РОЗДІЛ 13: ТРИВОГИ

Тривоги, які стосуються всієї держави, є й тривогами народу.
Народ здатен впоратися з тривогами, якщо уряд створить для цього відповідні умови.

13.0. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Естонії часто говорять про серйозні тривоги й суперечності — про ті, що стосуються всієї держави й окремих її частин. На жаль, усі ці розмови мають одну спільну особливість — це всього лиш стурбовані розмови, які не сформульовані у вигляді проблем (див. рис. 0.3.3.): бідність, низька народжуваність, еміграція й імміграція, брак роботи і робочих рук, корупція, бюрократія, демагогія і т. ін. Проблемні передачі, представлені в сітці національного телебачення, мають близький до розважального формат, коли самі проблеми та їхні причини не розкриваються.

Згадані як проблеми явища й процеси не можна одразу усунити чи зменшити. Можна домогтися їхніх змін, розкривши причини їх виникнення, поглиблення й розширення. Потім можна було б створити систему заходів зі зменшення (чи усунення) причин і створення та зміцнення необхідних для цього умов.

У 2000 році тогочасний президент Естонії Леннарт Мері запитав: «Чому згасло наше завзяття?» Відповіді не пролунало, немає її й сьогодні. У тій-таки промові президент Мері зазначив: «Акумуляція національного капіталу в Естонії пройшла так само недбало, як і в другій половині позаминулого століття в іншій частині Європи й у США. Цей процес не змогли врівноважити ані громадянське суспільство, ані церква, ані любов до ближнього, ані, що найжахливіше, усвідомлення того, що у своїй прозорості Естонія, крім ознак держави, має ознаки великої сім’ї».

ТРИВОГИ ПОТРІБНО ПІДДАВАТИ АНАЛІЗУ

Справді, «робити щось» іноді гірше, ніж не робити нічого. «Робити щось» може створити в населення враження, ніби їхню тривогу помітили й вважають такою важливою, що вже незабаром вона залишиться позаду. Насправді ж безглузда діяльність у кращому разі не заподіє шкоди. Особливо безглуздими й позбавленими сенсу бувають дискусії, які називають «обговореннями особливо важливих державних тем». На них витрачають багато часу й інших ресурсів. Полеміка, призвідники якої не здатні сформулювати проблему чи не беруть на себе клопіт це робити, проходять даремно і розчаровують. І це лише питання часу, коли громадянам набридне така полеміка.

Щоб держава досягла необхідної ясності, громадяни й суспільство мають провести суспільствознавчу аналітичну роботу. Це передбачає певну підготовку. Можна скільки завгодно балакати про заселення Марсу чи можливості збереження життя на Місяці, та якщо потрібно справді зробити щось для того, щоб в Естонії надалі було можливим життя в селах, то спершу варто змоделювати життя і життєве середовище, визначити особливості життя в селі та в місті, а потім оприлюднити виявлені причини суперечностей. Лише після цього можна почати міркувати про те, що з ними ― причинами ― робити. Потрібно взяти за основу систему і розглянути її вдосталь системно й комплексно, на всіх рівнях регуляції й управління (див. 7.2.).

Обговорення, покликані створити враження, у якому видиме панує над дійсним, не належать до задовільних.

Чогось дієвого можна досягнути, якщо відомі причини тривог (система функціональних і каузальних зв’язків). Питання не в тому, що робити, хто робитиме, коли почне, скільки це коштуватиме тощо. Питання в тому, якого становища і ситуації потрібно досягнути, яку систему заходів слід створити, щоб могли початися відповідні саморегулятивні процеси. Відповідно, разом із виявленням причин кепського становища потрібно створити уявлення про курс і задовільне становище, розглянуте як ціль. Доти, доки тривоги ― чи то життя села, чи щось іще ― не сформульовано у вигляді проблеми в статиці й динаміці, неможливо створити програму для зменшення цих причин і моделювання справді необхідного стану.

Питання не в тому, що робити, хто робитиме, коли почне, скільки це коштуватиме тощо. Питання в тому, якого становища і ситуації потрібно досягнути, яку систему заходів слід створити, щоб могли початися відповідні саморегулятивні процеси.

Далі як приклади ми детально розглянемо лише деякі тривоги, а кожен громадянин може сам подумати і пошукати, як удосталь чітко виявити й інші тривоги.

Уряд і парламент насправді не можуть вирішити суперечності, що утворилися в державі. Можливо лише створити систему необхідних передумов для подолання таких суперечностей і подбати, щоб цих заходів справді було вжито. Народ може впоратися з наявними тривогами, якщо сформулювати їх як проблему та якщо уряд створить умови для усунення причин цих проблем.

13.1. БІДНІСТЬ

Бідність ― це явище, що має винятково складний механізм виникнення і функціонування. Для його чіткого розуміння варто відповісти принаймні на такі запитання:

• Що називають бідністю в матеріальному (предметному) і нематеріальному (духовному, інтелектуальному, соціальному) сенсі?
• Що характеризує бідність, багатство і заможність як явища, стани і процеси?
• Що характеризує бідну людину?
• Як і за яких умов можна було б розглядати бідність так, щоб зібрати достовірну інформацію про причини бідності й умови, які сприяють багатству (заможності)?
• Які, зі свого боку, наслідки бідності?
• Чим може супроводжуватися зростання заможності?

Постараємося уточнити, що ж це за явище, яке ми називаємо бідністю. Потім подивимося, чим вона обумовлена. Не можна стверджувати, що таких спроб не робили й раніше. Але можемо сказати, що картина досі туманна.

Якби народ володів інформацією, професійно продуманими відповідями на ці запитання, то можна було б на їхній основі змоделювати систему заходів щодо зменшення (або усунення) причин бідності та зміцнення (або формування) факторів заможності та багатства.

Насправді, назріла гостра необхідність виявити, сформулювати й оприлюднити фактори збідніння сім’ї, регіону і суспільства, а також фактори розвитку і процвітання, які ми в цій книзі окремо не розглядаємо.

Займаючись бідністю, неможливо її зменшити.

Люди рівні лише у своїх правах. У всіх інших сенсах люди не є рівними. Всі неповторні й особливі ― кожен може бути доволі щасливим з якоїсь спільної причини, а з іншої причини бути по-своєму нещасливим: у чомусь багатим, а в чомусь бідним, може бути здатним на щось і бути безпорадним, іноді бути гідним захоплення і водночас, на жаль, бувати жадібним, зарозумілим, байдужим, гідним осуду та зневаги.

Від чого залежить збіднення або зростання заможності?

• Свою роль відіграють вроджені передумови і здатності (успадковані якості).
• Щонайменше таку саму функцію виконують:
  • середовище дорослішання і сформовані в її контексті настанови,
  • звички, пізнання і визнання,
  • розумові здібності та спосіб мислення близьких людей,
  • віра, надія і любов,
  • сила емоції та сила волі,
  • картина світу,
  • почуття впевненості.

Бідність може бути:

• наслідком системи навчання і виховання;
• наслідком сліпоти конкретної особистості;
• наслідком байдужості (потурання), що панує в суспільстві, громаді та сім’ї;
• наслідком застосування підступних «програм допомоги» (породжують залежність);
• наслідком природної, військової чи політичної катастрофи;
• наслідком певної ідеологічної течії чи іншого лжевчення;
• наслідком віддалення і/або відчуження.

Бідність також є нездатністю людини дати собі раду в певних обставинах і становищі, в оцінці стану і потенціалу суб’єкта і т. ін.

Залежно від точки зору ми бачимо, що бідність є (може бути і здаватися) наслідком тривалих несправедливих відносин (правової, політичної, ідеологічної, культурної тощо регуляції). Відставання дитини починається з того, що в неї своєчасно не формуються почуття, які мають сформуватися згідно із законами природи. Якщо ті елементарні знання, вміння і досвід, які мають з’явитися до певного віку, не освоєні та не закріплені у вигляді ланцюжка зв’язків, якщо словниковий запас дитини залишається мізерним, якщо не відбувається розвитку мови і самостійного мислення, ― то складно уникнути стану бідності.

Недоречно було б сказати, що в такому разі нічого не можна вдіяти. Завжди є можливість щось виправити! Правда і в тому, що деякі діти дозрівають інакше, ніж більшість. Згадаймо, що Альберт Айнштайн, визнаний людиною ХХ століття, ще в 9-річному віці був у такому стані, що батьки зважували, чи не віддати сина в спеціалізовану школу для дітей з вадами розвитку.

У людей, вихованих як об’єкти маніпуляції, замість прагнення до досягнень переважає мотив уникнення невдачі, і все, що вони роблять, вони роблять поверхово, сяк-так, мимохідь.

ФАКТОРИ БІДНОСТІ

Факторами бідності є:

• страх перед усім життям і перед завтрашнім днем, слабка віра в себе, розмитість основної життєвої ідеї;
• хибні орієнтири і недбале ставлення до використання часу;
• нездатність визначати курси і цілі, обирати засоби і встановлювати для себе якісь правила;
• звичка уникати труднощів і жити в полоні алкоголю, наркотиків чи інших сурогатів;
• синдром песимізму, звичка дивитися на все крізь темні окуляри;
• звичка не шукати можливостей для діяльності та досягнення успіху, але шукати натомість причини для бездіяльності або для того, щоб відкласти рішення і діяльність на майбутнє або перекласти їх на інших;
• слабка мотивація чогось досягати. У людей, вихованих як об’єкти маніпуляції, замість прагнення до досягнень переважає мотив уникнення невдачі, і все, що вони роблять, вони роблять поверхово, сяк-так, мимохідь. Такі люди не мають ані бажання, ані можливості для поглибленого ставлення;
• неадекватне уявлення про життя. Нещодавно з’ясувалося, що в Естонії проживає понад 30 000 молодих людей, які не працюють і не навчаються, живуть коштом батьків, не знають, чого вони хочуть і чого насправді потребують. У більшості в цій групі сформувалося неадекватне уявлення про себе, про життя і життєве середовище, систему діяльності та систему пізнання, людські взаємини і взаємодії;
• невміння і небажання працювати. Багато людей бідні і, найімовірніше, бідними й залишаться, бо не вміють напружуватися і не хочуть працювати. Вся трудова підготовка в Естонії перебуває на ганебно слабкому рівні та носить безсистемний характер;
• помилкова самоідентифікація і як наслідок ― інфантильність разом із низькою стресостійкістю;
• нездатність вирішувати. Багато хто залишився бідним з тієї причини, що не спромігся на рішення, оскільки натомість завжди вирішував хтось інший, а сама людина виросла виконавцем. Хтось метається і сумнівається, хтось не наважується нічого вирішувати, оскільки відчуває супутню рішенням відповідальність і має звичку відкладати рішення на потім (або перекладати їх на інших людей);
• нездатність зрозуміти. У деяких людей настільки «довгі дроти», що їм не вдається зрозуміти, що, чому і як слід робити, вони не здатні заздалегідь передбачити, що може супроводжувати виконання того або іншого рішення;
• слабке здоров’я;
• нездатність цінувати час. Що раніше людина розуміє, що час є найбільшою цінністю і кожен день і година йдуть від нас безповоротно, то вища ймовірність того, що людина не зіб’ється зі шляху;
• психічне напруження. Бідність може бути обумовлена і тим, що психіка людини вийшла з ладу. Тут маємо на увазі, так би мовити, межові випадки, за яких людина ще не хвора, але вже і не здорова. У таких людей часто стаються напади тривоги і перепади настрою, вони страждають на вигоряння, стрес, депресію і т. ін.

Нерідко люди залишаються бідними через неякісне середовище дорослішання, вельми посереднє виховання, неправильно організоване навчання і брак досвіду. Такою є загальна думка, проте якщо поглянути на конкретні випадки, які викликають у людей заклопотаність, то з’ясовується, що справа зовсім не в браку знань і вмінь. Знання є, але вони безсистемні та не пов’язані з упевненістю, що вони є дорогоцінним надбанням, на яке справді слід зважати протягом усього життя, поза школою, і яке постійно треба поповнювати.

Побутує думка, що дослідження бідності може сприяти розумінню причин бідності та створенню методів запобігання бідності, а також зменшенню вже сформованої бідності. Вважається, що результати такого дослідження можна було б так само застосовувати для зростання заможності. Але це не обов’язково так.

Замість того, щоб досліджувати бідність, слід було б проводити дослідження людини і людських спільнот, життя і життєвого середовища, міжлюдських стосунків, передумов спілкування і звернення, міцності та значення громадських і культурних зв’язків, а також зв’язків у громаді й сім’ї.

Розглядаючи бідність і зубожіння, необхідно знайти вдосталь точок зору для того, щоб побачити людину, людські спільноти, їхні взаємини і життя.

Для зменшення бідності слід займатися всім (!), від чого залежить процес збідніння і життя людей у стані бідності. Те ж саме стосується регіонів і держав.

Для того, щоб населення ставало заможнішим, слід викликати кардинальні зміни в системі освіти і в способі мислення! Зрештою, ми маємо позбутися цих сміховинних спрощень, згідно з якими проблематика освіти обмежується відвідуванням дитячого садка і школи, а навчання, яке не припиняється все життя, і компетентність нібито й не потрібні.

Громадяни мають зрозуміти, чи варто їм з цим миритися, чи час вже внести зміни в усталені уявлення ― адже тільки так можна позбутися бідності.

БІДНІСТЬ ЯК ПРОБЛЕМА

Розглядаючи бідність як проблему, спершу слід виявити, сформулювати й оприлюднити як прямі, так і непрямі причини бідності, а також передумови зростання заможності. Для того, щоб розгледіти бідність як проблему, необхідно змоделювати умови життя і потенціал людей або певного регіону як у статиці (як явища), так і в динаміці (як системи процесів).

Несистемні, поверхові та недиференційовані трактування, що не мають суспільного і культурного контексту, згодяться хіба що для ілюстрації деяких факторів бідності. Необхідні такі дослідження (див. рис. 8.2.1.), під час яких можна зібрати дані, які годилися б для узагальнення у вигляді інформації та використання для доповнення соціальної регуляції.

Можна говорити про фактори бідності та заможності окремо, але функціонують вони як синдром із лабільною структурою. На всіх рівнях регуляції та керування кожен синдром має різний зміст і значення. Безглуздо шукати щось, що є «найважливішим» завжди і скрізь.

• Про фактори бідності можна говорити окремо, але функціонують вони як синдром із лабільною структурою, тобто у взаємодії.
• Склад і впливи кожного синдрому слід було б старанно виявити, сформулювати, вибудувати у вигляді системи та оприлюднити у всіх країнах, регіонах і громадах.

Якщо й займатися пошуками найважливішого, то доведеться погодитися з максимою: найважливіше, щоб ми нічого в цьому житті не вважали неважливим і у своїх трактуваннях намагалися бути якомога системнішими.

Склад і впливи кожного синдрому слід було б старанно виявити, сформулювати, вибудувати у вигляді системи та оприлюднити у всіх країнах, регіонах і громадах. В іншому разі розмови довкола бідності зовсім не матимуть значення і ваги.

Хоча синдроми факторів бідності та заможності схильні до змін, все ж можна виявити деякі наскрізні риси. Середніх факторів не існує, але є загальні, особливі й одиничні чинники, частина з яких втілюють сутність, а частина — видимість.

Тепер для того, щоб сформулювати бідність як проблему, потрібно, враховуючи всі чинники, порівняти поточний стан із нашим уявленням про те, яким би він мав бути насправді. А щоб визначити ціль, потрібно на цій же основі скласти уявлення про найближче (5 років) і віддалене (15 років) майбутнє.

БІДНІСТЬ І БАГАТСТВО

На думку багатьох, показником бідності та багатства є речі, нерухомість, гроші та інші еквіваленти, які суб’єкт може використовувати на свій розсуд. Однак предметна, або матеріальна, частина становить усе ж не більше за чверть цієї проблематики.

Брак або малу кількість речей і грошей вважають бідністю ті, для кого багатство є ціллю і хто не помічає або не зважає на те, що сам вже перетворився лише на засіб досягнення своєї мети. У світі є народи і регіони, де переважає розуміння, що багатим є той, хто порівняно з іншими має розкішніше житло, більше речей, прикрас, взуття, одягу, транспортних засобів, їжі й т. ін. Але є й народи і люди, на думку яких наживання речей є ознакою дурості, жадібності та недоумкуватості.

Найчастіше коренем зла є хибні стереотипи. Заможним людям часом починає здаватися, ніби їм усього мало. Споживче (засноване на необмеженому виробництві та споживанні) мислення зробило життєвий лад марнотратним і забруднювальним. Людину, яка збагатилася коштом інших людей, природи і культури, рідко хвилює, що багато в чому саме через її дії інші люди поруч бідні й нещасні. Часто з’ясовується, що ті, хто збагатився коштом природи, самі зневажливо до неї ставляться. Такі люди рідко справді не бачать наслідків своєї діяльності та не розуміють взаємозв’язку. Бачать і розуміють, але в справу втручається когнітивний дисонанс, що змушує виправдовувати неморальну поведінку (див. 2.5.). Люди, які вчинили неморально, пояснюють іншим, що нічого страшного не відбулося, все так і має бути, і взагалі — могло бути значно гірше, а в бідності винні самі бідні — мовляв, це наслідок їхньої ліні та показник дурості.

Як і щодо бідності, кожна людина має своє уявлення про значущість критеріїв багатства. На нашу думку, на першому місці — здоров’я, потім ідуть час, людські стосунки, свобода і почуття впевненості, врівноваженість, орієнтування в духовних цінностях, повага, статус у життєво важливих ролях, гідність, наполегливість, інтелектуальні та фізичні здібності, а також мудрість, яка об’єднує все перераховане.

Предметна, або матеріальна, частина становить усе ж не більше за чверть проблематики бідності.

Факторами багатства також є чесноти (див. рис. 5.3.4.): помірність, гідність, смиренність, хоробрість, послідовність, вірність даному слову.

Давно помічено, що відчуття щастя не пов’язане з володінням речами.

Досить виразний результат дало опитування, проведене соціологічною лабораторією Тартуського державного університету в 1974 році: під час опитування респондентам було запропоновано уявити, що перед ними розставлено чотири чарівних ящики, в одному з яких — безмежна влада, у другому — нескінченно багато грошей, у третьому — досконалий розум, у четвертому — руки, що вміють упоратися з будь-якою справою. Респондент мав обрати той ящик, вміст якого йому здавався найкращим. На Кавказі молодше і старше покоління вважали за краще мати гроші, в Середній Азії — владу, в Естонії ж молоде покоління обрало розум, а старше, здебільшого, вмілі руки. Як обґрунтування вибору було зазначено, що руки — це єдине, завдяки чому можна стати і бути щасливим. Усе інше робить людей нещасними. Незвичайно повелася одна російська бабуся. Вона не обрала жодного із запропонованих варіантів, але запитала, чи не можна додати п’ятий ящик. Коли п’ятий ящик було подумки додано, жінка сказала, що бере його, бо він порожній. І пояснила, що за своє довге життя прийшла до розуміння того, що будь-які зміни відбуваються тільки на гірше.

ОПИСУ НЕДОСТАТНЬО

Займаючись бідністю як явищем і процесом на всіх рівнях регуляції та керування, здається можливим отримати її більш-менш адекватний опис. Однак описи передують дослідженню і потрібні лише для формулювання проблеми.

Як бідність, так і багатство всюди мають свої особливості. Вдоволеність і відчуття щастя передусім залежать від людських уявлень: що слід мати, чим володіти, чим керувати. Нехай ілюстрацією цього твердження послугує той факт, що нечасто зустрінеш людину щасливішу і радіснішу за черницю, яка не має ніяких речей і не бажає ними володіти. Монахині духовно багаті й цим щасливі, а також раді відсутності обставин, що затьмарюють щастя.

Головною причиною бідності була, є і буде бідність — передусім інтелектуальна і духовна бідність, відсутність сили волі, байдужість тощо.

Перш за все необхідно позбутися способу мислення, що сприяє виникненню бідності й позбавляє шансу з неї вибратися.

З бідності складно вибратися. Порожні балачки про боротьбу з бідністю можуть здатися цікавими, але влаштовують вони лише тих, кого насправді не цікавить результат. Необхідно вести розмову, що виявлятиме систему причин бідності, а також створювати програму з усунення цих причин.

Суспільству, як і керівництву країни і місцевих самоврядувань, необхідно знати чинники не тільки бідності, а й заможності. Без цього не можна взяти на приціл усе, що зменшує самостійність і збільшує залежність, пригнічує почуття впевненості, інтерес, волю і віру. Кожна деталь окремо здається нісенітницею, але всі разом вони функціонують так, що значна частина народу вже збідніла і нині бідніє все більше.

Завжди можна щось зробити, але досягти задовільного результату можна лише за допомогою системного трактування. На хуторі завжди є робота, але хороший урожай отримують лише ті, хто здатний охопити ціле.

«ВИРІШИТИ ПРОБЛЕМУ» НЕМОЖЛИВО

Звісно ж, побажання зайнятися всіма чинниками бідності й заможності може змусити стенути плечима. Тим, у кого немає суспільствознавчої підготовки, воно може здатися заскладним. Це справді непросто, але прагнути до системності варто, і не треба дивуватися тому, що за відсутності підготовки до системного мислення й діяльності, результат виявиться незадовільним.

Якщо підготовка ще не дозволяє думати і діяти вдосталь системно, то і результат не зможе нікого задовольнити.

Для зменшення бідності слід займатися не якимось одним із факторів бідності, а всією системою факторів. Для зростання заможності також необхідно займатися всім тим, від чого вона залежить. Така державна стратегія зможе функціонувати на практиці лише за умови, що рівень освіченості народу даватиме змогу укласти суспільний договір, згідно з яким:

• Ні в кого немає права вважати будь-який із параграфів Конституції порожньою фразою.
• На всіх рівнях керування й регуляції буде вжито заходів для того, щоб усі громадяни могли справді користуватися своїми конституційними правами.
• У суспільстві буде встановлено принцип персональної відповідальності.

З бідністю такі самі справи, як і з будь-якою іншою проблемою: розв’язати цю проблему безпосередньо не можна; можливо придумати систему заходів, що діятиме саморегулятивно. Розібратися в цьому допоможе рис. 13.1.1.

Завжди варто пам’ятати, що жодна проблема не вирішується на тому рівні регуляції, на якому виявлено її прояв!

Тут йшлося, насамперед, про фактори бідності та заможності індивіда, але — як ми вже підкреслювали раніше — слід було б розглядати цю проблематику набагато ґрунтовніше і на рівні сім’ї, громади, регіону, держави, а також на рівні інституцій та організацій. Для цього б дуже знадобилося академічне середовище і принаймні така ж соціологічна лабораторія, як і та, що працювала в першій половині 1970-х років у Тартуському державному університеті.

Якщо дивитися з державної точки зору, то доцільним і ефективним може стати лише таке трактування, яке міститиме систему чинників щонайменше на п’яти рівнях керування і регуляції.

Якщо дивитися з державної точки зору, то доцільним і ефективним може стати лише таке трактування, яке міститиме систему факторів щонайменше на п’яти рівнях керування і регуляції. На кожному рівні бідність і заможність мають свої чинники, але жоден із рівнів регуляції не має всіх потрібних чинників для уникнення бідності або досягнення заможності. Існують й інші парадокси: жоден із факторів бідності не є настільки сильним, щоб, усунувши його, можна було уникнути бідності та відкрити шлях до заможності; водночас кожен фактор бідності досить сильний, щоб стати причиною збіднення і зробити заможність неможливою.

Слід постаратися сформулювати принципи, яких було б доцільно дотримуватися в межах цього пошуку. За відсутності наукових досліджень пошук цей досі, на жаль, був здебільшого інтуїтивним. Крім принципу виокремлення та встановлення зв’язків на рівнях регуляції та керування, про який йшлося раніше, необхідно враховувати й всі інші компоненти методології. (Див. 8.3.)

Перефразовуючи Льва Толстого, скажемо: щасливі люди, здебільшого, щасливі однаково. Нещасливі та бідні кожен по-своєму.

Життя набагато складніше ніж нам про це говорить якийсь шкільний предмет із основ життєдіяльності. Життя наповнене несподіванками і такими ситуаціями, можливостями і небезпеками, що не траплялися нам раніше, і до яких ніхто не в змозі нас підготувати. Для того, щоб орієнтуватися в житті, бути готовим до рішень і активної діяльності, слід вміти і сміти думати самостійно, своєю головою, і бути (а не здаватися) діловим, вимогливим, коректним, послідовним.

13.2. НАРОДЖУВАНІСТЬ

Народжуваність в Естонії вже протягом багатьох років перебуває нижче рівня відтворення. У парламенті сформовано кризову комісію у справах народонаселення, і приріст населення оголошено урядовим пріоритетом. Але, незважаючи на це, досі нічого не змінилося. Чому не змінилося? Власне, ми перебуваємо в тій самій ситуації, яку щойно описували в зв’язку з проблематикою бідності.

Народжуваність є функцією якості життя і почуття впевненості.

В Естонії є безліч статистичних даних, що стосуються демографічної поведінки, але ні в парламенті, ні в канцелярії Президента, ні в університетах, ні в партіях немає розуміння причин низького рівня народжуваності. Тому не було й мови про систему заходів, яка була б ефективною й істотно впливала на почуття захищеності населення, зокрема на моральні основи, які знаходять своє відображення в поведінці та настановах щодо сім’ї.

Народжуваність не можна підвищити за допомогою будь-яких «заходів». Неможливо примусово збільшити гідність чоловіків і жінок, їхню дієздатність і відповідальність.

Усвідомлення і чесне оприлюднення причин низької народжуваності є першою умовою для того, щоб направити пов’язані з народонаселенням процеси в потрібне русло.

Ми могли б вплинути на народжуваність, якби знали, від чого вона залежить і чому вона така низька. Щоб це дізнатися, слід описати народжуваність як проблему в статиці та динаміці.

Тоді відкрилася б можливість скласти перелік чинників народжуваності, провести матричний аналіз (див. рис. 11.1.11.) і виявити пріоритетність цих факторів.

Наступним кроком уже можна було б скласти національну програму відновлення народонаселення.

• Криза народонаселення не є об’єктивною неминучістю, це наслідок помилок на рівні керування й управління, зокрема хибної орієнтації.
• Хоча на народжуваність неможливо прямо й безпосередньо вплинути, її можна все ж скеровувати й збільшувати.

ФАКТОРИ НАРОДЖУВАННОСТІ

Нижче наведено лише деякі приклади можливих факторів народжуваності.

Нам відомо, що народжуваність залежить від почуття впевненості. Отже, необхідно скласти якомога повніший список факторів, від яких це почуття залежить у дівчаток і хлопчиків різного віку, у дівчат і юнаків, чоловіків і жінок, у селах і містах тощо.

Водночас слід врахувати, що «середнього жителя» не існує! Отже, необхідно виявити структуру населення і скласти типологію, основою якої будуть настанови, стосунки, чесноти, цінності, норми, міфи і табу, а також зв’язки і залежності реальної поведінки. (Див. рис. 5.3.3.)

Народжуваність залежить від впливу системи навчання та системи виховання. Відповідно, необхідно якомога цілісніше перерахувати чинники, здатні на різних етапах розвитку вплинути на формування хлопчиків і дівчаток, юнаків і дівчат, чоловіків і жінок як:

• осіб, суб’єктів або об’єктів маніпуляції;
• адекватних членів суспільства, представників культури, членів і представників громади, членів і представників сім’ї тощо;
• людей, охочих охороняти природу, Творця і творчість;
• людей, які хочуть бути освіченими, поінформованими і досвідченими, прагнуть знати щось про все і про щось усе, бути готовими до праці та співпраці;
• людей, які використовують кожну мить для творчості, пізнання і самовдосконалення, які хочуть створити свою домівку і сім’ю, а також оберігати все це від небезпек;
• людей, відкритих новому і людяному, але закритих до всього недостойного, які розуміють, що щасливим можна бути лише тоді, коли всі навколо щасливі й т. ін.

Народжуваності шкодить відкладання на потім народження першої дитини. Отже, варто продумати систему заходів, що зменшуватиме ризики, пов’язані з ранніми пологами. Молоді з дітьми слід надати перевагу під час вступу до університету, побудувати при вишах сімейні гуртожитки, створити при навчальних закладах можливості нагляду за дитиною (ясла, дитячі сади і т. ін.). Слід також визначити, яких заходів потрібно вжити, щоб мóлоді та молодим сім’ям було простіше знайти житло.

Якщо вдасться зібрати досить багато достовірних і системних даних щодо факторів, що сприяють і перешкоджають (стають на заваді) народжуваності, то це буде лише перший крок. Наступний крок — продумати, як об’єднати отримані щодо народжуваності дані так, щоб вийшла інформація. Потім можна братися за наступні кроки.

В Естонії можна було б створити державний інститут соціальних справ і зібрати там інтелектуальний потенціал для проведення наукових досліджень з питань народонаселення і складання програм, а також навчання, підвищення кваліфікації, консультування чиновників, депутатів і радників.

13.3. СТРАХ

Людину штовхають уперед потреби й інтереси, які також супроводжують страхи. Страх означає відсутність почуття впевненості, але відсутність страху ще не означає наявність почуття впевненості.

У минулому столітті суспільство пережило стільки жахливих подій, що люди досі відчувають страх. Війни, масова втеча, депортація, руйнування сільського життя, колективізація і т. ін., — усе це залишило глибокий слід у національній самосвідомості, а також сильно понівечило генетичний код.

• Страх означає відсутність відчуття впевненості.
• Відсутність страху не означає наявність відчуття впевненості.

Джерелами страху можуть бути:

• Низька освіченість, через яку людина не розуміє, що відбувається, не здатна виокремити фактори, що становлять небезпеку, сприяють або перешкоджають життю, а також не розуміє, як вони функціонують у взаємодії (як синдром). Освіта, спрямована лише на продовження навчання, не сприяє розвитку вміння передбачати мінливості долі, не кажучи вже про розпізнавання причин небезпек. Страх перед майбутнім може передаватися з покоління в покоління.
• Слабка поінформованість. За допомогою випадкових новин і пліток народ не може стати задовільно поінформованим суб’єктом. Частково поінформовану людину обдурять. Дані можуть бути, але якщо людина не бачить їхньої суті, не може на їхній основі вибудувати систему і помістити ці дані в контекст, то вони не перетворяться на інформацію і залишаться марними.

Для інтерпретації даних необхідна теорія — мисленнєві моделі, на базі яких формується уявлення про різні контексти і з’ясовується значення даних. У такому разі можливе використання даних для створення моделей та формулювання проблем. Достовірність і системність даних стає все істотнішою, оскільки брехня та інформаційні війни знову набувають усе більшого поширення.

• За допомогою випадкових новин і пліток народ не може стати задовільно поінформованим суб’єктом.
• Частково поінформовану людину обдурять.

• Брак досвіду. Якщо в людини недостатньо досвіду, то вона не вміє передбачати і розпізнавати. Здатність передбачати формується в єдності освіченості, поінформованості та досвіду.
• Незнання систем і кодів (див. 2.3.). Якщо людина не вміє бачити себе і середовище загалом, не вміє створювати моделі в статиці та динаміці, щоб з їхньою допомогою навчитися розуміти чинники розвитку, функціонування і зміни як регульованих, так і саморегульованих систем, то передумови для усвідомленої діяльності ще не задовільні. Щодо регульованих систем слід зрозуміти, хто або що і як їх регулює, що цьому сприяє, а також що трапиться, якщо залишити їх без регулювання або робити це неправильно.

Якщо людина володіє даними, але не бачить їхньої суті, не може на їхній основі вибудувати систему і помістити ці дані в контекст, то вони не перетворяться на інформацію і залишаться марними.

• Плутанина в значенні слів (незадовільна валідність). Участь в обговоренні та розуміння сенсу промов (реми, курсу і цілі, підтексту і т. ін.) можливі лише в тому разі, якщо вдасться досить точно дізнатися значення слів у тому чи тому контексті. (Див. рис. 6.0.2.)
• Незнання людей. Ті, хто не уявляє, до чого прагнуть інші люди, чому вони поводяться так чи так, найчастіше стурбовані своїм статусом і безпекою. Є безліч факторів поведінки. Людина, яка має досвід життя лише в стабільному, дійсному або ігровому середовищі, не уявляє собі, як можна жити в інших обставинах і становищі та до чого в таких випадках люди можуть прагнути. Тому багато хто взагалі не наважується щось робити.

Розкол у суспільстві не обов’язково є протистоянням, а передусім — розрізненістю, тобто відсутністю контактів, стосунків, зв’язків і відчуття згуртованості.

• Недовіра до чужинців. Побоюються людей, чия поведінка непередбачувана і щодо яких складно повірити, що можливе якесь взаєморозуміння й адаптація.
  Варто пам’ятати, що інтегрувати нікого не можна. Можливе створення і збереження співпраці, передумовою чого є єдність мови і заряду. Для початку слід створити умови для адаптації, потім — для соціалізації. І лише після цього можна говорити про інтеграцію або асиміляцію. (Див. 2.2.)

Ті, хто не уявляє, чого прагнуть інші люди, чому вони поводяться так
чи так, часто стурбовані своїм статусом і безпекою.

• Форс-мажорні обставини. Блискавка, посуха, шторм, повінь і т. ін. були причиною страху протягом усієї історії людства. Бояться як ті, кому знайомі закони природи, так і ті, у кого ще відсутнє уявлення про закономірності їхнього прояву.
• Ситуація абсурду. Якщо людина відчуває, що більше так тривати не може, але задовільного виходу не бачить, у неї може виникнути страх, що може призвести навіть до самогубства. (Див. 3.3.)
• Тяжкі події, насильство, руйнування. Наприклад, війна.
• Самотність.
• Поведінкові порушення і депресія. Різні -манії, -ізми, -філії породжують, зі свого боку, страх.
• Порушення психіки. У зв’язку зі страхом особливо важливо знати про параною (хворобливе відчуття небезпеки) і апатію (див. 3.3.). Найчастіше проблема полягає в тому, що життя стає або занадто рутинним, або таким інтенсивним, що різниця між замахом і ударом зникає, тобто індивідуальна хвилина (див. 2.0.) занадто розтягується або настільки скорочується, що вже немає змоги зосередитися.

Життя лякає в тому разі, якщо воно недостатньо різноманітне й цікаве. Якщо немає над чим подумати, якщо пошуки здаються зайвими, творчість — неможливою, а неробство — неморальним, то людина може почати боятися життя і себе самої.

Що далі заходять порушення психіки, то менше людина на них реагує. Психіка тендітна і ніжна — її слід берегти. Найчастіше причиною порушення психіки є не відсутність знання — алкоголік теж усвідомлює, що заподіює шкоду своїй печінці та завдає болю своєму оточенню, але все одно й далі зловживає спиртними напоями, тому що інакше йому було б нікуди втекти й хоча б ненадовго відчути себе поза зоною звичайних небезпек, глузувань, моралей.

13.4. ЗМІНИ МОЖЛИВІ!

Для досягнення змін у суспільстві недостатньо змінити ту або іншу деталь. Закон «3 + 5» працював у Стародавньому Римі вже дві тисячі років тому. Вже тоді було відомо, що якщо потрібно позбутися певного недоліку і досягти задовільного результату, потрібна наявність щонайменше трьох передумов і зміна хоча б п’яти чинників.

Три необхідні передумови:

1. Слід бути досить розумним, щоб виявити причини — з’ясувати, чому справи кепські.
2. Слід мати вдосталь уміння, щоб сформулювати ці причини коротко, ясно і коректно.
3. Слід бути вдосталь сміливим, щоб ці причини оприлюднити — оголосити про них вголос або записати.

Для досягнення змін необхідно було змінити п’ять факторів:

1. Склад — той, хто все зіпсував, нехай надалі намагається десь в іншому місці.
2. Структуру — розташування людей, організацій, підрозділів і т. ін. відносно один одного.
3. Цілі (систему цілей).
4. Принципи діяльності.
5. Критерії оцінки.

Оскільки два тисячоліття є досить-таки тривалим періодом, то сьогодні кожен громадянин міг би самотужки вирішити, чи обмежитися названими п’ятьма пунктами, чи ж доповнити цей перелік. Наприклад, варто було б врахувати, що зміна цілей може привести до можливої зміни засобів.

Варто, мабуть, врахувати й те, що ефективність у суспільстві — функція інфраструктури. Якщо інфраструктура в сучасному розумінні недостатньо системна, то, незважаючи на всі зусилля, можна програти.