймає себе як порожнє місце, від якого нічого не залежить.

Тривалість індивідуальної хвилини. Що більше значущих подій вміщує одна індивідуальна хвилина (див. 2. 0.), то вона коротша. Що коротша індивідуальна хвилина, то швидше минає час, а життя — довшає. Між тривалістю життя і кількістю прожитих років немає кореляції.

Здатність до рефлексії. Здатністю до рефлексії першого рівня володіють діти, які починають називати предмети, людей і дії. Здатність до рефлексії другого рівня є в дітей, які починають використовувати займенники. Вирішуйте самі, на якому етапі рефлексії перебуває людина, яка говорить таке: «Я думаю, ти знаєш, що я про тебе думаю». Студенти мають володіти здатністю спілкуватися на шостому-сьомому рівні рефлексії.

Здатність думати. Здатність без зайвих зусиль визначати й розмежовувати, розрізняти і пов’язувати, систематизувати й класифікувати, аналізувати й узагальнювати, моделювати й екстраполювати.

Здатність самовиявлення. Здатність коротко й чітко висловлювати свої думки в усній та письмовій формі — і лише тоді, коли є що сказати.

Ввічливість. Щире бажання поводитися відповідно до зафіксованих у культурі гарних звичаїв та обрядів.

Готовність до боротьби. Нетерпимість до всіляких проявів низості, брехні, обману, жадібності, байдужості тощо, які становлять небезпеку для країни і народу, природи, культури і людської гідності. Готовність обстоювати все розумне, правильне, справедливе, виражене через духовну ясність, поміркованість і піклування.

Самоаналіз можливо також провести за допомогою матриці (див. рис. 9. 3.1.).

Розуміння й осягнення

• Зрозуміти можна причини і наслідки, зв’язки і залежності; системи та їх функціонування, зміну, розвиток і т. ін.
• Осягнути можна іншого суб’єкта.

Ми вже не раз повторювали: щоб побачити якийсь предмет, явище або процес, необхідно знайти доволі багато точок зору. (Див. рис. 0.3.1.) Може бути багато різних, правильних (або неправильних!) зображень для кожного об’єкта. Картинка, побачена лише з одного ракурсу, може виявитися правильною або помилковою, але такий погляд точно не може бути вичерпним.

Будь-якому поняттю слід дати операційне визначення з кожної точки зору. Для цього необхідно підготувати якомога повніший перелік чинників і впливів, що сприяють розумінню того, як формувалося і від чого залежить це поняття. Природно, поняттю також слід надати дефініцію.

НАВЧАННЯ ЯК ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ

Вчення про культуру — це вчення про систему неписаних правил, про мудрість, яку передають із покоління в покоління і яка містить цінності та норми, міфи і табу, чесноти, звичаї, обряди, традиції. За допомогою вчення про культуру люди приходять до самопізнання і самоповаги. Вони дізнаються, як працює голографічна система, виразником і представником якої може бути кожен, хто виріс у цій культурі та носить її в собі. (Див. 5.)

Вчення про суспільство — вчення про систему писаних правил. За допомогою вчення про суспільство можна дізнатися, як функціонує і змінюється інституційна система, членом якої є кожен, хто живе в цьому суспільстві і знає його. (Див. 4.)

Вчення про сім’ю — вчення про первинне середовище виховання. Саме в сім’ї може сформуватися статева ідентичність і почуття приналежності, які надалі закладуть основи лояльності й вірності. Згідно з Конституцією, сім’я як основа збереження і примноження народу та як основа суспільства перебуває під захистом держави. Сім’я є частиною суспільства і культури.

Вчення про громаду — у процесі формування людини громада має ширшу сферу впливу. Людина водночас належить до кількох громад, наприклад, до шкільної, церковної, сільської, спортивної, національної (діаспора).

Вчення про середовище — все відбувається в середовищі як у системі. Середовище може бути матеріальним, нематеріальним і віртуальним. (Див. 3.)

Вчення про спілкування — люди пов’язані між собою за допомогою різних зв’язків. Це, наприклад, сімейні та громадські, міжвідомчі, партійні, регіональні, формальні (посадові), неформальні, публічні та приховані, обов’язкові або добровільні зв’язки. У спілкуванні виокремлюють комунікацію та інтеракцію. (Див. 6.)

Вчення про здоров’я — кожен повинен знати і берегти своє здоров’я і здоров’я інших людей, а також фактори здоров’я. Діяльність ціною здоров’я неприпустима! (Див. 2.4.)

Вчення про людину — тут варто розглядати як фізичну, духовну, соціальну, емоційну, так і інтелектуальну розвиненість, а також картину світу і моральні настанови, чесноти, волю, піднесені ідеї, ідеали, всілякі альтернативи, основи гуманістичного світогляду тощо.

9.3. КОМПЕТЕНТНІСТЬ

Про навчання у нас прийнято говорити багато, про компетентність мова заходить нечасто. В Естонії поки що ні в кого не стало сили встановити в державі принцип компетентності. Розмови про компетентність починаються, як правило, лише тоді, коли виявляється чиясь некомпетентність і в якійсь із галузей виникає безлад.

Ми заводимо розмову про компетентність не для того, щоб давати комусь оцінку, а щоб сприяти самоаналізу й уточненню читачами своїх знань (а також знань оточення) в галузі громадянського виховання. У кожній сфері життя для сучасної та результативної діяльності необхідна досить висока кваліфікація. Однак кваліфікація має значення лише в тому разі, якщо також є правильна орієнтація та сильна мотивація. За найближчого розгляду з’ясовується, що цінністю є не одне, друге або третє окремо, а їхня єдність. Говорячи іншими словами, якщо одна з трьох складових є слабкою або зовсім відсутня, то інші вже не мають ніякого значення. Отже, було б сміховинно ставити за мету тільки підвищення кваліфікації.

• У кожній сфері необхідна доволі висока кваліфікація.
• Кваліфікація має значення лише за наявності правильної орієнтації та сильної мотивації.

Крім цих трьох складових, громадянин також має бути вдосталь ерудованим, щоб розуміти зв’язки між рівнями регуляції, сферами діяльності, минулим, сьогоденням і майбутнім, а також природні, людські та суспільні зв’язки тощо.

Людині також потрібна афіліація — сердечність, доброта, людське піклування, гуманність.

Практика показує, що є ще один фактор, значущість якого розуміють усі, але зміст і формування якого нікому (досі) не вдавалося добре описати — це інтуїція. Здебільшого людина формує великі рішення, спираючись на інтуїцію, а не міркуючи раціонально (моделюючи, екстраполюючи, класифікуючи і систематизуючи).

Диплом або свідоцтво про закінчення навчання не є показником кваліфікації, а лише показником готовності — і поготів. Коли є бажання обійняти будь-яку посаду, стати депутатом або радником, значення має не кількість проведених у навчальному закладі років і не кількість дипломів, а готовність до тієї діяльності, якою людина планує займатися. Тому слід відштовхуватися не від попереднього навчання, а від майбутньої діяльності.

Для ефективної діяльності необхідна єдність підготовки за спеціальністю, за професією і за посадою:

• кваліфікація — єдність знання, уміння та досвіду;
• орієнтація — розуміння правильного і неправильного напрямку, морального і неморального способу мислення, почуттів тощо;
• мотивація — сукупність мотивів;
• ерудиція — широкий кругозір, освіченість, уміння охопити контекст;
• афіліація — сердечність, доброта, дбайливість, гуманність;
• інтуїція — підсвідоме сприйняття, варта довіри чутливість.

Рішення про відповідність можна ухвалювати залежно від того, чи сформувалася в людини готовність до відповідальної діяльності в ролі депутата, радника, а також на будь-якій іншій обраній посаді. У момент подачі заявки на конкурс або на участь у виборах пізно починати думати про характер підготовки. На відповідну підготовку можуть піти роки. Але в кожного має бути досить розуму, щоб проаналізувати, наскільки вже наявна підготовка відповідає вимогам.

Тут йдеться як про професійну, так і про моральну проблематику.

В Естонії, як і в решти держав, є лише одна сила, здатна закликати керівництва партій до розумних рішень. Цією силою є носій вищої влади — народ. За допомогою виборів громадяни можуть показати, хто і як дбає про свою батьківщину.

Демократична правова держава тримається на громадянах, але громадянином просто так, випадково проходячи повз, не станеш. Для цього необхідно докладати зусиль і не припиняти самоосвіту. Не варто боятися, що з когось вийде надто хороший громадянин. Навпаки — добре, коли хтось сильний в одному, а хтось — в іншому; у спільній діяльності таке розмаїття є цінним.

Важливо, щоб люди розуміли одне одного, прагнули до досконалості та не дивувалися або не іронізували щодо таких прагнень. Громадянин береже свою батьківщину, присвячує себе їй і не стане бездумно робити щось, що може нашкодити його країні.

Йдеться не про те, щоб кожен став професіоналом у всіх областях, а про те, щоб людина мала про все цілісне уявлення, бачила свою роль як частину цілого, а також розуміла роль різних сфер у великих системах.

Цінністю є готовність системно мислити і діяти.

Далі наведемо короткий перелік компонентів, з яких повинна формуватися готовність. Цей перелік не може бути повним, і в кожного він матиме свої особливості. Будь-яка людина спроможна сама вирішити, що в неї в порядку, а що ще не зовсім, які компоненти відсутні, а які радше зайві, ніж необхідні.

Читач зможе сам себе проаналізувати і, коли є бажання, скласти власну програму подальшої самоосвіти.

Необхідно досягти готовності:

• Жити — щоб не було шкода прожитих днів і років, щоб життя було осмисленим і приносило радість; щоб людина могла бути щасливою і створювати умови для щасливого життя оточення.
• Творити — творчість є умовою розвитку людини і суспільства. NB! Руху вперед сприяє творчість, а не навчання.
• Пізнавати — вчитися розуміти і відчувати себе й інших людей. Для того, щоб пізнати середовище (природне й штучне, фізичне, духовне, соціальне й віртуальне середовище, див. 3.0.). Пізнання необхідне, щоб процеси й рішення мали прямий і зворотній зв’язок, щоб була можливість збирати достовірні дані, перетворювати їх на придатну для використання інформацію.
• Керувати — для свідомого скерування різних процесів і створення необхідних для саморегуляції передумов. Підготовленість до керування можна вважати задовільною, якщо також є виконавча підготовка.
• Виконувати — для виконання рішень керівництва. Немає сенсу в рішеннях, якщо ніхто не вміє, не хоче, не здатний, не в силах або навіть не думає їх виконувати. Підготовка в галузі виконання не менш важлива, ніж підготовка в галузі керування.
• Боротися — життя є боротьбою. Основна боротьба відбувається всередині самої людини! Борються ті, кому не все одно. Перемагають старанні, послідовні, пунктуальні, помірковано врівноважені, вимогливі до себе і до інших; водночас уважні, чесні, сердечні, справедливі. Боротьба відбувається не тільки проти можливого зовнішнього ворога й зі зброєю в руках (але за необхідності вона теж важлива). Кожен мусить боротися за збереження природи і всіх цінностей культури. Боротися слід заради правди і справедливості. Боротися необхідно за право бути вільним і самостійним. Боротися треба за право користуватися своїми конституційними правами, створювати нове й берегти те, що не можна змінювати.
• Захищати — захищати слід себе, своїх близьких, будинок і батьківщину, свободу, самостійність, права людини, громадянські права, природу, культуру, рідну мову, а також тих, хто не в змозі захистити себе сам. Готовність до захисту так само важлива, як і готовність до боротьби. Слід захищати себе й інших від негідників, грубіянів, ошуканців та інших так званих маргінальних меншин.
• Грати — гра є фундаментальною діяльністю, за допомогою якої люди вчаться відчувати себе й інших людей, пізнавати середовище і систему діяльності. За допомогою гри можна побачити, хто є хто, зрозуміти, якою мірою та чи та людина концентрується і присвячує себе справі, є гідною довіри, чесною або ж неморальною. Якщо людина, наприклад, вдає, ніби вона грає, то немає гарантії, що вона також не гратиме в межах іншої діяльності. Що більше політика і все, що стосується реального життя, стає в суспільстві грою, то більшого значення й серйозності набувають театр і спорт — тобто види діяльності, спочатку задумані виконувати роль гри.

Звісно, необхідна підготовка і для того, щоб заробляти собі на хліб. Людина може продуктивно реалізувати себе, якщо у неї є підготовка і за фахом, і за професією чи посадою. Не перша, друга, або третя окремо, а всі три разом! Водночас не слід забувати, що розмірковує, відчуває і діє, звісно ж, не підготовка, а особистість.

9.4. ПРО ПОЛІТИКУ В ГАЛУЗІ ОСВІТИ

Творчим спілкам та спільнотам варто було б з’ясувати, якою має бути і якою насправді є готовність людей у цій сфері до продуктивної, інтенсивної та ефективної діяльності.

Слабка освіта стала вагомою причиною затримки розвитку Естонії (і не тільки Естонії!).

Так повелося, що освіта (слабка освіта) стало вагомою причиною затримки розвитку Естонії (і не тільки Естонії!).

NB! Зараз йдеться не про те, що відбувається в дитячих садах, загальноосвітніх школах і гімназіях. Наша біда полягає в тому, що багато основних понять і зв’язків між ними не мають чітких визначень. Через це неможливо зрозуміти, про що конкретно йде мова, і ніхто не може відреагувати як громадянин, коли десь говорять протилежне до того, що відбувається насправді. Громадськості оголошують, що тестом PISA (програма оцінювання учнів, яке проводить Організація економічного співробітництва та розвитку ОЕСР) виміряно якість освіти, і згідно з результатами тесту, можна зробити висновок, що естонська освіта перебуває серед чільних у світі. Однак це перебільшення. Проте серед чиновників сфери освіти є й такі, які сподіваються, що на підставі подібних оголошень усі мають дійти думки, що в «освіті» все бездоганно. Усім відомо, що якщо немає причин для занепокоєння, то можна спокійно провадити так і далі.

NB! У суспільстві все може бути в стані спокою лише відносно інших аналогічних явищ, станів чи процесів! Той, хто думає, що досягнуте є ідеалом, яким можна хіба що всім разом захоплюватися, мимоволі породжує ситуацію, де замість прагнення руху вперед утверджується синдром збереження поточного стану речей. У такому разі, наслідки, що втілюються у відставанні від інших (стагнації та деградації), є лише питанням часу. Суспільство потребує постійного вдосконалення всіх систем (див. рис. 4.0.3.), і насамперед — покращення системи освіти, яка завжди має випереджати час.

ДАНІ ТА ДУМКИ, ЯКІ ВВОДЯТЬ В ОМАНУ

Розмови, які ведуть навколо тестів PISA, містять кілька грубих помилок. У зв’язку з цим зазначимо два важливі моменти:

• Тест не здатний нічого виміряти. Тест — це метод. За допомогою тесту можна зібрати дані, з огляду на які експерти відповідної сфери можуть дати свою оцінку.
• За допомогою тесту PISA було зібрано дані про деякі вміння учнів дев’ятих класів. На основі цих даних не можна робити висновки ні про освіту, ні про рівень розвитку учнів, ні про рівень школи, навчальної або освітньої системи, навчання або виховання.

Уже чимало було сказано про інтеграцію жителів різних національностей. Багато хто вважає, що первинним фактором інтеграції є мова. Побутує уявлення, ніби, вивчивши мову, люди інтегруються й адаптуються. (Див. 2.2.)

Мова не може спілкуватися. Спілкуватися можуть (якщо захочуть) люди, а точніше, особистості — як суб’єкти само- й соціального управління. Цінністю є не мова, а єдність мови й налаштованості до мови, країни та її культури. Цінністю є людина, яка дедалі більше розуміє культурні та суспільні зв’язки, відчуває і думає трохи по-новому; яка вірить і сподівається, що все зробила правильно. Про любов приїжджих до нової батьківщини спочатку не може бути й мови. Добре, якщо їм вдасться вберегтися від обурення й ненависті.

Варто ще раз повторити сказане на початку цього розділу: освіта не може бути естонсько-, російсько-, англомовною тощо, а от навчальний процес може проходити будь-якою мовою, якою достатньо володіють учні й учителі. Чи стане людина освіченою — зовсім не питання мови.

Неможливо працювати в освіті — працюють у школі або в іншому навчальному закладі. Освіту не можна закінчити — можна закінчити будь-яку школу. Навчаються не за навчальною програмою, а в університеті, де навчальний процес відбувається на основі певної програми. Освіту не можна «дати» — можна видати свідоцтво або диплом про успішне проходження шкільної навчальної програми, додавши до нього тепле рукостискання і букет квітів. Освіту неможливо фінансувати — можна фінансувати навчальні заклади, а також навчальні, творчі та дослідницькі програми.

• Цінністю є не мова, а єдність мови й налаштованості до мови, країни та її культури.
• Цінністю є людина, яка дедалі більше розуміє культурні і суспільні зв’язки, відчуває і думає трохи по-новому; яка вірить і сподівається, що все зробила правильно.

Освіта, як і здоров’я, завжди одна (їх не може бути декілька!). Людина може ходити в кілька навчальних закладів і отримати також кілька дипломів або свідоцтв. Між кількістю проведених у школі років і освіченістю немає кореляції.

СЛОВА, ЩО ПОРОДЖУЮТЬ ПЛУТАНИНУ

Зі сказаного має бути зрозуміло, що такі вирази, як «шкільна освіта», «освіта за інтересами», «професійно-технічна освіта» тощо не мають сенсу.

Ніхто не здатний вгадати, хто що засвоїв у школі, вдома чи деінде. Можна дізнатися, що вивчали в межах різних шкільних предметів, але неможливо вгадати, як (завдяки кому або чому) людині вдалося стати особистістю і суб’єктом або залишитися об’єктом маніпуляції.

Що ж стосується інтересу, то інтерес є значною передумовою будь-якої діяльності, що має курс і ціль. Але для того, щоб стати освіченою людиною, одного інтересу мало, необхідна єдність інтересу, бажання і волі. (Див. рис. 2.12.2).

Було б смішно говорити, наприклад, просто про здоров’я і здоров’я, отримане в лікарні. Також безглуздо всерйоз виокремлювати з освіти шкільну освіту. Якщо ж продовжити розмову про освіту за інтересами, то може статися, що хтось заведе розмову про освіту за відчуттями, освіту за розумінням чи за мисленням. Хочеться вірити, що освічені люди не припустяться подібних логічних помилок.

Повторимо: для обговорення питань освіти необхідно закарбувати собі раз і назавжди, що йдеться не лише про школи, дитячі садки і дітей, які їх відвідують! Освітню функцію мають усі інституції, а в навчальному процесі, який триває все життя, бере участь (мусить брати участь!) усе населення!

9.5. НАБІР ЗОЛОТИХ ПРАВИЛ

Для подальших роздумів нижче наведемо добірку золотих правил створення та збереження середовища розвитку:

• Не розказуйте іншим те, до чого вони мали б і могли додуматися самі!
• Не вирішуйте те, що інші могли б і мали вирішити самі; краще скеруйте запитаннями й допоможіть порадами!
• Не робіть за інших те, що вони мали б і могли зробити самі!
• Не думайте, що самих лише розмов досить! Надайте людям можливість діяти й на власному досвіді переконатися, що висловлені ідеї були правильні, а мовець — удосталь розумний, чесний і доброзичливий.
• Почуття відповідальності та активність не можуть виникнути самотужки; вони з’являються, коли людина має змогу по-справжньому (не жартома) брати участь у формуванні рішень.
• Враховуйте, що виховні ефекти формуються лише в дійсній ситуації; в ігровій ситуації всі зауваження і похвали особливого сліду не залишають.
• Механізмом розвитку суб’єкта (індивідів, груп тощо) є творчість. Передумовою творчості є свобода і самостійність, а умовою використання свободи є порядок і повага до порядку. У безладі з творчості нічого доброго не вийде, ба більше, у безладі творчі люди можуть просто-напросто загинути.
• Основним національним багатством є дар (талант). На жаль, здебільшого так стається, що якщо Творець був до когось дуже щедрим у чомусь, то в чомусь іншому він міг бути й доволі скупим.
• Найбільш значущими передумовами навчання й виховання є довіра, повага, чуйність, любов тощо, і їх неможливо створити або замінити.
• Кожна дитина і більшість дорослих особливі й неповторні! Кожен має право вирости вартим захоплення, і ні в кого немає права кого-небудь нівелювати (зрівнювати) або в такий спосіб заподіювати шкоду іншим.

У центрі наведених золотих правил перебуває сфера освіти, але загалом ці правила дійсні для будь-якої сфери життя.

ВПРАВА ДЛЯ ГРОМАДЯНИНА

Варто зазирнути всередину себе й пересвідчитися, чи є задовільною підготовка, необхідна для діяльності громадянина.

Слід подумати, чи загрожує щось (і що саме?):

• нашій рідній мові;
• життєздатності нашого народу;
• нашим університетам;
• нашій національній еліті;
• нашій державній та культурній самостійності;
• особистій свободі кожного нашого громадянина;
• нашій національній та державній гідності;
• нашому комунікаційному простору (можливості громадян бути поінформованими);
• нашій свободі слова (праву громадян думати і висловлювати свої думки та почуття так, щоб у громадськості була можливість їх зрозуміти);
• нашому простору освіти (можливості громадян ставати і залишатися освіченими людьми);
• нашому економічного простору;
• нашому культурному простору;
• формуванню нашої культури авторитетів (шляхом виборів, призначень);
• нашому творчому потенціалу;
• нашим талантам;
• нашій духовності;
• нашій системі чеснот;
• нашому здоров’ю;
• нашій системі охорони здоров’я;
• нашій природі;
• нашій державі.

Використовуючи цей перелік, варто подумати, які заходи необхідні для збереження, захисту і розвитку всього згаданого.

NB! Заходи можуть бути прямими і непрямими, публічними і при-хованими, локальними і глобальними, системними, фундаментальними тощо. Важливим є вплив цих заходів. Потрібно знайти ефективний захист від небезпек, а також сили для створення і застосування нових факторів успіху.