0. ВСТУП

0.1. ВІД АВТОРА

Ця книга — про людей, і призначена вона для тих, хто відчуває потребу бути справжнім громадянином і активно брати участь у збереженні й вдосконаленні своєї держави. Нам усім необхідно бути досить проникливими, щоб побачити, що в нашій державі влаштовано добре, а що потребує дбайливого ставлення і захисту. Також варто тримати в полі зору все, що досі належним чином невпорядковано і вимагає вдосконалення, що слід було б додати, а чого — позбутися. Світ змінюється, і всім нам треба замислитися: що ж покращує чи ускладнює наше життя — як у селі, так і в місті?

Естонська Республіка повинна забезпечити збереження естонської нації й культури навіки. Отже, можна вважати прийнятною лише таку державу, яка створює й захищає передумови своєї самостійності. Для цього справді потрібна непохитна віра й сильне бажання наполегливо й послідовно зміцнювати державу і суспільство, особистість і сім’ю, а також зберігати умови, сприятливі для формування громадянської свідомості й громадської активності.

Уряд неспроможний зберегти суспільство чи культуру, зробити це може лише сам народ, якщо уряд і парламент сприятимуть йому (не ставатимуть на заваді й не шкодитимуть).

Нашу державу, створену й проголошену 24 лютого 1918 року, побудовано на принципах свободи, справедливості й права. Брехня, фальш, несправедливість, утиски в Естонії мають бути піддані остракізму. Саме тому недоречно підтримувати партії, які, прийшовши до влади, роблять цілком протилежне обіцяному під час виборчої кампанії. Слід виявляти цілковиту нетерпимість до політичного шахрайства і нехтування волевиявленням народу.

Згідно з Конституцією, Естонія — це незалежна й самостійна демократична держава, у якій носієм вищої державної влади є народ.

Держава, народ, вища влада, її здійснення і супутня відповідальність не є порожніми й безглуздими словами, вони втілюють важливі для кожного громадянина поняття. На жаль, можливості для глибокого розуміння їхнього сенсу і зв’язків між ними є вельми обмеженими.

Щоб орієнтуватися в суспільному й культурному житті, громадянину слід використовувати поняття з конкретним і зрозумілим значенням. Якщо кожен по-своєму тлумачитиме поняття й зв’язки між ними, то обговорення стануть неможливими бодай через відсутність взаєморозуміння. Для навчання й осмислення потрібні моделі.

У медицині, біології й правознавстві, щоб бути точним, слід знати термінологію латиною. Для отримання диплому треба скласти чимало іспитів, довівши, що всі обов’язкові для орієнтування в тій чи тій галузі поняття і зв’язки між ними засвоєно як єдину систему. Такого зовсім немає в обговоренні суспільних тем; особи, які здобули владу завдяки шахрайським схемам, навіть чути не хочуть про те, щоб чомусь навчитися. У цій книзі ми пояснюємо, чому слід приділяти увагу вивченню дому й батьківщини, зв’язків між людьми, спілкування, а також життєвого середовища.

Руху вперед сприяє не навчання, а розсудливість, працьовитість, завзяття, системне мислення й системна діяльність людей. Водночас і кожен громадянин, і народ загалом мають пам’ятати, що у своїх надіях і планах на майбутнє не можна спиратися виключно на зовнішню допомогу. Для суспільства прийнятними є лише такі взаємозв’язки, що сприяють зміцненню його самостійності. Якщо співпраця переростає в так звану «допомогу», це може призвести до формування небезпечної й поглиблюваної залежності та ще більш небезпечної байдужості. Людям, які звикли жити коштом сторонньої допомоги, здаватиметься, що допомога надійде в будь-якому разі, а отже, вчитися й думати своєю головою немає сенсу.

Однією з основних причин зубожіння, чи то тут, чи то в Африці, є так звана «допомога». Звичка бути утриманцем може породити безпорадність, найсерйознішим наслідком якої може стати втрата державного суверенітету.

Багатшим стане той, хто хоче і здатний адекватно сприймати себе й дійсність, здатен споглядати й жити як самостійно, так і в співпраці з іншими, бути достатньо вимогливим і (в усіх сенсах) щедрим, а також вчитися протягом усього життя.

Водночас будь-яке безсистемне навчання може сформувати лише враження. Самостійним можливо стати тільки під час навчання, результатом якого є готовність думати, аналізувати, узагальнювати, моделювати й екстраполювати в межах тривалого й продуктивного співробітництва.

Варто мати на увазі, що навчання може сформувати лише деякі передумови для розумового розвитку: найперше, поняття (матеріал для розмірковування), мислиннєві конструкції (теорії), принципи діяльності (методологію), робочі інструменти (методи), необхідні для діяльності; етичні поняття (мораль і філософське вчення про мораль, або етика), ідеали й піднесені ідеї, чесноти і світогляд, а також сприйняття прекрасного й огидного — як в естетичному, так і в етичному сенсі.

Під час навчання накопичуються знання, розуміння яких досягають завдяки розмислу й осмисленню. Однак насправді порозумнішає лише той, хто є достатньо критичним, точним, послідовним, самостійним і вільним.

Якщо ми хочемо, щоб Естонія існувала в усі часи, слід досягнути такої спроможності мислити, завдяки якій кожен мешканець нашої країни зможе зрозуміти, що для нас є доцільно й необхідно, а що некорисно й небезпечно. Має бути вміння розрізняти, хто є хто і що є що. На те саме слід зважати й під час усіляких виборів. Свій голос не можна віддавати абикому. Голосувати можна лише за того, хто на це заслуговує, хто чесний, справедливий, компетентний і відданий своєму народу.

У своїх міркуваннях ми базуємося на понятті відповідальності, а точніше — громадянської відповідальності. Почуття відповідальності формується через самостійні рішення. У цій книзі ви знайдете матеріал для роздумів про те, за яких передумов участь у процесі формування рішень справді можлива, а коли її підмінюють грою в рішення, і чим це супроводжується. У суспільстві участь у таких іграх може призвести до віддалення чи відчуження, що зі свого боку спричинить конфлікт ролей, де одні більше не хочуть, а інші більше не можуть жити по-старому.

Книга, яку ви тримаєте в руках, написана для того, щоб хоч трохи допомогти людині орієнтуватися в суспільстві як системі. Вона не пропонує конкретних рішень і в жодному разі не претендує на абсолютну правоту. Наведені у цій книзі концепції можуть посприяти розширенню уявлень про себе й світ. Щоб мислити глобально, потрібно бачити ціле. Лише людина, яка вміє широко мислити, здатна діяти достатньо чітко й продуктивно.

Важливо, щоб кожен був спроможний мислити самостійно й знаходити слушні рішення, втілюючи це не коштом, а завдяки суспільству та оточенню, усвідомивши, що руху вперед сприяє співпраця. Лише так з населення може сформуватися громадянське суспільство, яке дбатиме про свою державу і поводитиметься так, як годиться носію вищої влади.

0.2. ПРО СТРУКТУРУ КНИГИ

Ця книга вміщує 13 розділів.

У першому розділі («Людина») подано короткий огляд характеристик людини і точок зору, потрібних для вивчення людини (найперше самого себе). Людину розглянуто як індивіда, особистість і суб’єкт, сукупність ролей тощо. Пояснено, чому громадянину слід підвищувати свою компетентність і бути гуманним. Обґрунтовано тезу про те, що громадянином не народжуються, а стають у процесі виховання і самовиховання.

У другому розділі («Життя») людину розглянуто в контексті суспільних зв’язків. У біологічному сенсі життя людини — це період між народженням і смертю, але в соціальному плані можна жити декількома життями паралельно чи навіть закінчити одне життя й почати нове. Йдеться про лад і стиль життя, ритм і напругу, якість життя тощо.

У третьому розділі («Середовище») читачу запропоновано огляд життєвого середовища, його структури й значення, а також міркування про те, що в ньому є, крім природного складника. Особливу увагу приділено соціальному середовищу як джерелу багатьох турбот і радощів. Також розглянуто такі поняття, як віддалення чи відчуження, і пов’язані з ними фактори; зроблено спробу тлумачення психічного середовища як ситуації.

У четвертому («Суспільство») і п’ятому («Культура») розділах людину розглянуто в контексті суспільних і культурних зв’язків. Ми всі водночас і члени суспільства, і представники культури, а також члени й представники декількох спільнот і своєї сім’ї.

У шостому розділі («Спілкування») йдеться про міжлюдські стосунки і зв’язки, сформовані за допомогою значущих символів і знаків, а також через дію. Розглянуто єдність, передумови, вплив і наслідки спілкування й взаємодії.

У сьомому («Система діяльності») і восьмому («Система пізнання») розділах подано огляд формування моделей мислення (теорій), а також принципів і засобів пізнання й інших дій (методології та методики). Детальніше розглянуто наукове пізнання.

Дев’ятий розділ («Освіта») стосується єдності знання, вміння і розуміння, єдності освіченості, поінформованості й досвіду, а також системи освіти з різних точок зору. Підкреслено пріоритет виховання, а також те, що розвиток суб’єкта є функцією творчості, а не процесу навчання. Освітнє значення мають усі суспільні інституції, зокрема й школа (вся мережа навчальних закладів).

У десятому розділі («Робота») подано огляд передумов і основ продуктивної діяльності. Сказано про форму і зміст роботи, про потрібні для неї ресурси й умови. Разом зі значенням і важливістю роботи розглянуто інтенсивність праці й робочий ритм, робочі стосунки, робочу культуру, а також взаємозв’язок між результатами праці, заробітною платою й іншими винагородами.

В одинадцятому розділі («Керування») йдеться про передумови рішень і саморегуляції, про якість рішення, його ухвалення, виконання й оцінку результатів. Процес розглянуто як об’єкт керування. Наочно пояснено, чому так важливо зафіксувати основний процес і підтримувати лише ті допоміжні, додаткові, супутні й примусові процеси, що сприяють розвитку основного. Зроблено спробу розкрити особистість і діяльність керівника як учителя.

У дванадцятому розділі («Співпраця») розглянуто поділ праці, що формується під час спільної діяльності, і передумови появи залежної від нього професіоналізації та синергії. Детальніше розкрито тему бюрократії й демагогії, які перешкоджають співпраці та можуть призвести до деградації.

У тринадцятому розділі («Турботи») йдеться про проблематику найбільш обговорюваних в естонському суспільстві життєво важливих питань, перш за все, про проблеми бідності й народжуваності.

0.3. ОСНОВИ ТЛУМАЧЕННЯ

Щоб отримати знання про якийсь предмет чи явище, людину чи групу людей, процес чи якусь його частину (дію), доцільно буде спершу з’ясувати, що це таке. Щоб розглянути об’єкт, потрібно знайти доволі багато точок зору. Гарним прикладом того, що з одного ракурсу (байдуже якого) неможливо розглянути ціле, є піраміда, на яку дивляться з п’яти позицій (див. рис. 0.3.1.). У першому випадку погляд спрямовано згори, у другому — збоку, у третьому — знизу, у четвертому й п’ятому — під різними кутами. На усіх картинках зображено один і той самий об’єкт, однак усі вони відрізняються між собою і всі вони правильні.

У той самий спосіб можемо знайти багато точок зору для погляду на людину, сім’ю, організацію, середовища і багато чого ще. Єдиного правильного погляду чи ракурсу не існує! Про ціле не можна судити, ґрунтуючись на побаченому з якої-небудь однієї точки зору.

Після цього можна подивитися, з чого об’єкт складається, якою є його структура (як частини, елементи й підсистеми розташовані відносно одне одного), які в нього генеза і динаміка (як формувався цей об’єкт, як він функціонує, змінюється і розвивається — якщо розвивається). Наступний крок — побачити, що характеризує об’єкт, від чого він залежить, а також що залежить від нього.

Ось так, крок за кроком, ми, цілком імовірно, прийдемо до розуміння. Логіку тлумачення можна вивчити за допомогою наведеного тут малюнка (див. рис. 0.3.2.).

Щоб робити висновки під час читання цієї книги, потрібно розрізняти і знаходити зв’язки між такими поняттями, як загальне, окреме й одиничне, об’єктивне й суб’єктивне, знання й гадка, мотив, мотивація й мотивування, минуле, теперішнє й майбутнє, курс, мета й засоби, принципи й критерії, дані й інформація, зв’язки й залежності, причини й наслідки тощо. Треба розрізняти описування, вимірювання, оцінювання й підрахунок, а також стежити, за яких умов можливо отримати правдиві дані, як складати індекси, моделювати й екстраполювати.

Деякі читачі, можливо, хотіли б отримати так звані рецепти, готові смислові моделі, інші хотіли б бачити лише вихідні точки для побудови таких моделей. Боюся, що створення такого тексту про людей і суспільство, що був би однаково зрозумілим, потрібним і цікавим для всіх, який також можна було б усюди однаково застосувати, є неможливим. Ми не ставимо перед собою такого завдання. У цій книзі ви знайдете те, що можна розглядати й обговорювати, доповнювати, поглиблювати і розширювати, пов’язуючи це зі своїм особистим досвідом і досвідом оточення, з очікуваннями й піднесеними ідеями. Те, на основі чого можна міркувати далі, робити прогнози і створювати сценарії різних кольорів: від «рожевого» до «зеленого» і «чорного».

ЯК ПІДХОДИТИ ДО ПРОБЛЕМИ?

Відповідно до того, як з мешканця країни формується громадянин, важливо вчитися виявляти проблеми в суспільстві й культурі, в усіх сферах життя та на всіх рівнях регуляції (див. рис. 7.2.1.), а також завжди бути готовим знаходити зв’язки між ними і причини їх появи.

Іноді проблемою називають якісь труднощі, які не вдалося подолати, чи запитання, на яке не знайшли задовільної відповіді. У нашій книзі проблему розглянуто як усвідомлене і потім осмислене протиріччя між дійсним і бажаним станом речей.

Усвідомлене протиріччя може виникнути лише у свідомості людей. У предметах, явищах, процесах, текстах, здоров’ї тощо проблем немає.

На всіх рівнях регуляції та керівництва, включно із сім’єю і спільнотою, кожна проблема має свій особливий зміст, значення і вплив. Те, що доречно для одного рівня чи однієї з культур, може зовсім не пасувати іншим рівням і культурам.

Для усвідомлення й виявлення проблеми потрібно, як мінімум, три передумови:

• знання про нинішнє становище, умови й ситуації (зафіксоване уявлення про вихідні обставини);
• уявлення про бажане становище, умови й ситуації (розуміння того, як має бути);
• активне ставлення до дійсності й виявленого в порівнянні протиріччя (небайдужість).

У предметному світі наявний стан можна змінити, просто помінявши речі місцями, однак у суспільстві в такий спосіб змін не досягнеш. Щоб втілити це, необхідно змінити фактори дійсності й водночас уважно стежити за тим, щоб не змінити те, що потребує дбайливого ставлення й захисту.

Проблему неможливо вирішити саму по собі. Проблеми розв’язують через зменшення (а в кращому разі — усунення) причин їх формування, існування, поширення і/або поглиблення, а також за допомогою додавання потрібних і зміцнення недостатньо сильних елементів.

Слід визначити, сформулювати, систематизувати й оприлюднити причини (каузальні (закономірні) і функціональні (побічні), публічні й приховані, глобальні та локальні — всю систему зв’язків і залежностей!) посталих у суспільстві й культурі протиріч. Інакше рівень тлумачення буде дилетантським (аматорським).

Ще дві тисячі років тому в Стародавньому Римі люди зрозуміли, що без здатності визначати й формулювати причини вад, а також сміливості й можливості оприлюднити ці причини, не буде й перспектив для звільнення від них.

За відомим у Стародавньому Римі правилом «3+5» (див. 13.4.), щоб досягнути потрібних змін, треба щонайменше змінити склад, структуру, мету і принципи діяльності й основи (критерії) оцінки. Про все це йтиметься далі в цій книзі.

Проблеми можна класифікувати залежно від їхньої небезпеки, діапазону, ступеня системності, регульованості тощо. У книзі підкреслено, що вміння визначити й сформулювати проблему є необхідною передумовою для самостійної діяльності.

ЧОТИРИ ВАЖЛИВІ ВИХІДНІ ТОЧКИ

Розглядаючи будь-який предмет, явище чи процес, слід приділити увагу чотирьом аспектам.

По-перше, потрібно виявити й сформулювати все хороше, що потребує збереження й захисту.

По-друге, слід відшукати й сформулювати те, що є поганим. Водночас важливо пам’ятати, що в суспільстві й культурі (у нематеріальному світі) не можна змінити недоліки. Можна лише вжити заходів для впливу на причини незадовільного стану (обставини, ситуації) і їхні зв’язки, а також для зміцнення слабких факторів і додавання тих, що бракує.

По-третє, потрібно визначити, чого немає, хоча мало б бути, і додати це.

По-четверте, слід визначити, що є небажаним, і позбутися цього.

ТРИ ВАЖЛИВІ ДЛЯ ГРОМАДЯНИНА НАУКОВІ ДИСЦИПЛІНИ

Для розуміння поведінки, стосунків, спілкування й звернення людей одне до одного кожному громадянину (незалежно від сфери діяльності, рівня регуляції й керівництва) потрібно мати знання як про психіку, так і про життя й життєве середовище.

Психічні процеси, стани і явища належать до галузі психології; людину в контексті мікросередовища розглядають у соціальній психології, а людину в макросередовищі — у соціології. Цінністю є пізнання, яке формується в єдності цих дисциплін, а не окремо в кожній із них. Ба більше, у разі відсутності однієї з них, від решти двох на практиці користі буде мало.

0.4. ДОДАТКОВІ ЗАВВАГИ

У цій книзі часто можна натрапити на слова «мусить», «потрібно», «не можна». Не варто думати, що автор хоче щось комусь наказувати чи забороняти. Тут немає ніяких приписів! Навпаки! Ми запрошуємо читача шукати й відкривати, крім загального, індивідуальне й окреме, знаходити нові точки зору, створювати моделі як у статиці, так і в динаміці, а також знаходити конкретні відмінні риси, які завжди можуть бути неповторними, а отже непередбачуваними.

З іншого боку, слід визнати, що оскільки в Естонії суспільство засновано на знаннях (так і має бути!), моральний обов’язок кожного мешканця полягає в тому, щоб прагнути ставати чи залишитися громадянином, здатним орієнтуватися й брати участь в обговоренні та формуванні рішень. І розуміти, що лише так він може принципово поділяти відповідальність за те, що відбувається в державі й усіх державних підсистемах. Так, у певному сенсі, усі ці «мусить» і «потрібно» стосуються громадянського обов’язку.

Додатковою метою було підкреслити значущість мови, що, сподіваємося, наш читач невдовзі помітить. На жаль, в Естонії деякі поняття виявилися змішаними до одноманітності, наприклад: дані й інформація, зв’язок і зв’язки, курс і мета, прямий і зворотний зв’язок, системність і комплексність, ухвалення самостійних рішень і прийняття чужих рішень до виконання тощо. Можна сказати, що ті, хто хоче (вважає за потрібне для себе) поводитися як вимогливі громадяни, мають стежити за тим, щоб в обговоренні коректно засвоювалися потрібні поняття — так формується спільна для всіх учасників термінологія й концептуальна основа проведення подальших дискусій. Якщо мова заплутана, співрозмовники не можуть зрозуміти одне одного, а люди не здатні діяти як громадяни.

Непорозуміння трапляється в Естонії на кожному кроці. Якщо немає досліджень, знанням вважають гадку, а дослідження вважають безглуздими. Якщо зв’язок безсистемний і достовірність даних не має значення, освіта також втрачає значущість, нею починають вважати те, що роблять з дітьми і «дають» їм у дитсадку і школі. Слабкий зв’язок між поколіннями може стати причиною культурного розриву.

Що ж робити? Вдавати, що нічого страшного не відбувається, пояснити, що в інших місцях становище ще гірше, і провадити так далі? Чи усвідомити: якщо рідну мову занедбати так, що вона більше не належатиме до переліку культурних мов, то зникне й спроможність до самостійності? Можливо, слід ужити рішучих заходів для припинення будь-яких нападів на мову, що з різними зачіпками трапляються в університетах, закладах та інших місцях.

Подумаймо, чому в Естонії стихнув діалог, і що може зробити кожен із нас, аби всі жителі повернулися до живого пошуку.