РОЗДІЛ 5: КУЛЬТУРА

Центральним питанням довколишнього світу є культура й саморегуляція, що спирається на неї.
Суспільство без культури — нонсенс.

5.0. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Є багато визначень культури. Кожна точка зору містить у собі дещо суттєве. У цій книзі ми виходитимемо з розуміння, згідно з яким культура є сукупністю цінностей, норм, чеснот, міфів і табу, що впорядковує позиції, ставлення, мислення й поведінку людини.

Суспільна регуляція відбувається на основі зафіксованих правил, а культурна регуляція спирається на неписані правила. У кожній культурі є свої, сформовані протягом років звичаї, обряди й традиції (див. 5.1.).

Є загальнолюдська культура, національна культура, місцева культура — вони відмінні, проте все ж узгоджуються між собою.

Функції культури:

• ідентитет;
• інтеграція;
• соціальний контроль;
• освіта;
• соціалізація;
• структура ролі;
• структура статусу.

КОЖЕН Є ПРЕДСТАВНИКОМ КУЛЬТУРИ

Кожен із нас є членом суспільства і представником культури. Для того, щоб представляти суспільство, потрібно мати відповідні повноваження (прем’єр-міністр, міністр закордонних справ, президент і т. ін.), а представником культури є кожен із нас — завжди й усюди, чи то на батьківщині, чи то за кордоном.

Щоб представляти естонську культуру, потрібно її знати. Якщо не знати, що таке День святого Мартина (mardipäev), Іванів день (jaanipäev) і пов’язані з ними обряди, то представляти культуру складно. Той, хто лише знає про ці звичаї, як представник також опиниться в складній ситуації. Представником естонської культури може бути лише та людина, яка пізнала ці звичаї, обряди й традиції. У такий спосіб фіксується особиста приналежність.

Розмивання ідентитету (див. 2.3.) призводить до руйнування культури. За умови обривання культурних зв’язків саморегуляція не може функціонувати і люди стають об’єктами маніпуляції. Саме в цьому полягає корінь проблеми, якщо говорити про процеси, прихованою метою яких може бути руйнування, — мрії глобалістів збуваються мірою того, як їм вдається відкинути властиві народу норми моралі й зламати основи національних культур.

Люди є представниками культури, водночас залишаючись представниками громади й сім’ї. Звернемо увагу, що кожен апріорі є представником своєї сім’ї чи громади. На відміну від представницької функції на рівні суспільства, де для цього вже потрібні повноваження. Повноваження необхідно попередньо здобути кожному, хто збирається укладати які-небудь угоди, давати обіцянки чи брати на себе зобов’язання, що стосуються не лише його самого.

Слід врахувати, що представництво може бути й відомчим. Поліціянт є поліціянтом навіть тоді, коли не має на собі мундира. Офіцер завжди залишається офіцером. Наявність чи відсутність мундира не має значення в культурних зв’язках, але є суттєвою для суспільних зв’язків.

Учитель завжди залишається вчителем, сіллю землі. Культурні зв’язки породжують очікування, і від учителя вимагають бути вчителем, де б він не був — у школі, у церкві чи на військових навчаннях. В естонській культурі вчитель завжди був і буде своєрідним абсолютом.

5.1. ЗВИЧАЇ, ОБРЯДИ Й ТРАДИЦІЇ

Звичаї — це поняття, згідно з якими проходить щоденне життя, від приготування їжі та прибирання до садівництва. Усталені звичаї формують стиль життя. Наприклад, хлопчикам належить мати синю ковдру, а дівчаткам — рожеву, і ніхто навіть не замислюється, яка кому насправді пасує. Всього-на-всього дотримуються звичаю. Насправді колір ковдри не має значення, але виходить так, як заведено в нашому культурному просторі. Дотримуючись звичаїв, людина підкреслює свою культурну належність (ідентитет). На порушників звичаїв косо дивляться — це теж своєрідний соціальний контроль (див. 1.0.).

Обряди — це поведінкові стереотипи, уявлення про те, як поводитися в тій чи тій ситуації. Наприклад, застільні обряди, весільні обряди… Знанням обрядів і їх дотриманням людина показує свої культурні зв’язки і належність до освічених людей, які хочуть поводитися одне з одним ввічливо і з огляду на принципи взаєморозуміння. Обряди мають соціальне значення (тобто значення для інших людей). Обрядова поведінка показує повагу людини до інших.

• Звичаї, обряди й традиції разом утворюють систему неписаних правил і неосяжну в деталях силу, через яку людина фіксує свій ідентитет.
• Повага до звичаїв і дотримання традицій сприяє формуванню і збереженню почуття спільності («ми»-почуття).
• Саме так у людей формується культурний зв’язок.

Привітання також є обрядом, який у кожній культурі має свої особливості. Десь передбачено рукостискання, десь заведено цілувати в щоку чи ще куди-небудь, десь пропонують потертися носами. У багатьох культурах привітання супроводжують запитанням «як справи?», на яке ввічливо буде відповісти: «Дякую, добре!» Довга й ґрунтовна відповідь у цьому разі є ознакою глупоти, оскільки не передбачена звичаями.

Заведено бути наполегливим і працьовитим — це втілилося в приказці «хто рано встає, тому Бог дає». У багатьох сім’ях прийнято допомагати одне одному. У деяких суспільствах прийнято, наприклад, сутінкувати (сидіти без світла в сутінках, обговорюючи минулий день), а також молитися перед прийомом їжі. Хтось неодмінно випиває перед їжею кухоль пива. У деяких суспільствах у автомобілістів є звичка говорити по телефону за кермом і перевищувати швидкість, десь заведено ігнорувати закон і постійно брехати.

Традиції — це заходи, які регулярно проводять з нагоди тої чи тої знаменної дати і які проходять відповідно до заведених правил і очікувань. Наприклад, святкування Іванового дня й Дня незалежності є традицією. Традицію збережено тоді, коли людина доволі точно уявляє, що на неї чекає, але водночас є місце й для сюрпризів, оскільки людині щоразу пропонують щось нове й особливе. У такому разі традиція не втомлює і не набридає…

Усі в нашій країні знають, що ввечері Іванового дня люди розпалюють багаття, грають і танцюють, проте всі деталі не афішують заздалегідь. Самобутня естонська національна традиція співацьких свят сприяла формуванню й збереженню культурного ідентитету, від часів Національного пробудження (середина ХІХ ст.) і до сьогодні, попри нав’язуваний владою у різні часи репертуар.

Звичаї, обряди й традиції разом утворюють систему неписаних правил, за допомогою яких людина фіксує свій ідентитет (розуміння того, ким вона є). Повага до звичаїв і дотримання традицій сприяють формуванню та збереженню почуття спільності («ми»-почуття). Саме так у людей формується культурний зв’язок.

У кожної установи й кожного підприємства, у будь-якої родини, держави та народу є свої звичаї, обряди й традиції.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЯК ВХОДЖЕННЯ В КУЛЬТУРУ

У людей, які потрапили в інше культурне середовище, є декілька способів пройти процес соціалізації (див. 2.2.). Обравши шлях інтеграції, вони зберігають свої звичаї, обряди й традиції, водночас засвоюючи нові. За асиміляції люди переймають мову іншої культури і разом із мовою — поведінкові стереотипи. Брак умов чи бажання для інтеграції чи асиміляції може призвести до того, що з людей виходять дисиденти (див. 3.3.) — особи, які ігнорують звичаї, обряди й традиції культурного середовища, у якому вони опинилися, поводяться виклично й агресивно нав’язують свій погляд і уявлення.

Соціалізація і весь процес виховання є входженням у культуру. Поведінку людини вважають задовільною, якщо особа поводиться згідно зі звичаями, обрядами й традиціями конкретної культури, відповідає очікуванням. Те, як людина сприймає себе й інших, середовище, стосунки, а також те, чого вона хоче, про що думає і що відчуває, формується в межах культури.

5.2. КУЛЬТУРА І ВИХОВАННЯ

Звичаї й обряди формують основу, спираючись на яку люди розуміють, хто є хто. Наприклад, якщо говорять «така поведінка не личить чоловікові» чи «жінки так не вчиняють», то сказане актуальне лише в нашій культурі. Може, деінде жінки вчиняють саме так, як у нас не заведено. Те, що нормально для однієї культури, може бути неприйнятним для іншої.

Висловлювання про те, як вчиняють чи, навпаки, не вчиняють батько й мати, передусім вказує на наявні в родині та суспільстві звичаї й обряди. Наприклад, дитина не стане бездумно обривати квіти, бо в естонському культурному просторі так не заведено («мама так не робить») — ми поважаємо життя, природу й красу.

ВХОДЖЕННЯ В КУЛЬТУРУ ПОЧИНАЄТЬСЯ В РАННЬОМУ ВІЦІ

Важлива роль батьків полягає в тому, щоб бути прикладом і спрямовувати дітей (див. також 2.. і 2.2.). Виховання дитини залежить від спілкування батьків з дитиною ще до пологів, а також від досвіду народження, який залишає свій слід у кожному житті.

Інтуїтивно ми розуміємо, що допологова освіта відіграє важливу роль у формуванні кожної людини, але академічних досліджень у цій галузі, достовірність результатів яких не викликала б сумнівів, сьогодні дуже мало. Ми знаємо, що в цей період життя формуються потрібні для зародження почуття любові початки довіри, віри, поваги, ніжності, ласки й піклування, а також, певно, основи музикальності, врівноваженості тощо.

• Все виховання — це процес входження в культуру.
• Дорослішання дитини залежить від спілкування батьків з дитиною ще до моменту її народження.
• Обов’язковою передумовою виховання є любов. Замінити любов неможливо.

У наступний життєвий період людини, який охоплює перші три роки життя, формується так звана «гніздова» освіта (ест. pesaharidus). На межі третього й четвертого років життя людина має опанувати рідну мову й чітко розмежовувати себе та інших, «я» і «ми», а також мати чітку систему етичних понять і перелік процедур, які можна й потрібно виконувати, і уявлення про те, чого не можна робити.

Коли дитина розуміє, що все, що не заборонено, — дозволено, вона почувається вільною, і крок за кроком починає формуватися людина, яка думає своєю головою, чиї особистісні якості стають дедалі чіткішими. Відповідно до виховного середовища — звичаїв, обрядів і традицій — зароджується й зростає інтерес, зміцнюються воля й наполегливість, проявляються доброта, ласка, ніжність, любов. Формуються тип почувань і думок дитини, манери і стосунки, поведінка, спілкування і цінності — працьовитість, точність, ввічливість, уміння чимось жертвувати, гідно поводитися у разі перемоги чи поразки.

Відколи дитина визначиться, що означають «треба» і «не можна», і зрозуміє: дозволено все, що не заборонено, вона відчує себе вільною.
Якщо ці поняття не було засвоєно і дозволено лише те, що дозволено, то навіть дитина відчує себе рабом і ув’язненим.

Що робити, якщо дитина не слухається, не зважає на заборони, не виконує накази, ламає речі, ображає й наражає на небезпеку людей довкола, а також радіє й зловтішається, коли комусь боляче? Хтось напевно порадить не звертати увагу, мовляв, хай дитина побешкетує, це минеться… Але може й не минути! І зазвичай не минає.

Можна припустити, що помилки припустилися десь на межі першого й другого року життя дитини, коли не було засвоєно поняття «не можна» і «треба». Можна, звісно, спитати, де в той правильний для виховання період були батьки, і як могло так статися, що дитина біснується і взагалі не слухається? Здебільшого проблема в тому й полягає, що ніхто не зміг помітити, коли був цей самий «правильний період», і досі не уявляє, що потрібно в цей «правильний період» зробити. Дітей, з якими не можуть разом вчитися інші діти, з кожним роком стає дедалі більше.

ВАЖЛИВО ВІДЧУВАТИ МЕЖУ І МІРУ

В естонській культурі історично було заведено боятися різки й застосовувати її до дитини, яка категорично відмовлялася слухатися й на яку слова вже не діяли. Це вихід із ситуації в тому важкому випадку, коли через помилки виховання дитина вже не зважає на норми поведінки, знищує все довкола, руйнує і завдає болю.

Психолог Тину Отс вважає, що такий страх допомагає усвідомити, що є межі, які не можна перетинати.

• Порушення кордонів має супроводжуватися незначним больовим відчуттям, інакше маленька дитина навіть не помітить, що перетнула межу, і не навчиться її відчувати. А якщо навчиться, то згодом зрозуміє і різницю між дозволеним і недозволеним, а в майбутньому це розуміння трансформується в совість, поведінкові норми, моральність.
  Якщо маленька дитина ніколи не обпікалася об дверцята грубки, то їй невідомий страх перед вогнем. Якщо жодного разу не вкололася голкою, то будь-який гострий предмет для неї — потенційно небезпечний.
  Все це стосується й емоційного болю, який дитина має пережити в безпечній концентрації ще в період «гніздової» освіти, до досягнення трьох-чотирьох років і віку «чомучки». У людській підсвідомості міститься шість базових емоцій (злість, радість, здивування, смуток, страх, відраза), прояв яких неможливо спинити розумом, але за певного вміння можна притлумити й приборкати. Дитині потрібно дозволити пережити разом із радістю неприборкану ейфорію, а разом із подивом — переляк і страх і т. ін. Якщо ці почуття прийдуть у життя дитини в період, коли вона буде у своїй родині, то дитина навчиться за підтримки близьких захищати себе від безконтрольного сплеску емоцій.
• Незначний страх різки сприяє формуванню поняття заборони. Заборона має бути для дитини попереднім сигналом можливого покаранню (болю). Якщо дитина ігнорує заборону, виховному процесу може допомогти страх перед невеличким покаранням. Важливо знати, що карати можна лише за порушення заборони, а не за непідкорення наказу. Забороні коряться, наказу підкорюються. Якщо порушення заборони супроводжуватиме покарання, дитина зрозуміє, що вона перетнула межі дозволеного. Якщо покарати її за непідкорення наказу, дитина відчує придушення волі.
  

  • В Естонії поширюється практично стерильно-безболісний підхід до виховання дитини.
  • Такий підхід перешкоджає розвитку життєвого імунітету і здатності дитини справлятися з можливими небезпеками та іншими важкими ситуаціями.

   

  В Естонії поширюється практично стерильно-безболісний підхід до виховання дитини. Такий підхід перешкоджає розвитку життєвого імунітету і здатності дитини справлятися з можливими небезпеками та іншими важкими ситуаціями. Якщо такого вміння немає, то дитина реагує на біль за допомогою «засобів самозахисту», що походять із глибин підсвідомості, — ними найчастіше є агресивно-істерична, рідше летаргічна (неуважність, незібраність) реакція чи навіть ігнорування.

   

  У КОЖНІЙ КУЛЬТУРІ ПО-СВОЄМУ

  У кожній культурі свої звичаї. Те, що в одній культурі може здатися нахабством, в іншій вважатимуть проявом особливого піклування.

  У Південній Кореї, наприклад, знають, що неслухняним дітям слід прикласти до сідниць розпечене залізо. Навіщо? Річ у тому, що в місцевій культурі є такий звичай. Вважається, що в неслухняну дитину вселився біс, і обов’язок батьків полягає в тому, щоб його вигнати. З давніх-давен відомо, що біса виганяють розжареним залізом. Зазвичай таку процедуру проводити не доводиться, але є розуміння того, що якщо прикласти розпечене залізо до людини, то біс тут же залишить її в спокої. Це знання живе у творах культури й у їхньому контексті має більше значення, ніж у вигляді реальної батьківської процедури.

  У північних народів діти зобов’язані відвозити немічних старих подалі від будинку й зіштовхувати їх у засніжений яр. Культурна норма/звичай передбачає, що діти не мають залишати своїх батьків жити в безпорадному стані.

  У Стародавньому Єгипті існував звичай (культурна норма як зобов’язання батьків) скидати в прірву дітей з будь-якими вадами розвитку.

   

  5.3. КУЛЬТУРА Й СУСПІЛЬСТВО

  Суспільство без культури — нонсенс. Центральним питанням довколишнього світу є культура й саморегуляція, що спирається на неї. Якщо люди не поважають одне одного, не зважають одне на одного, недостатньо точні й порядні, то саморегуляція не може функціонувати. Саморегуляція — це функція культури.

  Адміністративними методами можна втручатися в різні процеси, які відбуваються в суспільстві, але неможливо зробити так, щоб життя в суспільстві, громаді та ін. приносили людям щастя і задоволення. Управління в контексті суспільства потрібне передусім для того, щоб створити всі необхідні передумови для саморегуляції суспільства.

  Цілеспрямоване втручання може зрушити одне, друге чи третє, однак зміни зможуть закріпитися лише в тому разі, якщо в них є прив’язка до культури. Якщо ж це не підтримано культурою, то формування змістовної й доцільної саморегуляції буде радше чудом, ніж очікуваним результатом.

   

  Сутність будь-чого розкривається за системою функцій.

   

  Культура пронизує всі сфери життя людини. Є культура дорожнього руху, будівельна й торгівельна культура, культура керування й управління, шкільна культура, парламентська культура тощо. Наприклад, культура дорожнього руху означає не лише повагу до наявних приписів, їх знання, виконання й дотримання, але й почуття поваги одне до одного на дорозі. Перед виконанням складного маневру водії зустрічаються поглядами й переконуються, що всі учасники руху оцінюють ситуацію правильно. Всім комфортно жити в середовищі, де діє соціальний контроль, відповідно до якого члени суспільства прагнуть поводитися згідно з очікуваннями інших людей і вважають негідним порушувати правила.

   

  • Передумовою розвитку суб’єкта є творчість.
  • Передумовою розвитку людини є свобода й незалежність.
  • Передумовою змоги скористатися свободою є внутрішній порядок людини і повага до порядку у взаємозв’язках — тобто культура.
  • Передумовою формування культурних зв’язків є духовність і наступництво поколінь.

   

  Свобода — це функція порядку. В умовах безладу неможливо скористатися свободою. Дисципліна є проявом поваги до порядку. Дисципліна слугує передумовою результативної діяльності в будь-якій сфері життя і на будь-якому рівні регуляції.

  Людина, сформована в культурі, поводиться коректно не лише за кермом, а й в інших ситуаціях не тому, що боїться штрафів, а тому, що бажає бути порядним громадянином.

  Якщо хтось перевищує швидкість, то це не означає, ніби він не знає, що робить. І ті, хто нескінченно перелаштовуються з одного ряду в інший, чудово усвідомлюють, як це може дратувати решту водіїв. Кураж і зневага є безкультур’ям усюди — не лише за кермом автомобіля.

   

  ПРИГНІЧЕНІСТЬ КУЛЬТУРИ І КУЛЬТУРНИЙ КОНФЛІКТ

  Людині, у якої зруйнована чи ніколи не була сформована культурна основа, байдужа думка інших. За масштабними соціальними зсувами завжди стоять великі соціальні суперечності, що несподівано ламають культурні підвалини і привертають до себе увагу. Здебільшого лідери таких процесів ні до чого більше не прагнуть, оскільки не мають ані навичок, ані бажання створювати якусь ідеологію.

  У поведінковій регуляції свою роль відіграє психіка (індивідуальні особливості), а також групові зв’язки і соціальні напруги (див. 3.3.), які формуються під впливом макросередовища. Напевно, не важливо, чи відстала людина від «поїзда» (від культурних зв’язків) з власної волі, чи його викинули з нього, — пригніченість залишається в будь-якому разі. Здебільшого її супроводжує бажання показати, що все добре або принаймні геть інакше, ніж вважають інші. Для цього людині потрібно поводитися виклично й так сміливо, ніби вона готова боротися з усім світом — ігнорувати культурні цінності, норми, міфи й табу.

  Знання й вшанування звичаїв, обрядів й традицій є само собою зрозумілим у стабільні часи. У перехідні періоди змінюються система регуляції й поведінка людей.

  Люди, які пройшли через пригніченість культури й культурний конфлікт, чомусь практично всюди поводяться більш-менш однаково. У деяких сферах, як-от у вже згаданому дорожньому русі, поведінкові відхилення виринають на поверхню. Але в деяких галузях вони залишаються непомітними, бо люди стають апатичними, тримаються осторонь і попросту — бездіяльні.

   

  • Ідеології можуть бути так само небезпечними для суспільства, як віруси — для організму.
  • Подібно до СНІДу суспільство можуть почати руйнувати якісь неморальні смислові конструкції.

   

  Ідеології можуть бути так само небезпечними для суспільства, як віруси — для організму. Звісно, суспільство має свої захисні механізми й імунну систему, але й вони можуть бути зруйнованими, а в суспільстві може виникнути імунодефіцит. Подібно до СНІДу суспільство можуть почати руйнувати якісь неетичні смислові конструкції. Якщо за допомогою певних маніпуляцій буде зруйновано систему диспозицій (див. 2.0. і рис. 5.3.1.), зокрема систему цінностей і норм, то це даватиметься взнаки всюди — на роботі, на вулиці, у ліжку і т. ін.

   

  

   

  Культура має незамінне значення для всього — від суспільства загалом до окремого громадянина. Культуру підтримують усі витончені мистецтва, всі музеї (та інші меморіальні установи), комунікаційні, освітні та наукові інституції, а також родина й громада. Суспільство, де нехтують культурними зв’язками, приречене на жалюгідне існування.

  Якщо загальнолюдська, національна й місцева культури більше не взаємопов’язані й спільно не функціонують, то слідом руйнується виховна система, і від навчання у такому разі немає жодної користі. Навчання без виховання й досвіду так само безглузде, як і виховання без навчання й досвіду. Люди, які багато знають і вміють, але водночас не мають нічого святого, ігнорують культуру, зокрема людське піклування й любов, — такі люди просто небезпечні.

   

  ПОНЯТТЯ ФОРМУЮТЬСЯ В КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРИ

  У центрі системи культурних цінностей перебуває мова.
  Усі витончені мистецтва (від музики та поезії до прози та образотворчого мистецтва), які підтримують культуру, усі мистецькі форми виразності зачіпають душу й пов’язують людей — краса, форма, ритм, тиша, ціле, вічність… Свою роль відіграють релігія та релігійне пізнання (див. 8.1.), які допомагають людям відрізняти тимчасове і позачасове, теперішнє і вічне, загальне і конкретне, а також осягати власну нікчемність на тлі вічності та всесвіту.

  Функціями культури є також розум, розсудливість, працьовитість, старанність, врівноваженість, чесність, справедливість, ніжність, смиренність, поміркованість тощо, завдяки яким формується осмислене середовище, у якому ми живемо.

   

  

   

  У контексті культури формуються розуміння норми, ідеалу, оптимального рішення, шляхи досягнення норми, способи захисту прекрасного, а також можливості бути в рамках і за необхідності виходити за їхні межі. Красиве і потворне, моральне і неморальне, правильне і неправильне, доречне і недоречне — все це людина здатна зрозуміти завдяки культурним зв’язкам.

  В організації здебільшого мають велике значення такі феномени культури, як чистота, точність, взаємне визнання досягнень, створення взаємних передумов для успіху. Те, як люди ставляться одне до одного, зважають одне на одного, доповнюють одне одного, надихають, підбадьорюють, — усе це і є феномени культури, які неможливо відтворити в наказовому порядку.

   

  ЦІННОСТІ ТА ЧЕСНОТИ

  Характеризуючи цінності, потрібно підкреслити принаймні таке:

  • необхідно уточнити, про які саме цінності йдеться — адже в шахрая теж є свої цінності;
  • цінності чинні лише в сукупності з нормами;
  • крім цінностей-норм, є також міфи і табу, тобто над-цінності і над-норми. Міфи — це цінності, про які не сперечаються, а табу — це норми, що також не підлягають обговоренню.

   

  • Міфи — це цінності, про які не сперечаються.
  • Табу — це норми, які теж не викликають сумнівів.

   

  Цінності зручно обговорювати між собою, їх можна впорядковувати відповідно до значущості, але в однієї людини цей порядок буде виглядати інакше, ніж в іншої. Поведінка залежить від усієї системи диспозицій. Крім цінностей і норм, міфів і табу, потрібно враховувати установки й ставлення, ідеали і піднесені ідеї. Ніхто й ніколи не зможе розгадати, завдяки чому і з яких причин людина поводиться так чи так. Людина думає, створює, відкриває й заперечує… Значення елементів системи диспозицій залежить від ролі, обставин, становища, ситуації, а також від цілі тощо.

   

  

   

  Поведінку людини визначають її духовні якості. Гарно вихована людина в душі доброчесна. Система чеснот могла б бути основою й ідеалом виховання. З часів Платона основними чеснотами вважають розум, помірність, хоробрість і справедливість. Готовність боротися за доброчесність і проти обману, насильства і підлості теж є чеснотою [1].

  [1] Охочі глибше ознайомитися з цією проблематикою можуть почитати праці Платона, Аристотеля, давньогрецьких стоїків або Олександра Гаварда. — Прим. авт.

   

  ЛЮДИНА І КУЛЬТУРА МИСЛЕННЯ

  У цій книзі ми представляємо людину як багатовимірний простір. Так само ми розглядаємо діяльність і середовище, тобто намагаємося мислити категоріями багатовимірного простору в багатовимірному середовищі. Це доволі важко, і тому цілком природно, що люди починають спрощувати — і, на жаль, надто захоплюються спрощенням.

  Людину характеризує її культура спілкування, поведінки, пізнання, праці, виробництва, управління, мислення тощо. Ці поняття поки перебувають у стані формування.

  Від культурних зв’язків залежить, чи вважають люди за потрібне дивитися так, щоб водночас бачити ціле й деталі (наприклад, бачити в лісі не лише дерева, а й гриби, мох, птахів, звірів, усі частини екологічної системи, елементи й підсистеми). Чи можуть вони узагальнювати і конкретизувати, розглядати все в русі та статиці, тобто як процес і водночас — як явище чи річ, відрізняти важливе від неважливого, справжнє від позірного, причини від наслідків. Це і є передумовами системного мислення.

   

  • Розуміння приходить під час розмислів.
  • Взаєморозуміння формується в процесі спілкування.

   

  Культуру мислення характеризує спільна вимогливість, що не допускає поверхового розгляду важливих речей.

   

  

   

  Громадянин прагне витлумачити теперішнє так, щоб зрозуміти минуле й хоч трохи передбачити майбутнє.

  Розуміння приходить під час розмислів, а не під час навчання. Взаєморозуміння формується під час спілкування. Спілкування передбачає культурні зв’язки, стосунки суб’єкт-суб’єкт. Усе розумне людина здатна придумати сама, але якщо вдається осягнути систему і взаємну залежність її елементів, то можна побачити, почути й зафіксувати її, спираючись на свій і чужий досвід. Ніхто не спроможний придумати все самостійно. Тому слід цінувати раніше накопичені знання й враховувати, що сліпо, без критичного аналізу не варто нічого переймати.