ВИСНОВКИ

НАРОД І ПОЛІТИКА: ПЕРСПЕКТИВА ПОДАЛЬШИХ РОЗДУМІВ

Усім треба як слід подумати, що насправді означає постулат
Конституції Естонії, згідно з яким народ є носієм вищої влади.

Політика відіграє суттєву роль у системі факторів, які впливають на майбутнє народу (здебільшого визначають його), і ця роль не менш важлива за роль економіки і права. На жаль, те, що стоїть за політикою і політичною діяльністю і завдяки чому така діяльність можлива, досі дуже мало розглядали публічно. У будь-якому разі увагу, яку приділяють політиці, не порівняти з увагою, спрямованою на право чи економіку, культуру чи освіту.

Людину, яка несподівано оголосила себе юристом, не сприйматимуть всерйоз ані в Естонії, ані деінде. Питання компетентності політиків порушують украй рідко. Докори на адресу новоспечених політиків можна почути лише тоді й лише після того, як вони вже вчинили щось недопустиме, капітально напартачили чи не зробили того, що обов’язково слід було зробити.

Політична діяльність передбачає наявність знань, умінь і досвіду. Будь-якому депутату й чиновнику слід знати щось про людей, суспільство й культуру. Їм необхідно знати прогнози й реальний стан речей, розуміти наявні в суспільстві й культурі зв’язки, які формують саморегульовану систему, що змінюється й розвивається.

Щоб орієнтуватися в собі самому й у житті, політику потрібна ясність і така картина світу, яка давала б змогу розуміти те, що відбувається, інших людей — близьких і далеких, учора, сьогодні та завтра, а також усвідомлювати, що для діяльності політика велике значення має наявність почуття відповідальності.

Усім, як політикам, так і політологам, як журналістам, так і редакторам, не кажучи вже про «широку читацьку і глядацьку аудиторію», слід ретельно поміркувати, що насправді означає перша стаття Конституції Естонії, згідно з якою носієм вищої влади в державі є народ.

Одного дня всі зрозуміють, що вибори — це не якийсь «захід»,

• під час якого можна жартувати й сміятися,
• який можна організувати абияк,
• за яким можна спостерігати збоку і тихо зловтішатися.

Участь у виборах вимагає підготовки і зосередженості — і від тих, хто хоче віддано служити своєму народові, захищати і розвивати свою державу (і вирішує балотуватися), і від тих, хто може видати на виборах необхідний для виконання перерахованих дій мандат (вирішити, кому довірити себе представляти, розвивати державу, налагоджувати відносини, захищати народ, Конституцію, природу і культуру). Відповідальність за зроблений вибір поширюється і на виборця. Це водночас означає, що громадянином не можна стати випадково, абияк, мимохідь. Не достатньо просто кинути оком — щоб у чомусь розібратися, потрібно в це заглибитися.

Брати участь у виборах може людина, яка крім передбаченого Конституцією формального права має також моральне право висловлювати свою точку зору і формувати рішення на користь того чи того кандидата; людина, яка розуміє, про що йдеться і спроможна розпізнати як чесного професіонала, так і звичайного ловця голосів (підставну особу).

Громадянином не можна стати випадково, абияк, мимохідь.

Людина може використати конституційне право бути обраною, лише якщо вона знає свою державу, країну і людей; знає, як і завдяки чому суспільство і його підсистеми функціонують, змінюються й розвиваються. Вона має знати, як мови, обставини і ситуація сформувалися в місті та в селі, у різних регіонах країни і в окремих сферах; які можливості та небезпеки виникають тут і деінде. Кожному слід було б мати уявлення, чому все склалося саме так і що від чого і від кого залежить.

Кандидат у депутати мусить знати, що (у випадку обрання) йому слід робити системно, чого домагатися і чого уникати як на державному, так і на міжнародному рівні. Депутат складає народу присягу!

До чого має прагнути депутат? Необхідно домогтися, щоб у державі:

• було реально забезпечено свободу (права), і щоб права, обов’язки і відповідальність усіх жителів були в рівновазі;
• було встановлено правові акти, які б справедливо застосовувалися;
• було встановлено порядок, який був би опертям внутрішнього і зовнішнього світів, а також запорукою суспільного прогресу і загального блага для нинішніх і прийдешніх поколінь;
• було створено умови для громадського успіху і служіння своєму народу на загальну користь;
• було забезпечено всі необхідні заходи для збереження естонської нації, мови і культури на віки (дивіться преамбулу Конституції Естонії).

* * *

Народ може насправді бути носієм вищої влади лише в тому разі, якщо:

• він досить вільний і незалежний, щоб брати участь в обговоренні, і ніхто не має турбуватися про те, що хтось утискатиме за інакодумство його або його близьких;
• у будь-якому обговоренні є щонайменше дві більш-менш рівні й порівнювані можливості, тобто є альтернатива, кожна можливість — зі своїми плюсами і мінусами;
• він знає і розуміє альтернативу, зокрема плюси й мінуси кожної з можливостей, які можуть проявитися публічно або приховано, раніше чи пізніше, локально чи глобально, прямо чи опосередковано (див. рис. 9.5.1.);
• він може додати нові варіанти (коли йдеться про вибори, зокрема і себе самого), якщо серед раніше запропонованих варіантів не знайшлося задовільних;
• він розуміє, чому обговорювана проблематика настільки важлива, усі усвідомлюють, що слід зосередитися і бути вимогливим як до себе, так і до решти;
• він розуміє, чого слід було б досягти;
• він уміє моделювати основний процес, необхідний для дотримання курсу і досягнення цілей, а також допоміжні, паралельні, додаткові та примусові процеси, які забезпечують плавне протікання основного;
• він рішучий і не бере участі в шахрайських схемах;
• він будуватиме свій успіх не ціною інших людей, природи, суспільства і культури, але охороняючи, захищаючи і вдосконалюючи їх, а також поважаючи при цьому життя і життєве середовище, як у сенсі екосистеми, так і в соціально-культурному плані.

Насправді народ може бути носієм вищої влади лише в тому разі, якщо всі сфери життя, регіони і відомства, всі рівні регуляції відповідають Конституції. Знайомство з цією книгою допоможе прояснити, чому структура авторитетів мусить бути обґрунтованою, чому держава мусить мати оприлюднені прямий і зворотний зв’язки, а також чому в державі мусить діяти принцип персональної відповідальності.

• Політика — це не гра, а особливо відповідальна діяльність.
• Грати в державу довго не вийде.

Вихідною точкою створення (удосконалення) правової системи держави має стати реальність, а не тільки десь колись кимось складені плани чи інші документи. Неважко зрозуміти, що в урядових установах і органах місцевого самоврядування спілкуються з громадянами, на їхні листи відповідають якомога швидше, а також шукають можливості позбутися причин різних недоліків і створити більш ефективну, проти наявної, систему діяльності.

Державна система масової інформації має функціонувати на суспільно-правовій основі. Права, обов’язки і відповідальність усіх чиновників на публічній службі мають бути ясно сформульовані, оприлюднені та відповідати як чинному законодавству, так і сформованим у суспільстві та культурі потребам, традиціям, звичаям й обрядам. Усі інституції як такі мають бути прозорі.

Обговорюючи політику, спочатку доведеться змиритися з фрагментарним мисленням, зі спертою на досвід гадкою, з (вирваними з контексту й часу) оцінками й судженнями далеких професіоналів, з імпортованими з інших держав та інституційних систем істинами. А часом навіть доведеться втішати одне одного тим, що в деяких сусідів справи йдуть ще гірше, оскільки в них немає навіть тих знань, умінь і досвіду, що в нас уже так-сяк сформувалися.

* * *

Можливо, у багатьох куточках світу люди вже усвідомили доволі просту істину: займаючись політикою, неможливо отримати про неї нічого, крім більш-менш коректних описів та/або несистемних спекуляцій.

Доволі просто описати склад і структуру політики як явища, а також політичної діяльності та факторів, що сприяють цій діяльності або ускладнюють її. Всі ці описи можуть бути досить цікавими, необхідними й мати повчальне зерно, але ними не можна обмежуватися.

Політику як мисленнєву конструкцію, що адекватно представляє суспільство й культуру, створюють і оцінюють активні люди — жителі, які хочуть бути громадянами.

Спрощуючи, можна сказати, що для того, щоб розкрити політику як проблему, потрібні ті самі три передумови, про які йшлося у вступі:

• опис реального стану, обставин і ситуації;
• уявлення про бажані становище, обставини і ситуацію;
• активне ставлення до суперечностей, що виявляються в порівнянні поточного і бажаного становища (до причин суперечностей).

Щоб провадити розумну й доречну політику, необхідно знати і враховувати не лише суспільні та культурні зв’язки (як було підкреслено раніше), а й усе, від чого залежить політика, і все, що й собі залежить від політики. Передусім потрібно розуміти і враховувати людину й життя. Народ не прислужує (не може і не має прислужувати!) політиці та політикам, які її культивують. Навпаки! Політики мусять служити своєму народові, політика ж є системою, що впорядковує і надає сенс цьому служінню.

• Народ не прислужує політиці та політикам, які її культивують.
• Політики мусять служити своєму народові, політика ж є системою, що впорядковує і надає сенс цьому служінню.

* * *

Власне, кожен громадянин є політиком. Безсумнівно, серед жителів країни, у кожному складі парламенту, серед чиновників і радників бували і є люди, які ретельно міркують про політику, батьківщину і матеріальний добробут народу. Такі люди здатні допомогти заглибитися в політику іншим, з’ясувати, з чого вона складається і від чого залежить, а також за яких умов було б можливо брати участь у політичній і правовій діяльності — доцільно, ефективно й інтенсивно.

Допомогти можна тим, хто бажає вдосконалюватися, мислити критично, діяти відповідально і системно.

Цей висновок призначений для того, щоб пробудити і підбадьорити громадян разом подумати про сьогодення і майбутнє суспільства.

Якби нам вдалося об’єднати теорію суспільства і культури, методологію, методику і практику в контексті сучасних парадигм, то в наших людях могла б зажевріти надія, що нам не доведеться, скромно опустивши очі, стояти осторонь і спостерігати, як зростає добробут, захищеність і вдоволеність життям у інших народів.

Автор не ставив за собі за мету надати академічне тлумачення політики як системи. Потреба в такому викладі давно назріла, але поки ще важко передбачити, хто його замовить і яка дослідна установа наважиться взяти на себе цю розумову працю. Поки немає такого всеосяжного тексту, кожен мусить думати самостійно, орієнтуючись на підказки своєї совісті.

* * *

Для подальших роздумів ми пропонуємо читачам перелік запитань із посиланнями на життя в Естонії. У кожному з них є проблема, що піддається аналізу. (Див. рис. 0. 3. 3.)

Чи слід досягти того, щоб в Естонії:

• правові акти були написані ясною, всім однаково зрозумілою мовою;
• держава могла функціонувати як саморегульована система, але водночас було керованою, тобто в ній було налагоджено прямий і зворотний зв’язок;
• вертикальна і горизонтальна регуляції були в рівновазі та підтримували одна одну;
• передумови підприємництва всюди були приблизно однаковими, тобто податкова система була такою диференційованою, що інфраструктура не руйнувалася б і не потрібно було б боятися зниження якості життя в різних регіонах;
• профани і дилетанти в жодному разі не потрапляли на провідні посади в державних установах;
• для всіх було створено хороші умови для народження й виховання дітей, а багатодітні сім’ї мали перевагу;
• у системі освіти розвиток дитини розглядали як основний процес; була можливість вирости освіченою людиною;
• було створено передумови, завдяки яким за час навчання в університеті можна було стати інтелігентом і патріотом, здатним і охочим брати участь у суспільному й культурному житті;
• крім навчання за фахом, в університетах та вишах була професійна і посадова підготовка (в галузі керування, управління, налагодження зв’язків і т. ін.), необхідна для формування генералістів;
• було забезпечено дбайливе ставлення до таланту; було вжито заходів, щоб в Естонії припинився «витік мізків» (виїзд талановитої молоді за кордон);
• була система народної освіти, яка надавала б усьому населенню можливість ефективної самоосвіти;
• була система масової інформації, яка дасть громадянам змогу бути поінформованими — принаймні одна газета, у якій би не переважали комерційні інтереси і в якій розглядали б справжні причини сформованих у державі, суспільстві й культурі проблем (система причин і можливих заходів);
• було відновлено наукові дослідження і навчання в галузі суспільствознавства, а підтримку правових актів було забезпечено науковою аргументацією;
• система охорони здоров’я була організована так, щоб можна було отримати своєчасне й ефективне лікування;
• судова система стала доступною громадянам; було вжито заходів щодо заміщення некомпетентних суддів і прискорення судового діловодства;
• центри дитячого та молодіжного дозвілля, спорту й творчості були частиною системи освіти й участь у них була безкоштовною;
• було вжито заходів для звільнення населення з пастки заробітної плати;
• було створено державну або муніципальну систему скуповування, первинної обробки, контролю якості, упаковки, реклами й транспорту — аналогічна була в довоєнній Естонії та забезпечила тоді ефективну роздрібну торгівлю й експорт;
• створювалися умови для появи об’єднань взаємного заощадження, кредитування та виробництва; було вжито заходів для позбавлення диктату зарубіжних банків;
• державні бюджетні гроші, як і кошти державних установ, зберігалися в гідному Естонської Республіки банку.