РОЗДІЛ 2: ЖИТТЯ

У біологічному сенсі життя — це стан між народженням і смертю.
У соціальному сенсі можна паралельно проживати декілька життів чи закінчити одне життя і почати інше.

2.0. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

У біологічному сенсі життя — це стан між народженням і смертю. У центрі цього тлумачення є здоров’я. У соціальному сенсі можна паралельно проживати декілька життів чи закінчити одне і почати інше. Можна сказати, що з соціальної точки зору життя є системою людських стосунків і їх впливу. Також можна стверджувати, що життя є ланцюжком розташованих у часовій послідовності етапів і подій, які наповнюють ці етапи.

Духовний вік — це рівень зрілості,
соціальний вік — це рівень соціалізації.

Що вища в чиєму-небудь житті частота подій, то коротша його індивідуальна хвилина, то швидше минає його час і довшим стає його життя. Якщо подій небагато, а дні схожі як краплі води, то час стоїть на місці й життя виявляється коротким, попри кількість прожитих років. Деякі люди вже замолоду — старі, інші, натомість, прожили багато років, але залишаються молодими.

Є два можливі варіанти: подорослішати чи постаріти. Постарілі можуть втратити інтерес до себе й навколишнього світу. Ті, що подорослішали, дедалі краще вміють бачити ціле й розуміти, що досвід є дуже цінним надбанням. У такому разі неважливо, що механічна пам’ять і вміння помічати факти та деталі слабнуть. Важливо, що поступово збільшується здатність розуміти зв’язки і залежності, здібність до аналізу та узагальнення, передбачення і впізнавання. Допоки людина не почне старіти. Через дорослішання досягають зрілості, старіння — це неминучість.

Освіта — це ланцюжок формування готовності завдовжки з життя, і тут свою роль відіграє досвід. У молодої людини не може бути великого досвіду, та саме він має особливе значення для розвитку вміння передбачати, дізнаватися і розпізнавати.

ЖИТТЯ ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ І ПРОЦЕС

Розглядаючи життя як соціальне явище, слід враховувати його характеристики: зміст і форму, лад і стиль, важливість, значення тощо. Життя як процес — це суцільний ланцюг розташованих у часовій послідовності подій (етапів), тобто — тривала подія. Якщо розглянути життя як соціальний процес, його характеристики будуть такими: час (тривалість) і місце, ритм і напруга, курс, цілі та засоби, принципи і критерії, змістовний зв’язок, прямий і зворотний зв’язок. Значення мають статус і стосунки в усіх важливих ролях, на всіх рівнях регуляції. Для діяльності в будь-якій із сфер життя важливі здоров’я людини, фізичні та духовні можливості, вроджені дані й освіченість, досвід і поінформованість, культурний і суспільний зв’язок, зв’язок у сім’ї та громаді, картина світу і світогляд, визнання як особистості та суб’єкта.

• Здоров’я — це єдність фізичного, духовного і соціального добробуту.
• Передумовою життя є здоров’я, стосунки, спілкування на всіх рівнях регуляції.

Згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), здоров’я — це стан фізичного, духовного і соціального добробуту, а не відсутність хвороб і фізичних дефектів. Враховувати це непросто, але необхідно. (Див. також 2.4.)

У кожній сфері також функціонує система диспозицій (вихідних точок, див. рис. 5.3.3.), яка може вдосконалюватися чи руйнуватися. Від елементів системи диспозицій (настанов і ставлень, цінностей і норм, міфів і табу, ідеалів і піднесених ідей) залежить життєва сила людини і готовність вирішувати і втілювати, створювати і досліджувати, працювати і грати, зосереджуватися і розуміти, присвячувати себе чому-небудь.

Як уже було сказано в попередньому розділі, нікого не можна зробити щасливим, але можна влаштувати життя так, щоб люди були щасливі.

Як оцінити якість життя?

За основу можна взяти відповідність життя і результатів:

• очікуванням і потребам;
• сформованим у суспільстві й культурі стереотипам;
• наявним (усталеним) стандартам;
• ідеалам і піднесеним ідеям;
• можливостям і потребам, які ще сформуються в майбутньому.

Якщо щось із наведеного залишиться неврахованим, то оцінка буде поверховою, вводитиме в оману.

ВДОВОЛЕНІСТЬ НЕ ЗАВЖДИ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД НАЯВНОГО СТАНУ РЕЧЕЙ

На перший погляд здається, що це не так, але здебільшого вдоволеність людини залежить не від того, що вона має, а від того, що вона вважає потрібним, що вона хоче і чого їй бракує. Це поширюється на все: на житло, транспорт, стосунки, гроші тощо. Справа не в речах. Головне — це душевна рівновага, становище у міжлюдських взаєминах і віра в себе, в інших, у майбутнє. У повсякденному житті часто ведуть розмови про нововведення, побудову планів розвитку й інноваційних моделей (див. 11.3.). Та поступово кожен сам приходить до розуміння, що головне — це не зміна, а збереження. Зміна вторинна, збереження натомість первинне, фундаментальне. Питання про те, як зберегти здоров’я, життя, честь, гідність, чистоту, порядок, рідну мову, культурні цінності, свободу, стосунки з іншими людьми мають у житті людини визначальний характер.

Щоб усе це не лише знати, а й розуміти, потрібно дійти готовності орієнтуватися, брати участь і давати раду всім процесам, що їх має життя.

2.1. ЖИТТЯ І ПІДГОТОВЛЕНІСТЬ ДО НЬОГО

Відносини між громадянином і суспільством можуть бути довірливими, стабільними, справедливими, і життя може здаватися гідним, зрозумілим, безпечним. Але може бути й навпаки.

Головним показником цінностей суспільства є ставлення до людини. Найважливіше — це людина, яка не є об’єктом маніпуляції чи засобом, ресурсом для досягнення чийогось успіху, а сама по собі є ціллю і суб’єктом. Ціллю є життя людини (кожного громадянина!), а все, що її оточує, слугує засобом для досягнення цієї цілі. Якщо ціль і засіб переплутані між собою, виникає напруга, яку попервах можна компенсувати, пом’якшити за допомогою розмов, врегулювати, застосувавши сурогати. Але прихід депресії й апатії, відчуження й агресії, включно із самоагресією, є лише питанням часу. (Див. 3.3.)

• Якщо ціллю є влада, економіка чи гроші, то люди є засобом.
• Якщо ціль — це люди та їхнє життя, то влада, економіка і гроші є засобом.

Життя як соціальне явище (феномен) описують наведені вище характеристики, а також фактори, від яких залежить ясність, здатність самостійно орієнтуватися, самостійно й у співпраці з іншими вирішувати й втілювати, встановлювати зв’язки між рішеннями й іншими діями та системами.

Для того, щоб просто бути на своєму місці в суспільстві, досить уміти в ньому орієнтуватися. Участь у формуванні серйозних рішень і сприяння їх виконанню передбачає наявність багатьох передумов. Охочий взяти участь у прогресі має створити щось таке, чого раніше не існувало, і досягнути системності, що дозволить втілити якісні переходи.

ЕТАПИ ЖИТТЯ І ПЕРЕХОДИ

Життя складається з етапів, і найскладніше — переходи від одного етапу до іншого. Часто сама людина відчуває їх як кризу. Першим таким переходом вважають народження. Вихід із лона матері є, мабуть, найнебезпечнішим переходом у житті людини.

Наступний перехід настає десь наприкінці третього року життя, коли закінчується вік немовляти. Цей перехід також називають періодом негативізму, або заперечення, коли доти слухняна дитина несподівано починає казати гидкі речі й виступати проти всього на світі. Якщо їй кажуть, що пора йти до ліжка, у відповідь лунає: «Сам іди!» Якщо пропонують пообідати, чують вигук: «Не буду!»

Перехідними етапами є перші дні в дитсадочку і в школі, підлітковий вік, перехід в інший клас, випуск із навчальних закладів. У дівчат і хлопців вони минають по-різному. Для дорослої людини такими переходами є одруження, зміна робочого місця, менопауза, вихід на пенсію тощо. Перехід — це важкий момент. Доросла людина підходить до цього періоду, заздалегідь усвідомивши те, що відбувається, але попри це в неї виникає внутрішня напруга, оскільки відпустити минуле і прийняти нове нелегко. Між двох таких моментів пролягає часовий відтинок, у якому людина не належить ані попередньому, ані новому періоду; вона надміру схвильована, не впевнена в собі й, на думку оточення, дивно поводиться. Такий стан називають маргінальним. На кожному етапі життя трапляються свої складнощі, на кожному етапі виникають передумови для наступних. Важливо розуміти, що зроблене (досягнуте) на якомусь етапі знадобиться вже на наступному, водночас недоробки й огріхи, найімовірніше, виявлять себе через етап і нагадають про себе в будь-який момент.

Завжди варто знати і враховувати властиві людям риси!

ЧЛЕНИ СУСПІЛЬСТВА І ПРЕДСТАВНИКИ КУЛЬТУРИ

Всі люди є членами суспільства і представниками культури й водночас — членами і представниками громади і сім’ї. Звернемо увагу на те, що представником культури, громади й сім’ї є кожен у будь-яку хвилину свого життя, чи то вдома, чи то за кордоном. Натомість для того, щоб представляти суспільство, організацію чи інституцію, потрібно мати відповідні повноваження.

Суспільство (соціум, див. 4) як інституційна система має дискретну структуру і функціонує, змінюється і розвивається переважно за писаними законами, тоді як культура існує за неписаними законами. Для щасливого життя потрібно враховувати і те, й інше. Але первинною в житті є саморегуляція!

Для участі в суспільному житті недостатньо мати знання лише про ту чи ту інституцію (див. 4.3.), оскільки в кожної інституції є своя роль як у суспільстві загалом, так і в усіх інституціях, організаціях та інших структурних одиницях суспільства. Якщо яка–небудь інституція з якої-небудь причини опиняється в закинутому стані, то все суспільство втрачає ефективність. Деякий час недоліки, що виникли, можна компенсувати, але робити це постійно і довго неможливо.

• Вільна людина на вільній землі має право робити все, що їй заманеться.
• Вона може дозволити собі все, що не порушує таке саме право інших людей, не шкодить її власному й чужому здоров’ю, природі й культурі.

Культура (див. 5.0.) і все, що вона містить у собі, має голографічну структуру (зриме можна спостерігати по-різному, залежно від точки зору). У суспільних зв’язках на першому плані перебуває зміна, а в межах культурних зв’язків — збереження. Насправді ж людей задовольняє не перше чи друге окремо, а їх єдність, втілена в динамічній рівновазі. Кожна культура має свої особливості, відповідно до яких формується і в яких коріниться готовність поводитися певним чином на якомусь з етапів. Наприклад, як і коли йти в школу, коли вступати в шлюб, будувати житло і заводити дітей. Вживання у свою культуру називають соціалізацією (див. 2.2.).

Майстерність знадобиться не для керування, управління і господарювання, а для створення і збереження потрібних для саморегуляції умов.

Культурні зв’язки людини поділяють на зв’язки світової, національної і місцевої культури. Не можна сказати, які з них є найбільш важливими. Важливо, щоб усі три види були доволі сильними.

ЯК САМІ ВИРІШУЄМО, ТАК І ВИКОНУЄМО ЧУЖІ РІШЕННЯ

На кожному етапі свого життя люди можуть бути як тими, хто керує процесами, править і панує над іншими людьми, так і тими, хто підкорюється і виконує. Найперше ми стараємося давати раду самим собі (організовуючи і вибудовуючи своє життя), а потім — взаємодіємо з іншими людьми й процесами, водночас господарюючи і стежачи за порядком, встановлюючи зв’язки і пов’язуючи все в одне ціле. Важливо, щоб люди в кожному з наведених випадків не виявили б свою слабкість і не виявилися б зайвими.

Виконавці можуть поводитися як громадяни, якщо вони роблять усе можливе для того, щоб змістовно, цілком усвідомлено, сумлінно й відповідально брати участь у формуванні рішень. Усім, як керівникам, так і виконавцям, потрібна підготовка до процесу керування й виконання, оскільки всі й зокрема, наприклад, президент і прем’єр-міністр, передусім є виконавцями й лише потім — тими, хто формулює рішення для інших.

Деякі керівники можуть, звісно, думати, що їхня справа вирішувати, а інші мусять виконувати їхні рішення, але в таких випадках спершу виникає розгубленість, потім пасивність, індиферентність і байдужість, і зрештою — низька ефективність праці. Рабовласник не отримає з боку рабів високої трудової ефективності, бо залякуванням не можна домогтися любові, довіри, натхнення, самовідданості, не кажучи вже про творчий підхід.

КАР’ЄРУ РОБЛЯТЬ ХОРОШІ ВИКОНАВЦІ

Може скластися враження, що підвищення отримують ті, хто проявив себе хорошим керівником. Та насправді люди роблять кар’єру й здобувають визнання (однаково, у якій сфері життя, всюди є свої особливості) не через керівництво, а завдяки виконанню, не через управління, а завдяки підпорядкуванню. Зазвичай просувають хороших виконавців, наділених при цьому потрібними чеснотами: вартих довіри, чесних, відданих, кмітливих, вимогливих як до себе, так і до інших, а також таких, що досягнули готовності проявити себе на більш відповідальних посадах.

Кар’єра чи вміння просуватися кар’єрними сходами залежить від здатності людей перевищувати очікування, бути професійними і доброзичливими, чуйними і вимогливими (передусім до себе). Розумні керівники підвищують тих, хто самостійно мислить, створює, відкриває нове і може надихати інших людей на творчість з метою досягнення нових результатів, зберігаючи і захищаючи при цьому вже створені цінності, порядок і традиції. Погано, коли кар’єра стає ціллю, а сходження кар’єрними сходами необґрунтоване. У цьому разі може вийти так, що людина стане таїтися чи стане грубою і байдужою.

Кар’єра має свої закономірності. У демократичній правовій країні кожен громадянин має знати, що безпідставний підйом кар’єрною драбиною є однією з найбільших загроз для суспільства. (Див. 12.3.) Багато хто знає зі свого особистого досвіду, що стається, якщо на керівну посаду потрапляє неук. Бюрократичне діловодство тут не відіграє значної ролі. Серйозні наслідки виникають тому, що змістовну і потрібну діяльність підміняють формальною, а замість результатів зосереджуються на їх видимості. Починає процвітати підлабузництво.

Якщо брехливі, нерозумні, повні комплексів неповноцінні особистості опиняються на посадах, що вимагають самостійних рішень, наказів і заборон, то суспільство, організація чи інституція починає йти на спад чи рухатися шляхом стагнації. Один із нюансів процвітання бюрократії полягає в тому, що істинний бюрократ усіма силами уникає будь-яких рішень. Він нескінченно відкладає їх, бо в такий спосіб гарантовано не припуститься помилки чи не ухвалить неправильного рішення. Практика показує, що переважно підвищують тих, хто не припускався помилок, а не тих, хто ухвалив багато самостійних рішень і часом помилявся.

• Закомплексовані особистості несуть небезпеку.
• Особливо небезпечні психопати, яким подобається заподіювати шкоду іншим, завдавати болю та страждань, позбавляти необхідного, карати, принижувати, протиставляти.
• Психопат, якого бояться і підвищують, стає соціопатом.

ПРОФЕСІОНАЛІЗМ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Професіоналізм і відповідальність — це принципи суспільства, які не мають і не можуть мати альтернативи. Ключове запитання полягає в тому, як організувати все так, щоб керівництво хотіло бути професійним, чесним, справедливим, дбайливим, відкритим до співпраці й уникало просування кар’єрною драбиною, м’яко кажучи, обмежених людей.

Безпосередньо цього не зробити, але можна досягнути певного рівня публічності й моралі, завдяки яким здійснюватимуть соціальний контроль. Публічність — це величезна сила!

За допомогою адміністративних засобів неможливо домогтися появи обґрунтованої структури авторитетів (див. також 11.1.). У нормальній практиці кожен чиновник має бути зобов’язаним публічно довести придатність і готовність служити своїй країні та народу якнайкраще чи принаймні задовільно. У партії не має бути права призначати (підвищувати) на будь-які посади осіб, яким бракує потрібної підготовки і компетентності, а також тих, чиї особисті якості викликають радше зневагу, ніж визнання.

Громадяни з достатньо гострим зором і слухом здатні стежити за тим, щоб держава рухалася шляхом розвитку.

Якщо до процесу формування рішень допускають випадкових людей і вимога компетентності перебуває в закинутому стані, то все життєве середовище стає спершу комічним, а потім некерованим, і тоді вже не варто дивуватися тому, що люди стали апатичними, втратили віру й інтерес і серед них виросла частина людей асоціальної й нерозсудливої поведінки (див. 3.3.).

Кожен чиновник має бути зобов’язаним публічно довести придатність і готовність служити своїй країні та народу якнайкраще.

Якщо люди махнуть рукою і більше не звертатимуть уваги на те, чим зайняті депутати й чиновники, то стане набирати обертів посадова розбещеність. Якщо до того ж зникне соціальний контроль, то, як показує практика, це призведе до розквіту системи безпідставних авторитетів. Новою нормою стане говорити й обіцяти одне, а робити тим часом інше, щось протилежне або зовсім нічого не робити.

З того моменту, як словам керівництва більше не можна буде вірити, ситуація погіршуватиметься. У такому разі діалог може урватися. У діалозі немає сенсу й тоді, коли стає очевидним, що співпрацю заміщує гра в співпрацю в стилі «Крижаного погребу» чи «Народних зборів» [1].

Замість діалогу з протилежними спрямуваннями слід почати тріалог. Наприклад, Міжнародна організація праці (МОП) не влаштовує нарад лише для представників працедавців і працівників — за стіл перемовин запрошують також представника уряду.

Кожному відомо, що держава потребує хороших рішень. На жаль, не зовсім зрозуміло, яке рішення можна вважати таким хорошим, що його виконання змінило б життя на краще й знизило кількість небезпек.

Компетентність є необхідною, але не єдиною передумовою вдалих рішень. Потрібні також:

• взаємна довіра;
• знання, що сторони промовляють системно продумані слова, а не озвучують свої випадкові думки;
• віра, що досягнуті домовленості виконають з усією серйозністю, їх не зібгають і не залишать наполовину зробленими.

Необхідно впевнитися в тому, що:

• намічений курс відповідає національним ідеалам, інтересам і потребам;
• ціль — не сама діяльність, а по-справжньому потрібні результати;
• вартість прямих витрат і ціна того, що виявляється принесеним у жертву, відповідає цінності результату;
• є можливість впоратися з наслідками, які виникли нарівні з результатами;
• керівництво не бреше і не краде;
• результат відповідає місцю й призначенню, що були передбачені від початку;
• ніщо не зроблено так слабко, що от-от зламається, чи так негнучко, що неможливо реагувати на зміну умов життя.

Для хороших рішень потрібні люди, здатні на такі рішення, — громадяни, які можуть побачити перспективу, заразом не забуваючи дивитися в минуле і навкруги; готові мислити системно, розглядаючи все як у русі, так і в спокої, розрізняти цілі та засоби, зв’язки і залежності, інтереси і потреби, причини і ймовірні наслідки. Потрібна здатність передбачати як небезпеки, так і можливості.

У світі є доволі мало видів діяльності, результатами якої можна негайно скористатися. Здебільшого створюють щось таке, завдяки чому стають можливими подальші процеси, результати яких знадобляться в перспективі. (Див. також 2.8.)

[1] «Крижаний погріб» — круглий стіл, проведений 21 листопада 2012 року за ініціативою 4-го президента Естонії Тоомаса Гендрика Ільвеса за участі представників громадянського суспільства, політичних партій та експертів; мав на меті вирішити проблему кризи довіри естонців до влади. «Народні збори» — продовження цієї ініціативи у 2013 році, практичне втілення ухваленого під час круглого столу «методу колективної творчості»: за допомогою онлайн-платформи кожному громадянину Естонії було надано право внести свою пропозицію щодо покращення функціонування виборчої системи, політичних партій, способів перевірки фінансів, участі громадян у політиці поза виборами тощо. Загалом надійшло понад 6000 пропозицій і коментарів громадян. 15 опрацьованих пропозицій було представлено парламенту, 3 з них було ухвалено як естонські закони. — Прим. пер.

ОСНОВИ МОРАЛЬНОСТІ ЗАКЛАДАЮТЬСЯ В ДИТИНСТВІ

Варто повторити, що основною упорядчою дією життя є мораль — система етичних понять, яка формується з раннього дитинства через виховання й досвід. (Див. 1.1.) Виникає розуміння, що гарно, а що огидно, що доречно, а що недоречно. Приходять повага, ніжність, піклування, любов і розуміння того, що таке сором. Якщо в людини відсутнє почуття сорому, то ніяка суспільна регуляція їй не допоможе.

Важливо розуміти, як у голові людини формується усвідомлення доцільності етичної поведінки. Вже за часів Аристотеля знали, що будь-які цінності можуть слугувати предметом обговорення: можна створювати і змінювати певну шкалу, за якою визначають, що є найбільш важливим і значущим, що має цінність для чоловіка і жінки, молодих і літніх людей; проте в центрі уявлень про цінності завжди є поняття чесноти, яка не підлягає обчисленню, але залишається в душі людини, всередині нас самих (див. рис. 5.3.4.). Люди живуть, існують, докладають зусиль, радіють, сумують відповідно до чеснот. Чогось по-справжньому серйозного досягають лише ті, хто здатен сконцентруватися і присвятити себе справі, відмовившись при цьому від усього, що вводить в оману й забирає час і енергію. Цілковито присвятити себе справі можливо лише завдяки чеснотам.

Чесноти протягом усього життя людини приводять у рух чашу терезів у ситуації вибору. Чесноти відіграють важливу роль у виборі чоловіка чи дружини, друзів, колег.

Знання і вміння в будь-якій царині можна опанувати за певний відрізок часу. Доброчесна людина доволі швидко зрозуміє, що потрібно знати, що робити, а чого уникати, а також як досягати, створювати, придумувати. Та якщо людина в душі свиня, злостивий, безтямний, хитрий ошуканець, злодій і брехун, то її обрання на будь-яку посаду буде помилкою. Формування таких людей — це ніщо інше, як наслідок позбавленого моральності виховання.

У виборі колег визначальну роль відіграє не кваліфікація, а особистісні якості й орієнтація, що з них випливає, мотивація, афіліація разом з інтуїцією, реальними стосунками і спілкуванням, довірою та повагою, які стоять за нею (див. 9.3.). Кваліфікація важлива, але вторинна, первинними є особистісні якості, тобто відповідність сформованим у суспільстві та культурі очікуванням зберігати все хороше й правильне та водночас впевнено протистояти всьому неетичному.

Громадянин формується серед громадян. У такому разі зазвичай говорять: життя навчить.

Особистий приклад впливає значно сильніше за слова; вплив мають люди, переповнені почуттям любові до своєї країни і гордістю за батьківщину, а не боягузливі брехуни. Прикладом слугує істинна національна еліта.

ЗНАЧЕННЯ МАЄ ЯКІСТЬ ЖИТТЯ — СВОГО ТА ІНШИХ ЛЮДЕЙ

Одна справа — у який спосіб людина організовує своє життя, а інша — як вона створює умови для інших людей. Чи старається вона жити коштом оточення, чи так, що ніхто поруч з нею не відчуває себе нещасним, позбавленим усіляких можливостей, загнаним у кут чи обманутим. Життя допомагає щедрим, відкритим, щирим, гідним довіри людям. Варто повторити, що чесна і справедлива людина не може бути щаслива, якщо інші поруч із нею нещасні.

Важливо прийти до того, щоб люди, примножуючи свої знання, хотіли зважати на спільні інтереси, ставати генералістами (див. 1.7.), здатними залучити професіоналів і об’єднати їх заради досягнення такої серйозної мети, якої жодна людина чи організація не спроможна досягнути самотужки. Життя і суспільство розвиваються завдяки генералістам, які водночас належать до національної еліти (див. рис. 1.8.1.), обслуговують спільні і публічні інтереси, провадять таку діяльність, яку характеризує наявність прямого і зворотного зв’язку (див. 6.2.) та можливість вносити в неї потрібні корективи.

Що таке державна зрада?

• Державна зрада — це будь-яка свідома діяльність, що шкодить майбутньому держави й народу.
• Державні зрадники — це особи, які самі шкодять чи в якийсь спосіб не протидіють заподіянню шкоди рідній мові, природі, культурі та незалежності держави.
• Державним шкідником є кожен, наслідки чиєї діяльності можуть заподіяти державі непоправної шкоди.

ЖИТТЯ ПОСТІЙНО ЗМІНЮЄТЬСЯ

Життя змінюється. Змінюються й уявлення людей, небезпеки, середовище, можливості. Різкі метання, як і безглузда метушня, не є ознакою великого розуму.

Плани і прогнози мають значення, але треба бути готовим помічати появу нових ідей і напрямів. Відповідно до них слід змінювати й курс (по-справжньому, не жартома). Життя постійно змінюється, варто на це зважати, та це зовсім не означає, що не потрібно планувати життя відповідно до своїх завдань та обраного курсу. Вибір курсу (доцільного напряму) є навіть важливішим за встановлення цілі.

Життя громадянина можна назвати осмисленим, якщо він здатен оцінити якість життя — свого та інших, а також адекватно розуміти його фактори.

Визначитися з курсами слід до формулювання цілей!

2.2. СОЦІАЛІЗАЦІЯ

Соціалізація — це процес вживання в конкретне суспільство і культуру, освоєння системи стереотипів. Соціалізуються діти, а також мігранти. Найбільшою складністю для будь-якого мігранта є соціалізація в контексті іншої культури та суспільства. Навчитися новій мові буває значно легше, ніж відчути настрій країни та народу, пізнати його глибину і потаємні смисли.

Діти спостерігають за поведінкою інших людей удома, у магазині, у дитсадку, у театрі, у спортзалі тощо і в міру сил запам’ятовують, як поводяться люди довкола, що доцільно, що вважають нормою, за що хвалять, за що сварять.

• Адаптація — фізична пристосовність.
• Соціалізація — соціальна пристосовність.
• Інтеграція — приєднання зі збереженням своїх попередніх культурних зв’язків.
• Асиміляція — приєднання з відмовою від попередніх культурних зв’язків і прийняття нових звичаїв, обрядів, традицій.

Поступово в людини формуються стереотипи або уявлення про правила поведінки в різних умовах, обставинах і ситуаціях. Крок за кроком виникає розуміння ситуації, в якій людина опинилася у цей момент — йдеться про ситуацію вибору чи примусу, про проблемну чи абсурдну ситуацію, про справжню чи ігрову ситуацію, конфліктну чи дружелюбну, екстремальну чи спокійну, стабільну чи лабільну ситуацію. (Див. 3.2.)

Якщо людина не розуміє, куди вона потрапила, за якими правилами слід жити в цей момент і найближчим часом, тоді вона втрачає можливість спілкування, незалежно від того, володіє вона мовою чи ні.

Якщо система стереотипів залишається незнайомою, то соціалізація неможлива, спільні починання не в’яжуться, адже людина попросту не розуміє, що відбувається довкола. Вона не знає, за що її цінують чи сварять, у яких випадках з’являється можливість співпраці, а за яких обставин її уникають (хоча публічно про це не говорять).

• Мова може бути не лише рідною чи іноземною.
• Мовою можна вважати також різні системи знаків і символів — мову тіла, дорожні знаки, комп’ютерні мови тощо.
• На продуктивність спілкування і вдоволеність співрозмовників впливають усі «мови».

Ставши без ґрунтовних підстав начальником, людина за відсутності сформованої системи стереотипів не вміє вибудовувати свою поведінку зі спеціалістами й партнерами, почуває себе (слушно) невпевненою, оскільки, по суті, не має авторитету.

Стереотипи починають формуватися разом із першим досвідом, отриманим у ранньому дитинстві. Важливо не те, що дітям кажуть, а те, що вони бачать і відчувають. Діти дуже уважно стежать за всім, запам’ятовують і з точністю імітують. Що старшою стає людина, то більший її багаж накопиченого досвіду, то ясніше вона починає бачити спідній бік явищ і процесів, починає осягати причини і впливи подій, тобто краще розуміти життя.

ЧАС І ЖИТТЄВА СИЛА В СУСПІЛЬСТВІ

Вище вже йшлося про час та індивідуальну хвилину, але важливо звернути увагу ще й на хвилину сім’ї та громади, хвилину організації та суспільства. У них також є міжподієвий часовий проміжок.

Загальновідоме право на життя існує не лише в біологічному, а й у соціальному сенсі.

Будь-які тлумачення життя набувають сенсу, лише якщо людина розуміє, коли починається життя і коли воно закінчується. Життя у фізичному сенсі починається із зачаття і закінчується смертю. Будь-яке втручання, що становить для нього загрозу, на всьому цьому часовому проміжку в будь-якому разі є злочином. Для досягнення такої вимогливості в суспільстві громадянам доведеться ще багато працювати над собою.

Життєва сила є не тільки в індивіда, а й у громади, сім’ї та нації. Винищення життєвої сили нації називають геноцидом. Для збереження життєвої сили потрібно знати, від чого вона залежить і створити достатньо системну програму підживлення всіх її факторів. Увага лише до якогось одного фактору життєвої сили має виключно пропагандистське значення.

NB! Полишена сама на себе, будь-яка система згасає. Для збереження життя потрібно послідовно і цілеспрямовано діяти, оберігати себе, сім’ю, громаду і суспільство — усе те, від чого залежить життя.

НЕВПИННА ПІДГОТОВКА ДО МАЙБУТНЬОГО

У багатьох народів побутує мудра приказка: народ, який не знає минулого, не має майбутнього. Потрібно знати теперішнє і минуле та передбачати майбутнє. Дії в теперішньому коштом майбутнього, які полягають у знищенні, забрудненні, руйнуванні середовища, є аморальними. Ми всі маємо докладати зусиль, щоб передати прийдешньому поколінню життєве середовище принаймні в тому стані, у якому ми його успадкували від попередніх поколінь. (Див. 3.0.)

Готуватися слід постійно як до такого перебігу подій, який ми можемо спробувати завбачити чи навіть знаємо про нього напевно, так і до того, який ми передбачити не спроможні. На жаль, світ влаштовано так, що хоч як готуйся, більшість речей все одно стаються неочікувано.
У людства можуть сформуватися цілковито нові потреби, інтереси і небезпеки. У суспільстві інформація нарівні з правдивими фактами поширюється так само, як і цілеспрямована брехня й інфошум. Тому потрібно бути особливо обережними і вимогливими, визначаючи достовірність і системність даних.

Розумний громадянин думає як про теперішнє, так і про близьке й віддалене майбутнє. Поведінка в умовах і обставинах майбутнього залежить від готовності. Якщо відсутня готовність захищатися, можна загинути. Якщо немає готовності до шлюбу, то спільне життя буде тяжким. Якщо немає готовності до праці, то є велика ймовірність, що людина волітиме ухилятися від роботи, а якщо вона все ж таки виявиться працевлаштованою, то обов’язки здаватимуться їй надто важкими.

Нездатні до доброзичливої співпраці залишаться на самоті, будуть відкинуті. Особливо розпещені діти здебільшого стають покинутими. Ті, чию компанію не терпить оточення, не можуть спілкуватися. Такі люди переважно розчаровані та вперті, тому що не можуть займатися чимось особливим у компанії інших. У більшості тих, хто виріс у самотності, — у покинутих людей — у серці сидить скалка. За можливості вони стараються зайняти таку позицію, яка передбачає владу над оточенням. Декому з них до вподоби роздавати накази. Інші починають зловживати отриманою владою.

Налаштовані на співпрацю лідери зазвичай є спеціалістами в якійсь галузі. Вони здатні розуміти ціле й цінувати, надихати і захищати всіх, хто діє разом із ними.

ДЛЯ ЖИТТЯ ПОТРІБНО МАТИ ОСВІТУ І НЕВПИННО НАВЧАТИСЯ

Загальна освіта є підготовкою до участі в безперервному навчанні. Свою продуктивну діяльність людина може почати відповідно до того, яку професійну, спеціальну й посадову підготовку вона має (див. також 9.2.). Навчити спеціальності легко, але сама спеціальність не може себе застосувати! Застосувати себе може особистість як суб’єкт само- й соціального управління (див. 1.4.). У кожній сфері життя слід орієнтуватися, вирішувати і робити те, що вирішено, оцінювати результати і вносити корективи в те, що не можна продовжувати робити по-старому.

Можна навчатися чи навчати спеціальності, але для застосування себе в житті потрібна як професійна, так і посадова підготовка. Інакше навіть випускник університету буде лише підсобним робочим вищої ланки.

Для життя потрібна також підготовка в галузі пізнання, творчості тощо. (Див. 9.3.)

Показником рівня розвитку й ефективності, а також передумовою розвитку є використання часу. Час і простір мають для людини однакову цінність, і для діяльності потрібен просторово-часовий континуум, тобто єдність часу й простору. Усе це має сенс лише в тому разі, якщо є світло — якщо відбувається щось, що має усвідомлений зміст і значення.

2.3. ІДЕНТИТЕТ

У суспільстві фактором життя є ідентитет членів суспільства, тобто ототожнення, що відбувається на основі статі, віку, національності, сімейного стану, стосунків, усвідомлення родини, світогляду і багато чого ще. Практично всі люди ідентифікують (ототожнюють) себе з іншими громадянами, представниками тої самої культури, з іншими членами суспільства. Сімейний ідентитет може сформуватися в тих, хто знає історію своєї родини і своїх предків на глибину принаймні у два-три покоління. Історія є, по-перше, повістю про життя людей, а не виключно про правителів та уряди, війни та інші потрясіння.

Людина без коріння схожа на флюгер. Людина, наділена чітким і ясним національним, місцевим культурним і сімейним ідентитетом, знає, як, на що і заради чого люди жили раніше, чого прагнули і чого домагалися, який слід залишили на землі її предки. Такі люди знають, де покоїться прах їхніх прабатьків. Наступництво поколінь є важливою характеристикою суспільства. Кожному громадянину потрібно невпинно дбати про його збереження.

Наступництво поколінь дуже важливе для процвітання суспільства і батьківщини, його слід високо цінувати.

Дещо про рольовий ідентитет. Як читач пригадує з попереднього розділу (див. 1. 5.), людина постійно перебуває в якій-небудь ролі. Для того, щоб утриматися в межах ролі, потрібно знати як свою, так і протилежну ролі. Себе можна ідентифікувати на тлі інших осіб, що виконують таку саму роль, а також на тлі протилежної ролі.

Умовою ідентифікації є коди — культурні, релігійні, суспільні. Щодо кодів важливо знати історію культури, щоб розуміти, як ідентифікувати себе (наприклад, як естонця), як сформувалися різні релігійні системи і зв’язки між ними. Важливо усвідомлювати споконвічні зв’язки, всесвіт, своє місце серед інших людей.

Люди є членами суспільства і представниками культури. До того ж усі події й тексти мають значення, значимість і вплив як у контексті суспільних, так і в контексті культурних зв’язків. Розуміння дій оточення, реакцій на них і участь залежать від опанування кодів.

• Коди — наділені певним значенням ознаки чи системи ознак.
• Культурні коди — вкорінені в культурі знаки і/або символи, знання яких допомагає за простою, на перший погляд, дією чи текстом побачити подію, а також розуміти ту чи ту подію.
• Суспільні коди — все те ж саме в контексті суспільства.

Ідентитет не формується й не існує випадково. Для його виникнення потрібно попрацювати, а також подбати про те, щоб він не руйнувався.

Якщо людина не самоідентифікується, вона залишає себе осторонь інших. Виникає маргінальний стан, який важко терпіти як їй самій, так і оточенню. Людина, що перебуває в маргінальному стані, надзвичайно лабільна, вона може з легкістю стати апатичною чи агресивною, а також стати жертвою різних сурогатів і людей негідної поведінки. (Див. 3.3.)

2.4. ЗДОРОВ’Я

Важливою ознакою суспільства, показником рівня розвитку і передумовою його процвітання є здоров’я людей. Читач уже знає, що Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначає здоров’я як сукупність фізичного, духовного і соціального добробуту. Зазначимо ще раз: можна говорити про фізичний, духовний і соціальний добробут, але безглуздо міркувати про фізичне, духовне чи соціальне здоров’я.

Фізичний стан перебуває у сфері уваги професіоналів, і медичні установи отримують з державного бюджету дедалі більші суми. Це цілком обґрунтовано, але немає ані найменшого сумніву, що незалежно від розміру виділених із державного бюджету коштів, для приватноправового (орієнтованого на прибуток!) підприємства (лікарні й т. ін.) їх все одно буде замало.

Якщо «приватизувати» усі навчальні заклади, то така сама ситуація виникла б також у сфері освіти. Можна піти ще далі. На приватноправову основу можна перевести навчальні та виховні заклади, медустанови, так звані культурні установи — одне слово, всю соціальну інфраструктуру (сюди ж входить обслуговування населення, зв’язок, транспорт, енергетика). Та все це можна втілити лише в тому разі, якщо рівень працевлаштування і керування дасть людям змогу отримувати за свою продуктивну діяльність такий дохід, що після задоволення первинних потреб залишатиметься достатньо коштів для самовдосконалення, навчання дітей, піклування про здоров’я, відпочинку, розширення світогляду і принаймні для невеличких заощаджень. Проте в наш час це неможливо — Естонія перебуває в пастці зарплат.

Щодо духовного і соціального добробуту — тут ситуацію складно назвати задовільною. Людська психіка має ніжну організацію. Психологам варто було б розуміти психіку здорової людини — психічні процеси, психічні явища і стани. На жаль, у них відсутня підготовка, яка давала б загальне розуміння людини, життя і життєвого середовища.

• Анатомія — це наука про будову здорової людини, її частини і структуру.
• Фізіологія — це наука про функціонування, зміни і розвиток здорового організму людини і його підсистем.
• Гістологія — це наука про тканини й елементи організму здорової людини.

Психіатри вміють пояснювати психічні відхилення у зрозумілій для колег формі, ставити діагнози і призначати (здебільшого медикаментозне) лікування. Для виявлення причин захворювання як психологам, так і психіатрам слід бути ознайомленими із соціальною психологією і соціологією (див. рис. 0.3.5.).

Точно так само, як основою медичної освіти є вивчення анатомії, фізіології та гістології, для вчителів (та інших спеціалістів, які взаємодіють з людьми) за основу слід взяти вивчення психології, соціальної психології та соціології. Усім знадобилися б знання про психічні та поведінкові відхилення, а також вміння помічати їхні можливі причини.

У сучасному інформаційному суспільстві кожному громадянину потрібно орієнтуватися в людських стосунках, спілкуванні та зверненні одне до одного, а також у взаємодії між людьми (див. 6.1.). Безумовно, кожному знадобиться підготовка у вигляді короткого курсу філософії й культури та постійне додаткове навчання.

У ситуації, коли приблизно в третини населення в голові каша, коли цькування як учнів, так і вчителів у школі здебільшого стає щоденним явищем, коли молодіжні банди тримають у страху цілі райони, коли споживання наркотичних речовин постійно зростає, слід нарешті зрозуміти й врахувати те, що система охорони здоров’я потребує кардинальних змін.

• Точно так само, як основою медичної освіти є вивчення анатомії, фізіології та гістології, для вчителів (та інших спеціалістів, які взаємодіють з людьми) за основу слід взяти вивчення психології, соціальної психології та соціології.
• Усім стали б у нагоді знання про психічні та поведінкові відхилення, а також вміння помічати їхні можливі причини.

Заразом — як нотатки на берегах — подамо тут короткий перелік симптомів стресу та депресії.

Симптоми стресу:

• самотність, нехіть до перебування в компанії та спілкування;
• проблеми з концентрацією, увага розсіюється;
• послаблення пам’яті: складно згадати найпростіші факти, губляться речі;
• немає реакції на запрошення, ігнорування телефонних дзвінків;
• перевтома;
• складнощі із засинанням і сном, безсоння;
• нетерплячість;
• раптові приступи агресії;
• швидкі зміни настрою — від ейфорії до сліз;
• непосидливість, неспроможність довести до кінця почате, не виходить зосередитися;
• занурення в роботу, людина бере на себе все більше навантаження, хоча вже давно не справляється з тим, за що взялася;
• людина навантажує себе примусовою діяльністю;
• втрачає інтерес до їжі;
• виникає страх тиші, людина створює довкола себе шумовий фон;
• увага зосереджена на зовнішності, як своїй, так і людей довкола; зовнішність трактує як щось найважливіше.

Не потрібно бути лікарем, щоб помітити стрес і депресію. Адекватна людина знає ознаки цих відхилень і одразу зрозуміє, у чому річ.

Якщо виникає перенапруження, слід переоцінити пріоритети й структуру діяльності, а також змінити її форму та зміст. Потрібно розпізнати стрес і причини супутньої йому депресії, усвідомити їх, сформулювати, осмислити, пов’язати і створити для себе план подальших дій. Слід визнати, що стрес не є природною частиною життя і ніщо не примушує нас жити в стресі.

За допомогою алкоголю на інших сурогатів можна досягнути лише тимчасового зняття напруги. Можливо, слід взяти відпустку і провести її в іншому місці, в інших умовах, серед інших людей.

Вигорання (біполярна депресія) стає поширеним явищем. Зізнаймося собі, що у зв’язку з переможним поступом інформаційних технологій навантаження на людину не зменшується, а зростає. Дедалі очевиднішим стає, що багатство і щастя не залежать одне від одного.

Некомпетентність супроводжує хронічний брак часу, взаємна недовіра, безпідставна роздача наказів і контроль, нескінченні наради, на яких порад ніхто не дає і сам не просить поради.

Напруження, що виникає в безпосередніх стосунках, має локальний характер. Глобальна напруга є об’єктом соціології (див. 3.3.).

2.5. ПРО ПСИХІЧНУ РІВНОВАГУ ТА КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС

Психічну рівновагу називають гомеостазом, а неузгодженість у пізнанні чи вихід зі стану рівноваги — когнітивним дисонансом [2].

Психічна рівновага є суттєвою передумовою життя людей і різних людських спільнот. На жаль, психіка людини динамічна і час від часу втрачає рівновагу — іноді менше, іноді більше. Може статися й так, що психіка геть зовсім виходить з-під контролю. Тоді людині стає погано. Рівновагу можуть порушити непродуманий чи вимушений вчинок, спокуси і власна жадоба, слабкість, недбалість чи передсуд.

Людина відчуває когнітивний дисонанс як психічну напругу, що виникає через зіткнення двох і більше знань чи почуттів. Для пом’якшення виниклого дискомфорту суб’єкт мусить знайти вихід. Інакше можуть статися події, що призведуть до фатальних наслідків. Дисонанс можна зменшити через зміну своїх установок, переконань і ставлення чи втечу від реальності. А іноді може здатися, що досить просто збрехати (заперечувати свою участь), казати щось протилежне до своїх знань і досвіду (переконувати себе та інших у кардинальній невідповідності того, що сталося, дійсності), виправдовувати скоєний вчинок, звинувачувати інших тощо.

Людина за своєю природою уникає тих людей, дій і розмов, які можуть зашкодити її самосвідомості («я»). Люди наділені неусвідомленими захисними механізмами, які активуються, якщо яка-небудь подія чи її опис і пояснення змінюють їхні переконання, погляди, установки, міфи й табу.

Якщо людину змушують чи спокушають зробити щось, на її думку, негідне, то це руйнує її гомеостаз. У такому разі доводиться вживати якихось заходів для відновлення душевного спокою. Може статися, що дія, яка порушила рівновагу, така негативна, що людина неспроможна жити з цим далі, але не може втекти й не має змоги просити пробачення. Цей стан може супроводжувати депресія, агресивна поведінка, зокрема, самоагресія та інші безумства.

• У ситуації когнітивного дисонансу складно жити.
• Один із способів вийти з нього — це визнати, висловити жаль, вибачитися й пообіцяти, що таке більше не повториться.
• Якщо людина вибачається, то її слід пробачити, інакше вона почне брехати й недоговорювати.
• Якщо немає надії на пробачення, людина стає дедалі гіршою.
• Разом із пробаченням рівновага повертається лише до тих, хто щирий.

Дві ілюстрації:

• Людина, яка сходила на вибори (віддала свій голос), чудово розуміє, що насправді вона нікого й нічого обрати не змогла. Чому це так — окрема історія, та якщо коротко, то в неї не було змоги дізнатися посутньо, чим і ким є різні партії та депутати. Ніхто вже не пам’ятає, про що вони говорили раніше, чи зробили щось, чи досягли чогось. Але справу зроблено, і на серці залишається осад. Для пом’якшення болю потрібно всім — і найперше собі! — почати пояснювати кардинально протилежне до того, що коїться в тебе на душі. Говорити, що зроблено єдиний правильний вибір і радити іншим взоруватися на нього. Можна також шукати забуття в наркотичних речовинах чи пірнути з головою в якусь діяльність аж так, щоб світу не бачити і не мати часу на почуття сорому. Проте насправді можна знайти порятунок у тому, щоб зізнатися в негідному вчинку, попросити пробачення і пообіцяти собі почати вивчати те, що відбувається в країні, — щоб те, що сталося цього разу, не повторилося в майбутньому.
• Часом люди стараються досягнути змін, що ведуть до розвитку — змін, які супроводжує перехід у якісно новий, більш досконалий стан. Проте часто ми бачимо й те, як люди опираються якісним переходам, оскільки людині, яка вийшла із зони комфорту, для подальшого існування потрібно створити нову систему зв’язків і залежностей. Це справжнє випробування, яке в багатьох забирає чимало часу, і не всім вдається дійти до кінця. Значно простіше жити в «рожевих окулярах», а коли з’являється хтось, хто пропонує щось зробити, захисні механізми виключають його з поля зору, нічого не відбувається, а час летить далі…

[2] Тим, хто цікавиться когнітивним дисонансом, радимо почитати праці Леона Фестинґера. — Прим. авт.

2.6. РОЗШАРУВАННЯ СУСПІЛЬСТВА І СТРАТИФІКАЦІЙНИЙ ІНДЕКС

Соціальний стратифікаційний індекс чи належність до різних соціальних шарів (стратів) характеризує суспільство в статиці. Належність до стратів визначають за цілою низкою факторів, які під час складання індексу слід оцінювати і вносити суму балів за відповідною шкалою.

Під час складання стратифікаційного індексу слід враховувати:

• Єдність обсягу і структури матеріального споживання.
• Єдність обсягу і структури нематеріального споживання.
• Можливість бути поінформованим.
• Можливість брати участь у формуванні рішень.
• Можливість пересуватися.
• Безпеку, рівень захищеності.
• Якість житла.
• Статус у публічному діловому житті.

Зазвичай стратифікація суспільства має нормальний розподіл відповідно до кривої Ґауса. Структуру населення Естонії на основі страт досі не складено.

Питання полягає не в тому, як за допомогою перерозподілу зробити всіх однаково бідними. Питання в тому, щоб усі люди досягли рівня, за якого вони могли б знайти собі гідне заняття й були здатні самостійно давати собі раду в житті. Для дітей і літніх людей здатність самостійно з усім справлятися — це вже досягнення, а для решти цього замало — вони мають провадити продуктивну діяльність, творити, навчатися, робити відкриття, працювати.

Неможливо досягнути повного викорінення бідності. Життя здебільшого жорстоке, та слід все ж таки старатися звести кількість людей, що живуть у відносній і цілковитій бідності, до мінімуму. (Див. 13.1.)

Уся біда в тому, що бідність породжує бідність, а багатство створює передумови для ще більшого збагачення. Нема нічого хорошого й дивного в тому, що згідно з коефіцієнтом Джині, що відображає рівень суспільного розшарування, Естонія в Євросоюзі — на «чільних» позиціях.

Якщо Естонія бажає залишатися серед культурних народів і потрапити в перелік країн із гідним рівнем життя, потрібно виявити, сформулювати і оприлюднити фактори, які визначають належність до стратів. Відтак взяти за основу соціокультурної регуляції створення передумов для зміни рівня життя населення.

Свою роль у створенні нормальної стратифікаційної структури відіграє система освіти, система комунікації, соціальний і адміністративний контроль. Варто знову завважити, що за допомогою адміністративних методів неможливо позбутися бідності. Систему, за якої багаті дедалі більше збагачуються, а бідні — біднішають, слід змінити.

Через низьку освіченість значна частина населення нездатна брати участь у процесі формування рішень, а також передбачати наслідки своїх і чужих рішень. Якість рішень обумовлена не кількістю закінчених навчальних закладів чи курсів, а освіченістю і бажанням розуміти, думати своєю головою, брати участь у продуктивній співпраці, розпізнавати можливості й небезпеки, а також передбачати своє близьке та далеке майбутнє.

2.7. ФУНКЦІОНАЛЬНА ГРАМОТНІСТЬ

Функціональна грамотність людини полягає в здатності розуміти, як влаштовано життя та як функціонує суспільство. У суспільстві кожна система має свою особливість. Своя специфіка є також на всіх рівнях регуляції та керування (див. рис. 7.2.1.). Якщо добряче пошукати, то, можливо, вдасться знайти таку проблему, причини та інші фактори якої перебувають на тому ж рівні, де виникла суперечність і було сформульовано саму проблему. Кожен громадянин мусить мати принаймні загальне уявлення про систему фінансів, систему енергетики, водопостачання, житлово-комунального господарства і зв’язку. Також слід було б уявляти, як організовано діловодство в поліції, у нотаріуса, у суді. Побільше варто знати й про політику, політиків і, звісно ж, про демагогію (див. 12.3.), щоб не втрапити в пастку якоїсь ідеологічної конструкції; мати навичку самостійно відділяти зерно від полови.

Функціональна грамотність є важливою передумовою формування громадянського суспільства. Людина має бути не лише поінформованою, а й розуміти також наявний стан речей, які фактори на що впливають, і наскільки дієвими є можливі заходи. Якщо немає розуміння, то неможливо бути поінформованим, оскільки неопрацьовані дані самі по собі не породжують у голові людини ясність, яку можна було б вважати інформацією.

НАВЧАЄМОСЯ ВСЕ ЖИТТЯ

Основи грамотності людина засвоює вже в початковій школі, а функціональну грамоту має вдосконалювати до самої смерті. Світ змінюється дедалі швидше, а отже ми маємо використовувати кожну мить життя, щоб не відставати. Те ж саме стосується суспільства в цілому. І, на жаль, вибору немає. Класичне запитання не втрачає актуальності: бути чи не бути, зберегтися чи загаснути.

Самоосвіта — це, найперше, система виховання, що функціонує за підтримки людей, здатних створювати в суспільстві потрібні й достатньо цілісні мисленнєві конструкції. У додатковому навчанні ціллю є особиста готовність і створення передумов для готовності інших до всього того, що, вочевидь, відбуватиметься в близькому та віддаленому майбутньому. Коли самоосвіта продумана як суцільний ланцюжок формування такої готовності, то є підстави бути задоволеним.

Дозвольте зробити тут невеличкий відступ, щоб описати ситуацію в моїй рідній волості Когілі [3]. Тут є п’ять дитячих садочків, дві школи (муніципальна гімназія і приватна школа), а також освітній центр для людей різного віку, які цікавляться музикою, танцями, образотворчим мистецтвом, театром, моделюванням одягу, керамікою, текстилем тощо. Функціонує лекторій і дискусійний клуб. Місцева волейбольна команда вже багато років серед найкращих у країні. На стадіоні Когіла щороку проводять футбольні матчі, змагання з легкої атлетики. Саме в нашій волості мешкає переможець конкурсу винахідників і конкурсу майстрів. Повним ходом іде укладання книги й статуту майстрів волості, за якими літні люди за підтримки волості зможуть викликати до себе на допомогу спеціаліста. З’ясувалося, що в нас є найрізноманітніші майстри. З усіх важливих питань управа волості радиться з народом.

Адже так можна було б влаштувати й усюди в Естонії!

• У навчальному процесі беруть участь не лише діти, а й усе населення.
• Час навчання не закінчується в юності, він триває протягом життя.
• Навчальне призначення мають не лише різні навчальні заклади, а й усі громадські інституції.

Основою самоосвіти є потреба й реальна можливість участі в обговореннях, пошуку й формуванні рішень, виконанні та оцінці результатів.

Відсутність у людини такої реальної можливості призводить до пасивності та байдужості (відчуження, див. 3.3.). Люди в стані відчуження можуть насилу кудись ходити і щось слухати та робити, але навряд чомусь навчаться, бо не бачать сенсу в щось заглиблюватися.

Функціональна грамотність формується в усіх сферах життя й на кожному рівні регуляції (див. 7.2.).

[3] Волость — сільська адміністративно-територіальна одиниця в Естонії, складова повіту; територія Естонії поділена на 15 повітів, Когіла — волость у складі повіту Рапламаа. — Прим. пер.

ПИТАННЯ СВІТОГЛЯДУ

Здобуття функціональної грамотності — не так професійна, як етична й світоглядна проблематика. Якщо народ недбалий, байдужий, неосвічений, дає себе дурити, якщо йому бракує сміливості, розуму й бажання випростатися, то падіння не спинити.

В естонському національному епосі «Калевіпоеґ» показано, що буває з тими, хто йде першим й останнім — щасливо повертаються додому ті, що залишалися посередині. Обережність не завжди можна вважати боягузтвом, вона також може бути ознакою розуму, і про це варто пам’ятати. Точно можна сказати, що від неробства та ліні не варто чекати на допомогу.

2.8. ЖИТТЯ Й ОСВІЧЕНІСТЬ

Освіченість дає людині змогу бути адекватною. Адекватність має значення в будь-якій діяльності. Адекватність є критерієм оцінки людини і спільноти людей. Освіченість — це стан, прагнення до якого є для багатьох курсом, якого вони дотримуються все життя.

Людина виростає не лише завдяки навчанню, а в єдності навчання, виховання й досвіду.

ПЛУТАНИНА ЗІ СЛОВОМ «СОЦІАЛЬНИЙ» ТРИВАЄ

Єдність слів «соціальний» та «економічний» мала значення вже за часів радянського ладу. Тоді під словом «соціальний» потрібно було мати на увазі лише побут: квартири, дитсадочки, школи, спортивні споруди, бази відпочинку. Про соціальну напругу чи невдоволення на ту пору не можна було й згадувати. Сьогодні заборони немає, проте ніхто попросту не займається дослідженням і профілактикою причин і наслідків процесів віддалення та відчуження, а також ситуацій вибору, абсурду й примусу (див. 3.2.). Міністерство соціальних справ під словом «соціальний» має на увазі проблематику людей, які з різних причин не можуть самостійно дати собі раду в нашому житті, тобто дітей, пенсіонерів, людей з інвалідністю та ін.

Соціальне, духовне і психічне — це нематеріальні явища (феномени), які стосуються всіх, а не лише людей, які потребують допомоги. Соціальна допомога, соціальне страхування, соціальні робочі місця, соціальні будинки і підтримка тих, хто не справляється самостійно, а також надана ними допомога і догляд потрібні суспільству. Проте за допомогою цього простого трюку не можна оминути розгляд соціальної напруги та її причин.

Неможливо досягнути економічного успіху, займаючись самою лише економікою. Потрібно займатися всім, від чого залежить економічний успіх. Потрібно охопити і врахувати єдність економічного та соціального складників. Якщо діяльність не достатньо системна, то вона годиться лише на те, щоб справити враження. Наслідком стане стагнація або падіння.

ЗНАЧЕННЯ ФОРМУЮТЬСЯ В КОНТЕКСТІ

Освіченість є лише однією з передумов здатності людини до самостійних рішень. За відсутності знань, вмінь, досвіду, поінформованості, здатності передбачати і розпізнавати (див. 9) формування хорошого рішення неможливе.

Без здатності розрізняти і пов’язувати між собою дані та інформацію становище ризикує ускладнитися — низька освіченість не дасть людям зрозуміти систему, або ж вони будуть просто дуже погано поінформовані. Таке саме важке становище може виникнути, коли в людей немає досвіду і вони не розуміють, що супроводжує їхні рішення. Або ж вони не можуть відрізняти хороше від поганого.

Ключовим питанням середовища росту є розуміння того, що кожен має піклуватися про себе і водночас створювати передумови для успіху оточення. У середовищі росту потрібно створити умови для того, щоб людина мала відвагу самостійно думати і говорити, могла аналізувати, вирішувати і узагальнювати. Навчання дає нам те, що не так легко отримати через інші канали. Потрібно пам’ятати, що опановане в процесі навчання можна забути, якщо не повторювати це й не освіжати в пам’яті. Проте найкраще за все запам’ятовується те, що людина осягла самостійно, через її особисте прозріння.

ЗНАННЯ І РОЗУМІННЯ

Знання є результатом навчання. (Див. рис. 9.1.3.) Державна навчальна програма передбачає обсяг знань, який потрібно засвоїти. Однак розуміння навчальна програма аж ніяк не передбачає.

• Велику (а іноді й більшу) частину знань людина здобуває випадково, через безпосередній досвід.
• Значну частину знань людина отримує через навчання, творчість і дослідження.
• Уміння формуються під час вправ-проб-шліфування.
• Розуміння формується в процесі міркування й осмислення.
• Здатність передбачати і розпізнавати формується завдяки досвіду й осмисленню того, що сталося, у декількох контекстах, на різних рівнях регуляції та керування.

Якщо знання не впорядковані, то в потрібний момент ними не вдасться скористатися. Порядок потрібен усюди: вдома, на робочому столі, на дворі, у гаражі, у стосунках, у різних сферах життя та, звісно, у голові. Створення і збереження порядку в голові людини є значно складнішим завданням, ніж збільшення кількості знань.

Образно кажучи, безглуздо збільшувати площу поля, якщо на вже наявній ділянці все посаджено абияк і поросло бур’яном. Знання мають бути систематичними і пов’язаними, наприклад, із контекстом природи, суспільства, культури. Створення і збереження порядку є специфічним різновидом знання і важливим елементом виховання.

Більшу частину зв’язків і залежностей, небезпек і можливостей людина відкриває через досвід — свій та інших людей. А щодо законів і закономірностей, то їх треба знаходити, формулювати і вивчати.

Є три види фундаментальних законів, які необхідно знати і розуміти: закони природи, закони суспільства і закони мислення, тобто логіка. Загальнонаукові факти є фундаментальними законами. Такі закони у кожному конкретному випадку проявляються як закономірності, які теж варто знати і розуміти. Закономірності набувають значення з контексту — залежно від точки зору значення може суттєво різнитися.

• Закони суспільства, закони природи і закони мислення об’єктивні й проявляються як закономірності. Їх треба знати, на них потрібно зважати.
• Встановлені людьми закони слід знати і виконувати.
• Будь-яке рішення має враховувати як об’єктивні закони і закономірності, так і закони, встановлені людьми.

Знання законів і закономірностей (у різних сферах вони по-різному проявляються) має практичну цінність лише в тому разі, якщо є бажання збагнути причини явищ та процесів, а також застосувати ці знання на практиці.

Якщо висловитися науково, то йдеться про систему каузальних і функціональних (причинних і супутніх) зв’язків.

Докласти зусиль, щоб щось засвоїти і застосувати знання, люди готові лише через великий інтерес, сильний тиск чи серйозну необхідність. Тиск може бути як зовнішнім, так і внутрішнім, втілюватися в різних формах — від натяку до фізичної сили. Людина, яка не знає законів і закономірностей, може багато знати і вміти, але не здатна зрозуміти причини виникнення тих чи тих явищ і процесів, станів і залежностей. У результаті такі люди не можуть орієнтуватися без сторонньої допомоги і не здатні на самостійні рішення.

Якщо суспільство хоче мати якісні та сучасні знання, то спершу слід з’ясувати, що таке знання взагалі (див. також рис. 9.1.5.). Відтак потрібно поглянути, як з цим справи тепер і як слід організовувати навчання, щоб бажані знання в усіх сферах, з яких складається життя, сформувалися за спеціальністю, професією та посадою.

Спершу має бути знання, потім — уміння цим знанням користуватися, і нарешті — бажання, відвага, сила і віра, що змушують перевершувати самого себе. За всім цим стоять ідеали і піднесені ідеї.

За аналогією з моделями знань треба створити моделі вмінь і розуміння. Цінністю є єдність знань, умінь і розуміння.

ЗНАННЯ, ДУМКА, ПЕРЕКОНАННЯ…

Знання — це мисленнєва конструкція, сформована через безпосереднє споглядання, логічні висновки, дослідження і висновки експертів, що часто заміщує переконання, припущення чи гіпотези; адекватний опис, оцінка чи висновок розглянутого об’єкта або суб’єкта — людини чи спільноти, предмета чи їх сукупності, явища чи процесу, чи їхніх якостей, зв’язків чи значень.

Опис передує дослідженню. Об’єктом дослідження є проблема, і через дослідження потрібно виявити систему каузальних і функціональних зв’язків проблеми (її виникнення, існування, поглиблення і поширення). Істинні факти можна виявити на основі достовірних (надійних) даних. Правда завжди відповідає дійсності та відображає причини істинного стану і руху.

Думка (гадка) — тлумачення, погляд, представлений частково поінформованими людьми. (Самої лише гадки часто буває досить частково освіченим, погано поінформованим і недосвідченим людям.) З гадкою миряться за відсутності знань чи браку сміливості їх оприлюднити. Буває, що гадки використовують замість аргументів як прийоми демагогії, а також для підтвердження своєї лояльності.

Лідером думок вважають людину чи групу людей, чия ерудиція, освіченість, поінформованість, досвід, соціальні й культурні зв’язки, етичні установки і статус дозволяють вважати його (їх) джерелом правдивої інформації про причини того, що відбувається і відбулося чи, цілком імовірно, може статися в майбутньому.

Переконання — уявлення про можливе; можливим вважають те, про що відсутні знання, але водночас немає підстав вважати інакше — незалежно від гадок, переконань та інших уявлень людей навколо.

Мрія — уявлення про бажане близьке чи далеке майбутнє, що є на межі можливого і неможливого. Це бажання таке велике і далеке, що краще зберігати його в таємниці та сподіватися, що колись пощастить знайти можливість реалізації цього уявлення. Мрією може бути ідеал, прагнення до якого формує зміст життя, хоча попервах немає ані ресурсу, ані умов для його досягнення. Мрія може приховувати в собі надзавдання (див. 2.12.).

Віра — глибоке почуття, впевненість у правильності чи неправильності чого-небудь, переконання, що дещо сталося саме так, а не інакше, незалежно від поглядів і думок інших людей. Віра стає переконанням через заперечення помилкових фактів, думок, оцінок, висновків тощо.

Віра може сформуватися внаслідок подолання когнітивного дисонансу, а також через вплив моралі, сформованих у культурі істин, цілісних мисленнєвих конструкцій (релігійних систем, ідеологічного вчення).

2.9. СУБ’ЄКТ І ОБ’ЄКТ

Якщо людина є суб’єктом, активним началом (див. 1.4.), тоді те, на чому зосереджено її активну увагу, є об’єктом. Якщо об’єктом є процеси і треба отримати певні результати, потрібне керування. Якщо в центрі уваги перебувають люди і ціллю є досягнення порядку й поваги до порядку, потрібне управління.

Займаючись керуванням і управлінням, передусім потрібно виявити основні процеси (див. 2.12.), тобто визначити, для виконання яких завдань створена та чи інша структура. Наприклад, у школі основним процесом має бути розвиток дитини (що передбачає єдність навчання, виховання і досвіду), а не тільки один із його елементів, яким нині вважають саме навчання. А будь-яким допоміжним, паралельним, додатковим чи примусовим процесам, які перешкоджають чи ускладнюють основний процес, не має бути ні місця, ні часу.

Об’єктом керування (див. рис. 2.9.1.) є процес; водночас потрібна єдність керування і виконання. Передумовою керування є виконання, передумовою виконання є керування. Виконання без керування так само безглузде, як і керування без виконання.

Об’єктом управління є людина; тут потрібна єдність управління і підпорядкування — і якщо йдеться про управління самим собою, і якщо — про управління кимось ще, аж до управління державою чи народом. Необхідний порядок, якого можна досягнути завдяки управлінню і підпорядкуванню. Порядку слід досягати не за допомогою насильства і примусу, а через розуміння, вольові вчинки і повагу (це твердження справедливе на будь-якому рівні, що б ми не говорили — про власну голову, робоче місце, підприємство чи уряд).

Безлад у думках, справах, поведінці, принципах є однією з причин бідності. Порядок є функцією управління і підпорядкування (об’єктивна взаємозалежність). Процеси реалізовують люди, чия поведінка має дотримуватися порядку. Людина (і суспільство) — це не предмет на кшталт шматка дерева, який можна було б обробляти згідно з інструкцією, стругати чи переставляти з місця на місце. Людина — це жива істота, чию поведінку можна охарактеризувати як стохастичну (ймовірну). У сфері управління важливі знання про психологію, соціальну психологію, соціологію, психіатрію, а також готовність зважати на ці науки.

Об’єктом господарювання є матеріальні цінності, потрібна єдність господарювання й обслуговування. Ціллю господарювання є цілеспрямоване використання, ціллю обслуговування — справність. Господарювання без обслуговування безглузде, обслуговування без господарювання неможливе. Матеріальні цінності та їх справність допомагають досягнути результатів процесу.

Об’єктом володіння є нематеріальні цінності, потрібна єдність володіння та використання. У юриспруденції поняття володіння використовують у значенні власності — володіння правами, патентом, торговим знаком. У психології, соціальній психології та соціології володіння є інтелектуальним станом — володіння мовами, знаннями, автомобілем (наприклад, гонщик володіє автомобілем усім своїм єством і тілом — бачить, чує, відчуває вібрацію і підвіску). Одна річ — володіти мовою, інша — говорити нею, тобто використовувати знання мови. Володіти знаннями слід системно. Практика показує, що керувати можна і без знань, але в такому разі велика ймовірність помилок і невдач, що здебільшого призводить до небажаних і невтішних результатів.

Об’єктом формування зв’язків є система; потрібна єдність формування зв’язків і співпраці. Йдеться про наявні в суспільстві системи, які можуть бути як саморегульованими, так і регульованими. Забезпечення формування зв’язків і співпраці є головним завданням (творчістю) більшості керівників. Їм потрібно звести разом різні системи, щоб на базі їхньої взаємодії міг утворитися більший потенціал, ніж той, що виникає в окремих компонентах.

Об’єктом приєднання (захоплення) є ресурси; потрібна єдність приєднання і використання. Наприклад, корисні копалини, території, ринки. Ресурси можна використовувати, якщо для цього створено умови. Ресурси та їх використання потрібні для перебігу процесів і досягнення результатів.

Об’єктом вимірювання є кількісні характеристики (довжина, ширина, глибина тощо).

Об’єктом оцінки є системи та їхні якісні характеристики (колір, міцність, швидкість, точність, новизна тощо).

Об’єктом обчислення є одиниці (кількість респондентів, працівників, помилок).

Об’єктом дослідження є проблеми — усвідомлення суперечності між наявним і бажаним станом речей (див. також 0.3.). Дійсність можна описувати, досліджувати ж — лише проблеми. Кожна проблема має свій особливий зміст, значення і вплив на всіх рівнях регуляції та керування. Те, що слушно для одного рівня в окремій культурі, може й не згодитися на інших рівнях і в інших культурах.

Об’єктом опису слугують предмети, явища, процеси чи їх сукупність. Для задовільного опису потрібно знайти достатню кількість точок зору. Опис може передувати дослідженню, та сам як такий дослідженням бути не може. Наприклад, на основі зібраних під час опитування даних можна визначити структуру респондентів, та неможливо дізнатися щось про предмет опитування. Останнє можливе лише за умови, що опитування проводили серед експертів [4].

Одним із відомих методів опису є SWOT-аналіз [5], створений як допоміжна програма ООН для активізації держав і народів із низьким рівнем розвитку (щоб підбадьорити і пробудити їх). SWOT не годиться для збору даних, на основі яких можна було б робити висновки і висувати пропозиції.

Об’єктом навчання є тексти — писемні, усні, у відео- чи аудіоформаті.

[4] Якщо вам цікаво, рекомендуємо ознайомитися з методом експертного оцінювання Дельфі. — Прим. авт.

[5] SWOT-аналіз застосовують у стратегічному плануванні, поділяючи чинники і явища на чотири категорії: сильні (Strengths) та слабкі (Weaknesses) сторони проекту, його можливості (Opportunities) і загрози (Threats). — Прим. пер.

2.10. ДІЯЛЬНІСТЬ ВІДПОВІДНО ДО КУРСУ І ЦІЛЕЙ

Для всіх об’єктів, що потребують уваги, необхідна діяльність із певним курсом і цілями. Наприклад, процес виховання відбувається згідно з обраним курсом, а процес навчання — відповідно до цілей. У суспільстві (а також на виробництві й у всіх інших сферах життя) значна частина діяльності дотримується певного курсу, не менша частина — орієнтована на цілі.

НА ОБРАНОМУ КУРСІ ДОСЯГАЮТЬ ЦІЛЕЙ

Потрібно розрізняти між собою курс і ціль (не плутати їх), але в той же час розглядати їх у сукупності (погоджувати). І погоджувати між собою лише те, щодо чого визначено чіткі відмінності.

Дотримуватися курсу і досягати цілей можна лише за умови, що в суб’єкта є потрібні для цього засоби (всі потрібні ресурси і необхідні для їх використання умови). Щось може стати засобом лише щодо цілі та курсу. Для досягнення цілей слід запустити відповідні процеси, які стануть об’єктом керування. Що кращий рівень керування, то більш саморегульовано відбуваються процеси, не потребуючи оперативного втручання з боку керівництва.

• Курс є раціональним напрямом, якого слід дотримуватися повсякчас.
• Ціль — це зафіксований у майбутньому стан, якого слід досягнути в певні терміни за допомогою вольової діяльності суб’єкта.
• Для досягнення цілі суб’єкту потрібні засоби, інакше йдеться виключно про мрію.

ЗБЕРЕЖЕННЯ МАЄ БІЛЬШЕ ЗНАЧЕННЯ, НІЖ ЗМІНА

На тлі практичної, ефективної й інтенсивної діяльності передусім потрібно зберегти те, що не можна піддавати змінам, а навпаки — слід захищати й зміцнювати. Наприклад, для підприємства найважливішим є функціонування. Зміни можна вносити лише усвідомлено й лише в такій кількості, щоб відбувався розвиток, але не порушувалося функціонування.

Для цього треба створити систему принципів діяльності, а також системи критеріїв оцінки як діяльності, так і її учасників, результатів, наслідків, середовища та інших суттєвих факторів. Передумовою для керування і саморегуляції слугує зв’язок, а також прямий і зворотний зв’язок (див. 6.2.).

ВИХІДНА ТОЧКА ТА УЯВЛЕННЯ ПРО ЦІЛЬ

Будь-який цілеспрямований і підпорядкований певному курсу процес починається з фіксації вихідної точки та уявлення про те, куди ми хочемо прийти або чого досягнути.

Ціль як така є системою, проте якісна різниця між тою чи тою ціллю може бути дуже великою.

Ціль може бути елементарною; такою можна вважати, наприклад, обачність, витрачання чи економію. Буває, що як ціль помилково розглядають діяльність. У такому разі ціллю вважають якийсь захід, а саме його проведення вважають досягненням цілі. Те, що було досягнуто внаслідок цього заходу, залишається поза увагою.

Перш ніж обрати ціль, варто уточнити курс — доцільний напрям. Переважно знайти правильний курс буває складніше й важче, ніж визначити цілі.

Рівні й тлумачення цілі (див. рис. 2.10.1.):

Витрачання, економія чи ухиляння як ціль призводять як до духовного, так і матеріального виснаження.

Якщо ціллю є витрачання (часу, грошей, інших ресурсів), то діяльність називають марнотратством. Якщо ціллю стає економія, то дією буде жадібність.

Якщо ціль — це ухиляння, то діяльність називають боягузтвом. Побутує уявлення, що так можна уникнути відповідальності, проте на деяких посадах ухиляння від рішень може призвести навіть до кримінальної відповідальності.

Діяльність як ціль означає організацію якоїсь діяльності заради діяльності. Неважливо, що з цього зрештою вийде. Діяльність як ціль — ознака дуже низького рівня організації.

Результат як ціль є оцінюваним підсумком конкретної діяльності, що має єдність кількісного, якісного і часового (термін виконання) параметрів. Якщо один із параметрів відсутній, то результат втрачає свою цінність.

• Перед початком кожної дії слід продумати, що потребує збереження й захисту, а що можна вдосконалити й змінити.
• Лише після цього можна братися до дій.

Процес як ціль є безперервною низкою подій, що мають часову послідовність і логічний зв’язок, де підсумок («вихід») кожної попередньої дії чи етапу має функціонувати як початкове значення («вхід») для наступного етапу чи етапів.

Стан чи становище як ціль — це рівень, до якого потрібно прагнути і досягнення якого вміщує в собі всі згадані на попередніх рівнях процеси і дії. Як вихідну точку слід зафіксувати нинішній стан (А) у сукупності з характеристиками в n-вимірному просторі, а як ціль — бажаний стан (В) разом із характеристиками в тому ж просторі (знайоме читачам тлумачення проблеми, рис. 0.3.3.).

Щоб запустити процеси, що ведуть зі стану А в стан В, потрібно діяти результативно. Умовою результативної діяльності є доцільні витрати і запобігання печальним наслідкам. Щоразу перед початком діяльності треба продумати, що потребує збереження і захисту, а що можна вдосконалити і змінити. Лише після цього можна починати діяти.

ЧОГО ДОСЯГАТИ, ЧОГО УНИКАТИ…

Прийнято вважати, що результат важливіший за діяльність, але ми вважаємо за потрібне підкреслити, що лозунг єзуїтів — ціль виправдовує засоби — викликає нескінченно багато страждань. Потрібно дуже ретельно продумувати не лише те, чого ми хочемо досягнути, а й те, чого потрібно уникати, — тобто весь процес загалом.

За допомогою негідних засобів неможливо досягнути чогось гідного.

Якщо людині продиктувати конкретні дії, які вона виконає, то не можна вимагати від неї результату. Проте, якщо просто вказати, який результат потрібен, то виконавець змушений буде сам вирішувати, які дії він вчинятиме. Якщо йдеться про здібного співробітника, то від нього можна вимагати досягнення стану (новий кількісний стан, n-вимірний простір), а виконавець має зуміти самостійно вирішити, які дії й процеси він використовує. Оскільки почуття відповідальності та активність формуються в процесі самостійних рішень, слушно буде надати більшу можливість вирішувати самому виконавцю (див. 11.2.).

Результату досягають через конкретну діяльність. Стану досягають у процесі, що є послідовністю подій. Цілеспрямований процес — це ланцюжок дій, зроблених для переходу із наявного стану в бажаний. Досягнутий стан має слугувати як «вхід» для наступного процесу чи рішення (система з прямим зв’язком).

РЕЗУЛЬТАТИ І НАСЛІДКИ

Результат — це те, що чого ми хотіли, що прогнозували і чого досягали. Разом із ним зазвичай виникають супровідні результати (здебільшого узгоджуються з основним результатом) і наслідки (не узгоджуються з основним результатом). У будь-яких процесах потрібно передбачати заходи з мінімізації та компенсації наслідків. У прагненні досягнути чогось, передусім потрібно визначити, що варто зберегти, і стежити, щоб наслідки не були руйнівними і за них не було соромно й боляче.

• Результат — це те, що хочуть, прогнозують і чого досягають.
• До того ж можуть виникнути побічні (супровідні) результати.
• Наслідки — це небажані побічні результати.
• Потрібно вміти зважати на наслідки.

Процес можна оцінити за відповідністю підсумку нашим очікуванням. Критерієм є те, чи годиться досягнутий результат, щоб бути «входом» для подальших процесів. Прямий зв’язок є ключовим моментом усіх процесів і рішень (див. 6.2.). Якщо це не враховувати, виникнуть розтрата, руйнування, хаос і падіння.

СИСТЕМА ПРИНЦИПІВ ЯК СУСПІЛЬНА УГОДА

Дії мають підпорядковуватися системі принципів. Принципи — це сформульовані у вигляді суспільної угоди (загальновизнані) і оприлюднені правила. Коли йдеться про принципи, то дають обіцянки, присяги, клятви зробити все від людини залежне, щоб зберегти, захистити, працювати, служити вірою й правдою згідно з найкращими уявленнями. У будь-якій цілеспрямованій діяльності потрібно уточнювати, формулювати, письмово фіксувати, які саме принципи всі приймають і беруть за взірець для дії, а також які порушення супроводжує покарання, догана на роботі чи навіть звільнення разом із вимогою компенсації завданих збитків. Порушення принципів є достатньою підставою для припинення трудових відносин. Якщо принципи відсутні, то кваліфікація втрачає сенс. Якщо систему принципів порушено, то інституція не може функціонувати, виникає безлад і занепад.

Система принципів має бути зафіксована як суспільний договір для діяльності на будь-якому рівні (людина, сім’я, підприємство, самоврядування, держава). Наприклад, у вихованні дітей функціонують такі принципи: чистота, послідовність, точність, безпека, чесність, системність, порядок, стосунки суб’єкт–суб’єкт. Якщо немає домовленості про принципи чи хтось їх ігнорує, нічого доброго зі співпраці не вийде.

ПРОГНОЗИ І СЦЕНАРІЇ МАЙБУТНЬОГО

Діяльність може мати курс і ціль, якщо вона спрогнозована. Спираючись на прогнози, створюють сценарії варіантів можливого розвитку подій.

Зазвичай готують оптимістичний, нейтральний і песимістичний (рожевий, зелений і чорний) сценарії. За рожевим сценарієм, усе буде значно краще, ніж тепер (що робити, якщо все складеться?). За чорним сценарієм стан значно погіршиться (що робити, якщо станеться щось жахливе?). За зеленим сценарієм, усе буде відбуватися приблизно так само, як і тепер. (Див. також 11.3.)

ПРІОРИТЕТИ І МАТРИЧНИЙ АНАЛІЗ

Якщо необхідно зробити перше, друге, третє, але разом не виходить — треба обрати, з чого почати. На побутовому рівні послідовність не дуже важлива, проте у великих організаціях і на інституційному рівні слід чітко розуміти, що на цей момент є найважливішою умовою для досягнення успіху чи є найбільшою небезпекою чи перешкодою.

Коли увагу сконцентровано на найважливішому, є небезпека, що поза увагою опиниться система в цілому. Інша загроза полягає в тому, що увагу приділятимуть лише двом-трьом факторам, а не їх системі.

Щоб виявити пріоритети в якій-небудь сфері, можна використовувати матричний метод (матриця — це особлива форма таблиці). З матричним аналізом можна буде ознайомитися детальніше, коли йтиметься про керівництво (див. 11.1. і рис. 11.1.11.).

ЗАСОБИ І ЦІЛІ ОДНАКОВО ВАЖЛИВІ

Часто цілі і засоби плутають. Буває, що обирають ціль, для досягнення якої нема звідки взяти засоби. NB! Щось може стати засобом лише відносно цілі.

Найперше потрібно прагнути визначити гідні й практичні цілі, а вже потім створювати, шукати, діставати потрібні для досягнення тої чи тої цілі засоби, планувати середовище, ресурси і доцільні для їх використання умови, принципи діяльності та критерії оцінки самої діяльності та її учасників, а також результатів і наслідків. Якщо все це не зробити, ймовірність досягнення цілі дуже низька.

Засоби можуть бути економічними, адміністративними, організаційними, правовими, культурними, політичними і т. ін. Зміст засобу реалізується в матриці, де вісь елементу як ресурсу є одним показником, а вісь елементу як засобу — іншим.

СИСТЕМНЕ ТЛУМАЧЕННЯ

Нелегко зрозуміти, на чому (як на найважливішому) зосередити свою увагу в кожен із моментів розгляду, водночас зберігаючи достатню системність тлумачення. Той, кому це вдасться, досягне розквіту свого підприємства чи організації (сім’ї, громади, суспільства), а той, у кого не вийде, стане шукати виправдання своїй невдачі.

Переважно помилка полягає в тому, що ціль обрано, а курс навіть не було обговорено; чи визначаючи цілі, не думають про засоби; чи немає ресурсів, чи всіх необхідних для їх використання умов.

NB! Кожен ресурс водночас є умовою використання інших ресурсів. Наприклад, гроші чи час, знання, здоров’я тощо — це ресурси, якщо їх набувають і зберігають. Їхня наявність є умовою використання інших ресурсів.

Щомиті, зосередившись на найважливішому, потрібно мати на увазі, що потрібно зберігати достатню системність тлумачення.

2.11. СИСТЕМНІСТЬ

Маленька дитина бачить предмет з одного боку і описує ту картинку, яку бачить. Доволі швидко дитина починає розуміти цілісність предмета, хоча й не бачить його цілком. Вона уявляє те, що по той бік, усередині, над і під предметом — створює у своїй голові уявлення про ціле.

Формування системної смислової моделі в голові людини є чудом, якого необхідно досягати через створення зручних умов для роздумів.

НЕМОЖЛИВО РОЗВИВАТИ — МОЖНА СТВОРЮВАТИ ПЕРЕДУМОВИ ДЛЯ ЦЬОГО

Системи поділяють на регульовані та саморегульовані. Усі вони функціонують і змінюються, застарівають, руйнуються тощо, але розвиватися здатні лише саморегульовані системи.

«Розвивати» ніхто з нас нічого, ніде і ніколи не може. Можна лише створити передумови для функціонування, зміни і розвитку.

«Розвивати» дитину в школі не вийде. Проте можна все влаштувати так, щоб середовище навчання і середовище росту дітей сприяли їхньому розвитку. До того ж не лише в школі, а й удома, і поза домом і школою — усюди потрібно знаходити і берегти все, що сприяє розвитку, уникаючи при цьому того, що приховує в собі шкоду та небезпеку.

• Ніхто з нас нічого, ніде і ніколи не може «розвивати».
• Можна лише створити передумови для функціонування, змін і розвитку.

Наприклад, хлопчики і дівчатка у різному віці мають відмінні потреби, інтереси, здібності, очікування, оцінки. Заняття, що сприяє розвитку і цікавить хлопчиків будь-якого віку, їхнім одноліткам-дівчаткам може бути не цікавим. А заняття, яким надають перевагу дівчатка, не приваблюють хлопчиків. Однаковими дітьми одного віку вони є лише за дефініцією Конвенції про права дитини ООН, насправді ж вони хлопчики і дівчатка, юні особистості та суб’єкти.

ПОБАЧИТИ СИСТЕМУ НЕПРОСТО

Значення і значимість будь-яких предметів і явищ проявляється в контексті. Системи наступного рівня, у контексті яких ми розглядаємо будь-які системи, називають метасистемами, а систему метасистем — суперсистемою.

Разом із системністю потрібно також враховувати комплексність — слід знати, у який спосіб розкрити систему, щоб розглядати її саму як системно, так і комплексно.

Під час підготовки рішень завжди треба враховувати, що впливати можна лише на окремі елементи і частини системи чи на підсистеми, та їхній вплив може втілитися у системі (вплинути на неї) у цілому.

• Системність: система чи ціле складається з частин, підсистем і елементів. Важливо розуміти структуру, функції та якість системи.
• Комплексність — це розгляд системи з усіх точок зору, а також як у діалектичних, так і в тріалектичних зв’язках.

Щоб побачити систему, потрібно зробити серйозне зусилля. Слід думати не лише про те, яка вона, а й про те, як формується система, як системи різної якості зв’язуються між собою, як виникають обставини, що сприяють або перешкоджають функціонуванню, зміні й розвитку системи.

Частини системи — це механічно поділювані фрагменти. Механізми впливу частин потрібно знати досконало, щоб розуміти, що дозволено, а ще неприпустимо. Наприклад, якщо розглянути людський організм як систему, то стригти нігті можна і потрібно, а от відрізати пальці — неприпустимо.

• Автомобіль — це регульована система.
• Людський організм є саморегульованою системою, яку за певних обставин можна регулювати ззовні. Іноді таке регулювання називають лікуванням, часом — вихованням, тренуванням, годуванням тощо.

Саморегульовані системи зароджуються і проростають. Все, що виготовлено руками людей, є регульованими системами. Наприклад, всі транспортні засоби — це регульовані системи. Натомість людський організм — це саморегульована система.

Компетентність керівників проявляється на рівні саморегуляції їхніх організацій, функціонування і готовності організацій до змін. Що краще вдається пов’язати між собою права, обов’язки і відповідальність так, щоб кожна людина хотіла і встигала виконувати поставлені перед нею завдання (створюючи тим самим іншим співробітникам умови для виконання їхніх трудових завдань), то більше часу залишається для діяльності, скерованої на планування майбутнього.

Системи формують інші системи (метасистеми), і вони, зі свого боку, також формують системи (суперсистеми). Для системного тлумачення важлива не лише множинність точок зору, а й спосіб розгляду.

КАТЕГОРІЯ ЄДНОСТІ В СМИСЛОВИХ МОДЕЛЯХ

Обов’язково слід внести в смислову модель категорію єдності (див. також 7.3.). Важливий не лише той чи той компонент окремо — водночас мають бути врахованими декілька компонентів. Говорити можна про одне чи інше, але в голові як смислова модель має утворитися двовимірна (діалектика) чи тривимірна (тріалектика) модель. У діалектичному тлумаченні йдеться про площину, у тріалектичному — про простір.

Просторове (принаймні в тримірних моделях) мислення є ознакою генераліста.

Щоб, наприклад, призначити зустріч, потрібно домовитися про час і місце. Та насправді люди зустрічаються не тому, що відомі час і місце, а заради змісту цієї зустрічі. Так цінністю є єдність часу, простору і світла (сенсу).

• У діалектичному тлумачення йдеться про площину, у тріалектичному — про простір.
• Уміння мислити просторово — ознака генераліста.

Структура елементів цілі як системи інваріантна (дорівнює) структурі елементів засобів як системи. Тлумачення цілеспрямованого процесу можливе лише за допомогою матриці елементів цілі та засобів (див. рис. 11.1.11.).

Така сама класифікація пасуватиме для характеристики матриці ресурсів і умов. Під час підготовки великих рішень потрібно розкрити ціль як систему і долучити до неї засіб як систему. Простіше кажучи, потрібно звести в цілісність системи ресурсів і потрібних для їх виконання умов. Діючи в такий спосіб, можна формувати великі рішення.

2.12. ОСНОВНИЙ ПРОЦЕС І НАДЗАВДАННЯ

Здебільшого доволі складно з’ясувати і сформулювати, що саме є (має бути!) основним процесом і які допоміжні, паралельні, додаткові, примусові і т. ін. процеси потрібні для безперешкодного перебігу основного процесу.

Основним процесом є процес, для досягнення результату якого було створено певну систему. Тут також буде доречним уже наведений у нашій книзі приклад: у школі основним процесом є розвиток дитини, і вітається все, що сприяє такому розвитку. Для факторів, що стають на заваді чи шкодять розвитку дитину, у школі не має бути ні часу, ні місця.

Надзавдання кожен ставить собі сам. Через надзавданння людина наповнює сенсом своє буття та діяльність. Для виконання надзавдання немає нездоланних перешкод. Надзавдання носять у себе в серці, говорити про нього зазвичай не заведено.

• Надзавдання людина ставить собі сама, щоб надати сенс своєму буттю та прагненням і бути залученою до кола інтелектуально й духовно чистих людей.
• Підзавданням є таке завдання, вирішення якого забезпечує передумови для виконання чи вирішення надзавдань.