РОЗДІЛ 8: СИСТЕМА ПІЗНАННЯ

Формування системи пізнання людини починається до її народження.
Є безліч шляхів пізнання.

8.0. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Теорія пізнання [1] — це розділ філософії (дав.-гр. гносеологія), цілісне вчення про людину та її середовище.

Теорія пізнання охоплює:

• можливість пізнання;
• зв’язок пізнання з реальністю;
• джерела, принципи та методи пізнання.

Саморегульовані системи функціонують, змінюються, розвиваються і деградують — народжуються і вмирають — згідно з об’єктивними законами та їхніми проявами. Цікаво й захопливо відкривати зв’язки і залежності, які можуть бути приводом, причиною чи передумовою, а також перешкодою для різних явищ чи процесів. Закони й закономірності варто виявляти, вивчати й враховувати принаймні тому, що вони діють усюди, незалежно від бажання чи волі людей. Людина може трохи сповільнювати, пришвидшувати, скеровувати, а також руйнувати саморегульовані процеси, але вона не може когось чи щось розвивати.

У попередньому розділі ми в загальних рисах окреслили систему діяльності людини, у цьому розділі ми перейдемо до розгляду системи пізнання.

У системі пізнання діють ті ж самі закономірності, що й ті, які ми розглянули щодо системи діяльності. Це означає, що й кожен елемент системи пізнання певною мірою вміщує решту елементів цієї системи.

[1] Охочим глибше вивчити теорію пізнання варто ознайомитися з ученням про структуру і функції, вченням про розвиток (діалектикою), а також тріалектикою. — Прим. авт.

8.1. ШЛЯХИ ПІЗНАННЯ

Розгляд системи пізнання ми почнемо з повсякденного пізнання, яке людина опановує разом із рідною мовою. Проте також важливою є роль й інших видів пізнання: художнього, релігійного, філософського, наукового, інтуїтивного. Кожному виду пізнання відповідає свій шлях його формування.

Кожен із шляхів пізнання дозволяє розгледіти і зрозуміти такі предмети, явища й процеси, які не можна розкрити іншими шляхами. Філософське пізнання дає нам уявлення про розвиток, релігійне пізнання — про вічність, художнє — про прекрасне. Всі ці поняття було б неможливо обговорювати, наприклад, у межах наукового пізнання. Якщо ігнорувати чи не розуміти один зі шляхів пізнання, то й на інших не вдасться досягнути задовільного рівня.

Домінанти системи пізнання можуть змінюватися протягом усього життя, але за цих обставин безупинно функціонують усі елементи. Наприклад, новонароджений ще не філософствує, проте з певного моменту дитина починає думати, знаходити зв’язки, робити логічні висновки, бачити причини й наслідки, помічати передумови.

Формування системи пізнання починається ще до народження дитини. Як уже не раз було згадано в цій книзі, на першому році життя починають утворюватися такі поняття, як «я» і «ми», «моє», «не можна», «треба». (Див. 5.2.) Формування адекватного «я» слугує передумовою формування «ми» (сім’я, громада). «Ми» є передумовою лояльності, належності до групи, появи національної самосвідомості й іншого ідентитету.

Повсякденне пізнання виникає з освоєнням рідної мови, якою людина вчиться відчувати себе й довколишній світ. У зв’язку з цим вона дізнається, як називаються речі, як вони впливають одна на одну і як вони взаємопов’язані.

Художнє пізнання пробуджує здатність вловлювати гармонію і красу, ритм і напругу, колір і форму тощо.

Релігійне пізнання супроводжує спроможність бачити всесвіт і вічні зв’язки — те, чого не охопиш раціональним пізнанням.

Інтуїтивне пізнання відбувається без участі органів чуттів, тобто безпосередньо, природно, за покликом серця. Інтуїтивне пізнання і поведінка здійснюються під впливом над- і підсвідомості.

Філософське пізнання приваблює охочих пізнати істину. Воно складається з виявлення, впорядкування і використання основних принципів мислення. Під час філософського тлумачення конструюються думки, що дають змогу зазирнути вглиб уже озвучених речей, розрізняти і пов’язувати між собою сутність і видимість, загальне, особливе і одиничне, рух і спокій, ціле, його частини, підсистеми й елементи.

Наукове пізнання характеризує здатність формулювати проблеми й чітко аргументовані зв’язки між причинами, результатами і наслідками; вміння враховувати, змінювати, оцінювати й описувати; спроможність розглядати будь-які предмети, явища й процеси системно й комплексно.

8.2. НАУКОВЕ ПІЗНАННЯ

Далі в книзі ми зосередимося на науковому пізнанні й не станемо детально розглядати інші види. Кожному, хто прагне стати громадянином, потрібно опанувати мистецтво формулювання проблеми, вміти встановлювати факти, а також висувати пропозиції й давати рекомендації з огляду на отримані результати досліджень.

• Кожен громадянин мусить уміти бачити проблему, а також знаходити причини її виникнення й існування.
• Якщо систему причин не вдається виявити неозброєним оком, а йти далі хибним шляхом небезпечно, то слід провести дослідження.

Звучить парадоксально, але основним споживачем результатів наукового дослідження є самі наукові дослідження. За сприятливих умов на формування працездатного дослідницького центру йде 5–7 років.

Дослідження розпочинають із виявлення системи каузальних і функціональних зв’язків, що сформувалася в якійсь системі або між системами. Простіше кажучи, беруться за пошук відповіді на запитання «чому так?». Науковому дослідженню передують описи, проведені раніше дослідження, опитування і все, що сприяє виявленню зв’язків і залежностей.

ОСНОВНІ ПОСТУЛАТИ

Дійсність піддається лише опису.

Досліджувати можна проблеми.

Дослідження можна реалізувати і за допомогою гіпотези (науково обґрунтованого припущення).

Гіпотезу слід перевірити (не довести!).

СУБ’ЄКТ І ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ

Об’єктом дослідження є проблема (див. рис. 0.3.3.), а предметом дослідження є все, що характеризує цю проблему, — усе, що можна виміряти, оцінити, перерахувати або описати в межах певного дослідження.

Суб’єктом дослідження є особа або об’єднання осіб, які наділені правом рішення на всіх етапах дослідження і відповідають за коректне виконання академічних вимог. Суб’єкт дослідження несе відповідальність за достовірність, достатню системність і оперативність вихідних даних, за їх точну обробку і за те, щоб факти ґрунтувалися саме на них. Суб’єкт також відповідає за людей і середовище, що беруть участь у дослідженні. Крім того, будь-який науковець (не важливо, чи є він суб’єктом, чи просто учасником дослідження) відповідає за можливі наслідки використання результатів цього дослідження!

Учений відповідає за можливі наслідки використання результатів дослідження!

ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Для організації дослідження знадобиться низка передумов, зокрема академічна свобода і самостійність.

Для дослідження потрібна теоретична основа (теорії загального та середнього рівня, конкретні теорії (див. 8.3.)), система принципів, а також методика збору й обробки вихідних даних, їх аналізу та узагальнення.

Здебільшого дослідження закінчується встановленням наукових фактів. Правда, доволі часто стається підміна й замість дослідження проводять опитування або готують наукоподібний опис, заснований на оцінках і думках.

Варто ще раз повторити, що описи потрібні лише для формулювання проблеми. Опитування не є дослідженням, це лише метод збору вихідних даних! За допомогою опитування можна збирати думки, що здебільшого характеризують самих респондентів, а не предмет обговорення. Звісно ж, не можна виключати, що респондентом виявиться експерт, слова якого міститимуть відповідь на поставлене запитання. Однак зазвичай дослідник не має змоги відокремити думки професіоналів від думок дилетантів і профанів (див. 1.7.). На підставі анонімних відповідей можна встановити лише структуру респондентів.

• Опитування не є дослідженням, це лише метод збору вихідних даних!
• За допомогою опитування можна збирати думки, що здебільшого характеризують самих респондентів, а не предмет обговорення.

Для того, щоб встановлені під час дослідження факти мали практичну цінність, їх потрібно пов’язати з теоріями наступного, вищого рівня, бо значення фактів формується в контексті. Щоб дати оцінку фактам, спершу варто створити систему критеріїв; щоб зробити висновки, необхідна система принципів. Треба уточнити цілі, обов’язки і завдання, перш ніж почати дослідження, — а також перед початком кожного етапу, зокрема перед тим, як сформулювати пропозиції щодо подальшого використання встановлених фактів.

Такі пропозиції передбачають наявність засобів, ресурсів і умов для їх застосування. Потрібно також визначити принципи подальшої діяльності та критерії оцінки як самої діяльності, так і її результатів.

Для того, щоб встановлені під час дослідження факти мали практичну цінність, їх потрібно пов’язати з теоріями наступного рівня, бо значення фактів формується в контексті.

Тільки після цього можна планувати інноваційні процеси (див. 11.3.), сформовані на основі результатів дослідження.

Результати наукового дослідження, звісно ж, мають набагато ширше значення, ніж удосконалення практики, з якої було взято проблему. На базі результатів наукового дослідження відкривається можливість провести набагато глибші й розгорнутіші розвідки; результати наукових досліджень дають змогу вдосконалювати навчальний процес, писати статті та монографії, спілкуватися з іншими дослідниками.

Згідно з поширеним у науковому середовищі правилом, має бути можливість перевірити результати будь-якого дослідження. У суспільстві та культурі все може змінюватися занадто швидко, і всі фактори неможливо утримувати на місці тривалий час.

У науки не буває цілей. Цілі можуть бути в людини. За допомогою наукових досліджень люди намагаються здобути нові, суттєві в пізнавальному й практичному плані знання, а також знайти можливість для їх застосування. Діяльність учених полягає, зокрема, в обробці й збереженні отриманих знань та оцінці їх обґрунтованості. Обов’язок учених — удосконалення термінології й збереження рідної мови серед культурних мов.

• Обов’язок ученого, зокрема, полягає в удосконаленні термінології й збереженні рідної мови серед культурних мов.
• Жодна відмовка не може виправдати недбале ставлення до мови.

ПОКРОКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Повномасштабне (ідеальне?) емпіричне дослідження (див. рис. 8.2.1.) у галузі суспільствознавства має містити принаймні такі кроки (для кращого розуміння ми описали, чого суб’єкт дослідження потребує на кожному кроці):

1. Формулювання емпірично пізнаної суперечності як проблеми. Для цього суб’єкт дослідження потребує методології та загальної теорії.
2. Визначення меж предмета дослідження. Предметом дослідження є все те, що характеризує об’єкт дослідження і що можна виміряти, оцінити, описати й порахувати в межах певного дослідження.
3. Формулювання загальних властивостей проблеми. Для цього потрібні методологія й теорії середнього рівня.
4. Зведення загальних властивостей на операційний рівень; виявлення конкретних властивостей. Для цього знадобляться методологія і конкретні теорії.
5. Вимірювання, оцінка, облік — фіксація даних усіх конкретних властивостей. Для цього потрібна методика збору вихідних даних.
6. Логічна, статистична або математична обробка даних. Тут не обійтися без методики обробки даних.
7. Складання індексів усіх загальних властивостей. Для цього знову потрібні конкретні теорії та методологія.
8. Виведення конкретних наукових фактів з індексів. Для цього необхідні методологія і теорії середнього рівня.
9. Виявлення загальнонаукових фактів. Знову потрібні методологія і загальна теорія.
10. Підбиття підсумків, оформлення звіту, складання прогнозів і сценаріїв на майбутнє; можливо, написання статей і монографій, академічних наукових доповідей, оновлення курсів лекцій і т. ін.

Якщо з’ясовують, що завдяки отриманим новим знанням потрібно створити систему заходів для зменшення (або усунення) причин виникнення проблем, а також підготувати глобальні висновки, пропозиції та рекомендації, що мають принципове значення, то слід враховувати, що попереду, як мінімум, — ще стільки ж роботи.

11. Оцінка виявлених під час дослідження фактів (причин суперечностей, що є проблемою). Для цього потрібна система критеріїв.
12. Висновки щодо досі актуальної практики та її факторів. Для цього потрібна система принципів.
13. Формулювання курсу й цілей. Самі дослідники не можуть виконати це завдання. Встановлення й уточнення курсу й цілей є рішенням, яке надалі супроводжує відповідальність, відповідно, це прерогатива (право, що не підпадає під делегування) публічної влади чи іншого замовника.
14. Формулювання пропозицій і порад щодо досягнення цілей. Здебільшого виконання цього завдання не до снаги (і не може бути дозволеним) дослідникам.

Досвід показує, що переважно ані практики, які замовили дослідження, ані самі дослідники не здатні самотужки оцінити його результати. На основі отриманих результатів дослідники можуть скласти прогнози і сценарії, але замовники не розуміють викладене дослідниками і не спроможні без відповідної підготовки охопити всю систему.

• Дослідники не мають (права) робити пропозиції чи давати поради.
• Дослідники можуть консультувати практиків, щоб ті були спроможні підготувати достатньо хороші рішення. (Про погані рішення див. рис. 11.2.3.)
• Той, хто є відповідальним за рішення, супутні результати і наслідки, мусить вирішувати, що, коли і як робити та чого уникати.

Разом із тим, від перекладачів, які могли б допомогти замовникам зрозуміти дослідників, також було б мало користі. Свого часу соціологічна лабораторія Тартуського державного університету укладала договір на дослідження лише в тому разі, якщо замовник зобов’язувався брати участь у всіх його етапах і принаймні бути в курсі, які кроки роблять і чому здійснюють саме таку діяльність. Крім так званого нагляду, замовник мусив організувати семінар для керівників вищої ланки. На семінарі розглядали ті явища й процеси, суперечності всередині яких стали такими серйозними, що призвели до появи домовленості про виявлення їхніх причин. Слід зазначити, що ці заходи виявилися ефективними.

15. Створення програми інновацій. (Див. 11.3.)
16. Консультування замовника щодо інновацій. Участь в організованих замовником ділових іграх і семінарах (див. 11.4.).
17. Конференція, у якій беруть участь як дослідники, так і замовники, а також запрошені гості, які займаються аналогічною проблематикою.

Наукові дослідження, і особливо суспільствознавчі дослідження, нерозумно розділяти на фундаментальні (тобто основні) і прикладні (другорядні), адже головною причиною проведення будь-яких досліджень є їхня необхідність. Результати дослідження можуть бути затребувані в подальших розвідках. На них можна спиратися

у виявленні нових проблем, удосконаленні теорії, методології та методики, збереженні або зміні практики, а також у навчанні, мовотворенні й т. ін.

СУСПІЛЬСТВОЗНАВЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ СКЛАДНІ

У науковому пізнанні є дуже багато питань, яких немає в природничих і точних науках, оскільки людина безмежно складна, а в суспільстві немає нічого, що можна було б вважати постійним. Люди одночасно є членами суспільства і представниками культури, крім того вони — представники і члени громади, а також своєї сім’ї. Також є установи, які по-своєму впливають на людей, підприємства, організації та неформальні об’єднання.

Збір достатньої кількості достовірних даних і подальше виявлення гідних довіри статистичних і наукових фактів у межах суспільствознавчих досліджень є щонайменше так само складними, як і в будь-яких інших галузях.

На жаль, знання про суспільство непоширені. Громадянам варто продумати, як організувати все так, щоб знання не підміняли гадкою, переконанням, чуткою або описом, а також — як уникнути недбалого ставлення до цього (мовляв, і так зійде, в інших і такого немає).

Однією з ознак якості досліджень у галузі суспільствознавства є наявність у дослідників основоположних теорій, методології та методики (як для збору й обробки достовірних даних, так і для зведення отриманих даних у статистичні та наукові факти), які вони готові представити громадськості. Якщо передумови дослідження залишаються прихованими, то цілком імовірно, що ми маємо справу з недостовірними дослідженнями. На жаль, те ж саме можна сказати й у тому разі, якщо замовники дослідження не спроможні (через лінь або нездатність) взяти участь у дослідженні, принаймні щоб прояснити для себе значення понять.

НАУКОВА ІНФОРМАЦІЯ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І ГРОМАДЯНИ

Якісне соціологічне дослідження може бути корисним для суспільства, лише якщо громадяни мають підготовку, завдяки якій можуть бачити проблему й розуміти заходи, що вживають щодо проблем і причин, що їх породили. Якщо в громадян немає підготовки у сфері суспільства й культури, то соціальний контроль не буде задовільним, і суспільство може зазнати стагнації.

Дослідження в галузі суспільства й культури потрібні в тих випадках, коли відповідальним за рішення доводиться насправді (а не жартома) персонально відповідати за свою діяльність та її можливі наслідки. Практика показує, що так звані начальники, у яких немає потреби персонально відповідати за наслідки своєї діяльності (чи бездіяльності), ніяких досліджень не замовляють, бо не потребують фактичних знань. За таких обставин знання не відрізняються від гадок, переконань, мрій і намірів. Там, де суспільство існує без прямого й зворотного зв’язку, не проводять соціологічні дослідження; можна припустити, що такі країни не можуть утриматися на рівних із демократичними державами, що швидко розвиваються.

Практика показує, що дослідження замовляють начальники, які відчувають персональну відповідальність за результати й наслідки своєї діяльності (а також бездіяльності).

Потреба в науковій інформації виникає у тих, хто:

• розрізняє знання, гадки, мрії й т. ін.;
• знає, що таке факт, інфошум і демагогія;
• знає, що можна і як треба вимірювати, оцінювати, рахувати й описувати, щоб отримані дані були достовірними;
• розуміє систему пізнання; знає можливості й межі наукового пізнання, а також його зв’язки з іншими видами пізнання;
• розуміє систему діяльності; розуміє взаємозв’язок елементів системи діяльності, зокрема детерміновані в певних обставинах зв’язки;
• розуміє, що для діяльності в суспільстві потрібне як адміністративне (формальне, що випливає із суспільних зв’язків), так і моральне (неформальне, що випливає з культурних зв’язків) право, і що використання права супроводжує зобов’язання відповідати за все, що далі відбуватиметься внаслідок цієї діяльності;
• розрізняє сутність і видимість;
• здатен і зацікавлений мислити системно, розрізняти й пов’язувати функціонування, зміну й розвиток систем.

Наукові дослідження, їхню цінність, значущість і роль найкраще розуміють ті, хто сам брав участь у тому чи тому дослідженні. Те ж саме стосується й інших шляхів пізнання. Наприклад, люди, які не брали участі у творчому процесі, зіштовхуються з труднощами в розумінні творчості та творчих осіб.

Хоч як це сумно, та у світовій історії повно прикладів того, як серйозне ставлення до вчених і науки в керівництва виникає лише в ситуації кризи, через яку все може зруйнуватися, чи коли країна опинилася на межі війни, для перемоги в якій їй потрібно бути значно сильнішою за ворога.

Уявлення, ніби прикладні дослідження простіші за фундаментальні чи основні дослідження, і що для їх проведення не потрібні коректні теоретичні, методологічні та методичні основи, є неправильним і вводить в оману.

НАВІЩО ПОТРІБНА НАУКА?

Суспільству передусім потрібен науковий спосіб мислення і розуміння ролі наукового дослідження в системі пізнання, передумов наукового дослідження і цінності знань, виявлених під час дослідження.

Віддавна відомо, що профани і дилетанти ненавидять як науку, так і вчених. Особи, які потрапили на високі керівні посади (забороняти-наказувати) у нечесний спосіб, часто іронізують щодо науки і вчених, намагаючись за допомогою цього прийому виправдати самоправство. Досвід показує, що домогтися чогось гідного негідним шляхом неможливо.

Наука потрібна для того, щоб:

• бачити трохи вперед і робити хоча б кілька кроків у заздалегідь продуманому напрямку;
• забезпечувати прямий і зворотний зв’язок у процесах, перебіг яких у правильному (відповідному) напрямку є важливим для суб’єкта;
• за допомогою наукових досліджень з’ясувати причини успіхів і невдач;
• відкривати, перекладати, передавати, поширювати і враховувати отримані в інших країнах знання як у стратегічній, так і в повсякденній діяльності;
• сформувати науковий спосіб мислення, оскільки наука припускає наявність освіченості, поінформованості та досвіду не тільки у вчених, а й в інших людей;
• прокладати шлях для дивовижних відкриттів, шукати нове, позбуватися старого.

Крім того,

• наука захищає від ошуканців і обману;
• наука допомагає очистити мисленнєві конструкції від застарілих уявлень, позбутися омани в ідеологічних конструкціях, а також випадкових людей і безпідставних авторитетів — в організаційних структурах;
• наука дає свободу для пошуку нових рішень і більш ефективного збереження всього того, що потребує захисту.

Сама наука нічого не робить — роблять люди. Завдяки результатам наукових досліджень і наукового мислення, завдяки орієнтації в системі пізнання люди можуть діяти більш цілеспрямовано.

Суспільні науки потрібні та мають сенс, якщо конституційні інститути зобов’язані регулярно звітувати перед громадянами про свою діяльність та її результати.

Державу можна вважати заснованою на знаннях, якщо ті, хто формує рішення, і ті, хто їх виконує, розуміють необхідність брати на себе відповідальність за свою діяльність і її наслідки.

Суспільні науки необхідні, мають сенс і не стають небезпечними (не стають відчуженими для народу), якщо конституційні інститути зобов’язані регулярно звітувати перед громадянами про свою діяльність та її результати (доповідати про обставини, становище і ситуацію в суспільстві й державі). Такий звіт мусить проходити не у форматі офіційного повідомлення, а в формі публічних громадських дебатів.

Врахування результатів досліджень та їх використання передбачає активність не тільки вчених, а й усього громадянського суспільства. Для цього кожному громадянину потрібна підготовка в царині пізнання, право бути поінформованим і можливість ближче познайомитися (отримати особистий досвід) з діяльністю державних та муніципальних установ. Без єдності освіченості, поінформованості та досвіду жителі не зможуть стати громадянами і носіями вищої влади.

8.3. МЕТОДОЛОГІЯ І МЕТОДИКА

В Естонії методологією часто називають вчення про методи. У нашому трактуванні методологія — це філософське вчення про принципи, дотримання яких лежить в основі процесів, що супроводжують усю систему діяльності людини (див. також рис. 0.3.2.).

В університетах Естонії — у дослідженнях, які захищають претенденти на ступінь бакалавра, магістра й доктора — теорію і методику переважно розглядають більш-менш ретельно, тим часом основи методології здебільшого взагалі не враховують.

У науковому дослідженні потрібну систему принципів слід створити і використовувати:

• для виявлення об’єкта і предмета;
• для можливості зазирнути «за межі» результатів дослідження;
• для продумування зв’язків і залежностей, виявлення їх значень;
• для розширення галузі застосування результатів дослідження.

Є щонайменше три види принципів:

• принципи, що виникають з культурних і суспільних зв’язків (наприклад, принцип гуманності, принцип безперервності культури, принцип охорони життєвого середовища і т. ін.);
• принципи, необхідні для розгляду об’єкта уваги (наприклад, принцип множинності точок зору, зокрема обов’язково має бути врахований принцип роздільного і спільного розгляду статики і динаміки);
• принципи організації навчання (дидактика; наприклад, від далекого до близького, від знайомого до незнайомого, від простого до складного та інші принципи).

Методологія є необхідною, але далеко не єдиною передумовою для отримання чіткої картини в професійній діяльності, для досягнення достовірних результатів та оцінки.

У цій книзі ми лише згадуємо принципи, які треба враховувати під час проведення наукового дослідження у сфері суспільства і культури, яке можна було б вважати задовільним. Також зазначимо, що для розуміння будь-якої системи (предмета, явища або процесу) потрібно вміти якомога повніше описати її характеристики і надалі розглядати їх як окремо (роздільний розгляд), так і у взаємозв’язку (спільний розгляд).

Методологія — це філософське вчення про принципи, які необхідно знати і враховувати для того, щоб орієнтуватися в різних сферах життя, знаходити рішення, займатися діяльністю, а також прогнозувати, виявляти й оцінювати супутні результати і наслідки.

• Принцип множинності точок зору (див. рис. 0.3.1.).
• Принцип роздільного і спільного розгляду динаміки і статики (процесів, явищ і предметів) (див. рис. 0.3.3. і 0.3.4.).
• Принцип роздільного і спільного розгляду саморегуляції та цілеспрямованих впливів (керування, управління, господарювання, володіння, формування зв’язків і т. ін.) (див. рис. 2.9.1.).
• Принцип роздільного і спільного розгляду рівнів регуляції та керування (див. рис. 7.2.1.).
• Принцип роздільного і спільного розгляду громадських та культурних зв’язків.
• Принцип роздільного і спільного розгляду минулого, теперішнього і майбутнього.
• Принцип роздільного і спільного розгляду доцільності, ефективності та інтенсивності.
• Принцип роздільного і спільного розгляду матеріального (предметного), нематеріального й віртуального середовища.
• Принцип роздільного і спільного розгляду обставин, становища і ситуації.
• Принцип роздільного і спільного розгляду сутності та видимості.
• Принцип роздільного і спільного розгляду системності й комплексності.
• Принцип роздільного і спільного розгляду загального, особливого і одиничного.
• Принцип роздільного і спільного розгляду основних, допоміжних, примусових, додаткових, паралельних процесів тощо.
• Принцип роздільного і спільного розгляду функціонування, зміни і розвитку.
• Принцип роздільного і спільного розгляду курсу, цілей і засобів.
• Принцип роздільного і спільного розгляду прав, обов’язків і відповідальності.
• Принцип роздільного і спільного розгляду енергії, ритму і напруги.
• Принцип роздільного і спільного розгляду суб’єктивного й об’єктивного.
• Принцип роздільного і спільного розгляду фундаментальної і прикладної проблематики.

МЕТОДИ І МЕТОДИКА

Кожне дослідження має свою методику збору, обробки, аналізу й узагальнення вихідних даних.

Виміряти можна лише кількісні величини за допомогою всім відомих методів (вимірювання та ін., див. також 1.0.). У випадку гуманітарних і соціологічних розвідок досліднику слід зібрати дані, що здебільшого стосуються якісних ознак, і тому методи збору вихідних даних дослідник зазвичай створює сам. За допомогою усних і письмових опитувань, спостережень, експериментів та інших методів можливо зібрати лише «уламки» того, що треба знати для дослідження. Ці «уламки» на першій стадії аналізу потрібно об’єднати в індекси (див. 6.0.).

• Метод — це шлях, що сприяє дотриманню курсу, досягненню мети, виконанню зобов’язань і завдань. Метод є інструментом будь-якої професійної діяльності.
• Методика — це сукупність методів, яку застосовують у певному виді діяльності.

Аналіз другого рівня проводять на основі індексів, що характеризують загальні властивості об’єкта дослідження. У випадку гуманітарних і соціальних досліджень методи збору вихідних даних такі неточні, що заради кожної деталі, про яку потрібно дізнатися чи почути, необхідно збирати дані щонайменше двома принципово різними методами.

Метод — це велика цінність. Опанування методів можна вважати мірилом майстерності. На жаль, на сьогодні в Естонії широко використовують і такі методи, за допомогою яких зібрані дані тлумачать лише з використанням додаткових методів.

Наприклад, як уже було зазначено, у разі проведення формалізованого анкетування та/або інтерв’ю, ніхто не може з точністю знати, чи зібрані дані безпосередньо стосуються поставленого запитання, чи передають кругозір, систему диспозицій, настрій, ставлення респондента тощо. У такому разі слід було б додатково провести експеримент, спостереження, аналіз щоденників для того, щоб наявні дані перетворити на адекватну інформацію.

Дослідник зобов’язаний забезпечити достовірність вихідних даних і результатів. З огляду на це дослідникам-початківцям можна порадити скласти стратегію і методику обробки даних ще до початку збору первинних даних. Алгоритм складання індексів також було б доцільно розробити до початку збору первинних даних.