РОЗДІЛ 6: СПІЛКУВАННЯ

Спілкування — це один із тих процесів, що здебільшого проходять спонтанно.
Осягнути суть стосунків і спілкування можна лише в контексті середовища.

6.0. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Як уже було згадано в попередньому розділі (див. 5.3.), у центрі системи культурних цінностей перебуває мова. Мова є однією з передумов спілкування. Мова не може спілкуватися, спілкується особистість. Якщо інша людина так відрізняється, що культурний зв’язок просто не може виникнути, то комунікації не вийде. Суб’єкти можуть спілкуватися лише за умови достатньої схожості, але водночас — що більше в співрозмовників особливостей і відмінностей, то більше сенсу й змісту матиме спілкування.

Як усі ми знаємо, спочатку було слово. Відомо також те, що сталося за змішання мов, яке призвело до втрати взаєморозуміння. Громадянину життєво важливо знати точні значення слів, бо інакше він не зможе брати участь в обговореннях і виборі рішень. Поняття потрібні для впорядкування смислових моделей (теорій) і розуміння значень.

• Текст — сукупність знаків і символів, що має певне значення.
• Контекст — значення слів чи висловів, яке формується в різних метасистемах.
• Підтекст — думка, схована між рядків, яку розуміють інтуїтивно.
• Надтекст підкреслює ідеали й піднесені ідеї.
• Сміттєтекст — текст, змістом якого є чутки, демагогічні заяви і т. ін. Сміттєтекст приховує обман.

КОМУНІКАЦІЯ, СПІЛКУВАННЯ, ЗВЕРНЕННЯ

Спілкуватися між собою можуть суб’єкти. Якщо один сприймає іншого (або обидва взаємно) як об’єкт маніпуляції, то спілкування перетворюється на звернення (див. рис. 6.0.1.). Для спілкування потрібно говорити, писати й діяти зрозуміло й відповідно до очікувань. Стосунки стають більш виразними, коли вони спираються на культурні зв’язки.

Комунікація може бути усною і письмовою, прямою і опосередкованою тощо. У комунікації важливими є мова й заряд, тон і темп, час і простір, віра і довіра, патичний зв’язок (принаймні симпатія, емпатія, компатія, див. 3.3.), почуття й думки, цінності та норми, міфи і табу (див. 5.3.).

Передумовою мовлення є єдність думки й почуття, наголос, голос, дикція, словниковий запас, відповідні час і місце для висловлення власних думок, а також достатня освіченість, щоб передбачати і розпізнавати вплив сказаного.

Передумовою бесіди є вміння слухати й враховувати погляд партнера, ясність думки і точність, послідовність (уміння не розтікатися мислію по древу) і обґрунтованість висловлювань, здатність пояснювати й погоджувати, а також ввічливість, уважність, відчуття межі й міри.

Комунікація — це зв’язок між суб’єктами, що формується за допомогою наділених значенням символів і знаків.

Інтеракція — це зв’язок суб’єктів на поведінковій основі.

Спілкування — це єдність комунікації та інтеракції.

В англійській мові спілкування й комунікацію позначено одним словом — communication. А, наприклад, в естонській (як і в українській — прим. пер.) мові ці поняття різняться — suhtlemine і kommunikatsioon.

• Єдність комунікації та інтеракції — це спілкування.
• Єдність інформування та впливу — це звернення.

ФОРМАЛЬНІ ТА НЕФОРМАЛЬНІ ЗВ’ЯЗКИ

Людські взаємозв’язки формуються за посередництва різних факторів (формальних і неформальних, зовнішніх і внутрішніх). У створеному на основі зовнішніх факторів суспільстві принаймні попервах формуються формальні стосунки. У них перебувають, наприклад, робоча група, клас, бригада, баскетбольна команда, керівництво підприємства.

Неформальні стосунки виникають на основі внутрішніх факторів, як-от взаємній приязні, коли виникає бажання спілкуватися, дбати, захищати і допомагати одне одному.

Особливою формою серед формальних і неформальних стосунків є шлюб — на ґрунті посталих неформальних стосунків реєструється формальний союз разом із супутніми правами, обов’язками і відповідальністю.

Всередині формальних груп зазвичай є декілька неформальних спільнот. Поведінка великої (формальної чи робочої групи) здебільшого залежить від сформованих у малих групах настанов і стосунків. Людина може водночас входити в декілька формальних робочих груп, а також у декілька малих неформальних.

Можна визначити статус кожного члена групи, і для цього є різні методи. Якщо когось цікавить структура групи і взаємозв’язки людей у ній, якщо є бажання визначити, хто є лідером, на чию думку зважає решта тощо, то можна скласти соціограму (див. рис. 6.0.3.). Для її створення потрібно визначити, хто як до кого ставиться, тобто провести соціометричне дослідження.

Під час соціометричного дослідження всіх членів групи запитують, з ким вони б хотіли виконувати ті чи ті складні завдання. На основі виявлених уподобань з’ясовується, що з певними особами всі (чи більшість) готові провадити спільну діяльність, і цілком очевидно, що саме ці особи мають високий статус. Можна також визначити відносно чи цілковито ізольованих членів групи.

На основі соціограми можна скласти соціматрицю (див. рис. 6.0.4.), у якій буде підсумовано показники, отримані по вертикалі й горизонталі.

Повноцінним може бути лише розгляд цілого. Допомогти в цьому може системне мислення. Системне мислення є методологічною вихідною точкою також для розгляду стосунків і спілкування.

Розглядаючи спілкування та стосунки, потрібно враховувати, взаємодія яких факторів (див. рис. 6.0.5.) на них впливає:

Фізичний фактор (сила, швидкість, витривалість, координація) проявляється у взаємодії з духовним.

Соціальний фактор (той, що походить зі суспільних зв’язків) виявляється у взаємодії з етичним (що походить із культурних зв’язків).

Інтелектуальний фактор (раціональний, той, що сприймається інтелектом) постає у взаємодії з емоційним (з творчістю, з мистецтвом, з усім, що можна сприйняти чуттєво).

Потрібно перебувати в такому стані, за якого у фізично-духовному, соціально-етичному й інтелектуально-емоційному факторах немає жодного слабкого складника. Якщо хоч один елемент виявиться заслабким, то стосунки й спілкування можуть ускладнитися до неможливого.

Будь-який взаємовплив можна показати в таблиці, яка допоможе проаналізувати (передусім власні) поведінку і стосунки. Треба придумати характеристики, які описують фізичний стан, і позначити їхню зведену оцінку (індекс, див. далі) на одній із осей. Потім слід знайти характеристики духовного стану і позначити їхнє зведене значення (індекс) на іншій осі.

Схожі таблиці доцільно складати також для (само)аналізу соціально-етичного й інтелектуально-емоційного факторів.

Зазвичай люди роблять різні оцінки, спираючись на інтуїцію — подобається, влаштовує, годиться. У випадках, коли оцінка має бути точною, потрібно ще до початку процесу оцінювання чітко позначити, що і за якими критеріями планують оцінювати, а також домовитися про процедуру оцінювання, умови й еталони (бали чи інші одиниці), за допомогою яких буде зафіксовано результати.

СКЛАДАННЯ ІНДЕКСІВ

У випадках, коли потрібна достовірна інформація про якісь системи, що не піддаються вимірюванню (речі, явища чи процеси), чи про їхні елементи і підсистеми, потрібно скласти індекси.

Складаючи індекси, потрібно передусім визначити характеристики того, що нас цікавить (наприклад, неможливо виміряти розум. Можна з’ясувати, що характеризує розум і простежити наявність цих елементів у об’єкта дослідження). Потім за допомогою експертів потрібно задати значення всім компонентам індексу. NB! Загальне значення компонентів у підсумку має бути 100%. Після цього можна зібрати потрібні для створення індексу дані, помножити їх на значення й зазначити суму добутків на шкалі. Отримана сума й стане показником індексу.

Оцінка ніколи не буває об’єктивною. Вона залежить від того, хто оцінює, — суб’єкта. Оцінюючи свою поведінку чи свої стосунки, суб’єкт сам виступає в ролі експерта. А, наприклад, оцінювання театру передбачає знання не лише репертуару, а й структури глядацької аудиторії. За однією частиною аудиторії не можна оцінити ціле — потрібно досягнути оцінки, яка б враховувала всі частини аудиторії. Відповідно, театр може оцінювати лише спеціаліст, компетентний як у питаннях театру, так і в питаннях суспільних і культурних зв’язків.

6.1. СПІЛКУВАННЯ І ВЗАЄМОДІЯ

Спілкування належить до тих процесів, що здебільшого проходять спонтанно. Міжлюдські стосунки постають унаслідок спілкування, а спілкування залежить від стосунків. Часом стосунки формуються завдяки спілкуванню, іноді навпаки — спілкування формується завдяки стосункам. Взаємодія формується відповідно до наявних взаємозв’язків.

Стосунки і спілкування, як і будь-які інші явища, речі й процеси, а також інші системи набувають значення в середовищі та залежно від середовища (див. 3). Люди формують середовище, а середовище формує людей. Зрозуміти стосунки і спілкування можна лише в контексті середовища, де люди перебувають у ролі, що відповідає обставинам, становищу й ситуації ролі. Водночас середовище є як ціллю, так і засобом, як ресурсом, так і умовою діяльності. Стосунки і спілкування залежать від багатьох факторів, зокрема від адекватності, амбіційності, ввічливості, уважності партнерів, а також від їхньої здатності не виходити за межі своєї ролі тощо.

Навіть самооцінку людина отримує крізь призму погляду інших людей. Висока самооцінка може бути в людей, які з повагою ставляться до оточення й прагнуть щиро слугувати спільним інтересам.

МАСШТАБ ЗВ’ЯЗКІВ

Скільки людей насправді можуть спілкуватися між собою, чітко розрізняючи всі зв’язки, що між ними виникають? Для усвідомленої діяльності доцільно хоча б уявити, які зв’язки виникають у діаді, тріаді й більш широких колах спілкування.

Стосунки трьох суб’єктів (тріада) складні вже тому, що охопити всі зв’язки разом дуже й дуже важко. Додавання кожного нового члена в групу спілкування суттєво ускладнює картину — для сприйняття цілого доводиться йти шляхом спрощення, і тому багато що лишається непоміченим.

Мало хто спроможний осягнути взаємозв’язки всередині групи, що перевищує п’ять осіб. До керівництва організації також небажано залучати більше ніж п’ять-сім людей, інакше може виникнути ризик, пов’язаний зі складнощами комбінування взаємозв’язків. Якщо в керівництві перебуває понад сім людей, то воно, цілком імовірно, поділиться на дві (чи більше) неформальні групи, і вся діяльність проходитиме зовсім інакше, ніж у разі меншої кількості людей у групі.

Як доповнення до вказаної кількості (5 ± 2) доцільно знати ще деякі числа. Це 11 ± 1, 22 ± 2 і 320 ± 20.

• 11 ± 1 осіб є дієздатною, готовою до виконання завдань і зобов’язань спільнотою, що піддається управлінню з боку одного керівника. Вони знають одне одного, але не претендують на владу. Вони слухняні й виконують розпорядження. Кожен поодинці є професіоналом і має власний потенціал, і решта знає про це — враховує, звертається по пораду, зайвий раз не прискіпується, не сперечається й не сумнівається. Члени такої групи згодні працювати в одній команді заради поставленої перед ними спільної цілі чи виконання конкретного завдання.
  Доречним буде приклад армійського відділення чи футбольної команди. Обидві групи містять 11 осіб. Це число не випадкове, воно обґрунтоване закономірностями взаємозв’язків і спілкування.
• 22 ± 2 особи — це максимальна кількість членів групи, керівник якої ще здатний сприймати її як ціле й бачити кожного поодинці. Щойно до такої групи приєднається пара осіб, вона стане неперсоніфікованою для керівника/організатора. У такому разі керівник буде співпрацювати і звертатися лише до двох-трьох членів групи. Наприклад, щойно в класі опиняється більше ніж 24 учні, учитель втрачає здатність бачити кожного окремо. Він дивиться на клас, але бачить лише двох-трьох учнів, з якими й спілкується. Звісно, учитель може й перемкнути свою увагу, але кількість водночас охоплених цією увагою дітей залишиться тою самою.
  Керівник- чи учитель-початківець може встежити за реакцією 20 осіб, досвідчений — 24-х осіб, і це доведено через чимало проведених експериментів. Якщо ставити за мету розвиток дитини, то вчителю потрібен змістовний контакт з учнем. Важливо прочитати в очах дитини нерозуміння, зрозуміти, чи бере вона участь у спільному мисленнєвому або творчому процесі чи виключена з нього.
• 320 ± 20 осіб — це межі, у яких люди ще спроможні зіставляти імена й обличчя — всі одне одного знають. Якщо людей більше, то багато з них стануть одне для одного анонімними, а соціальний контроль ослабне так, що може й зовсім зникнути.
  

  Доцільні розміри спільнот:

  • Для стратегічних рішень — від 5 до 7 осіб.
  • Для нарад, під час яких досягають домовленостей щодо розподілу обов’язків, — 11 ± 1 осіб.
  • Для досягнення консенсусу, проведення обговорень у вигляді пояснювальних семінарів, навчальних занять і пов’язаних із ними практичних вправ — 22 ± 2 особи.
  • Для втримання соціального контролю — до 320 ± 20 осіб.
  • Для безцільного інформування годиться будь-яка кількість людей.

   

  Раніше щодо плутанини говорили: «Влаштували Панаму!» Це було посилання на будівництво Панамського каналу, на яке з усього світу з’їхалося дуже багато робітників різних національностей і культур. Зрештою зник усякий соціальний контроль, а рівень злочинності надзвичайно зріс.

  Під час масштабних процесів, у яких бере участь велика кількість людей із різних культур (масова міграція, «будівництва століття», переселення тощо), слід враховувати, що такому співтовариству необхідно мати свою життєздатну структуру, що дозволить забезпечити соціальний контроль і підтримувати порядок. Інакше вже незабаром можуть проявитися гіркі наслідки таких рішень.

   

  6.2. ПРЯМИЙ І ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

  У соціології зв’язок означає взаємне інформування суб’єктів. Суб’єкт, охочий до зв’язку з певною кількістю інших суб’єктів, має передусім подумати, як досягнути достатньо оперативної, системної й точної поінформованості інших про нього. Потім йому належить вирішити, як одержати достатньо достовірну інформацію про тих, чиї наміри, стан справ і оцінки йому теж необхідно знати.

   

  

   

  Збирають і поширюють не саму інформацію, а дані, які стають інформацією через інтерпретацію. Інтерпретація можлива в контексті, який у цьому разі є відповідною теорією (моделлю мислення щодо якогось процесу чи явища, див. 7.3.). Тут буде доречно згадати про методологію і методику (див. 8.3.).

  Буває, що деякі чиновники і радники не вповні уявляють собі, що таке прямий і зворотний зв’язок. Вони говорять про передавання й приймання зворотного зв’язку, про його отримання й накопичення, насправді маючи на увазі отримання й передачу даних, що покликані характеризувати діяльність та її учасників, фактори діяльності, результати чи наслідки.

  Про прямий зв’язок поки що дуже мало говорять.

  Як прямий, так і зворотний зв’язок є характеристиками процесу (!). Їх не можна передати чи отримати. Суб’єкт може діяти цілеспрямовано (див. 2.10.) лише тоді, коли уявляє, чого хоче чи мусить досягнути і кому (куди, де, як, коли тощо) цей результат («вихід» процесу) має стати в нагоді (знадобитися як так званий «вхід»).

   

  • Прямий і зворотний зв’язок є характеристиками процесу.
  • Прямий зв’язок — це здатність людини бачити систему зв’язків і залежностей та уявляти, чого потрібно досягнути і як досягнутий результат послугує «входом» для наступного етапу чи процесу.
  • Завдяки прямому зв’язку можна побачити, що вийшло насправді.
  • Зворотний зв’язок — це коли людина порівнює отримане з тим, чого вона хотіла б досягнути, оцінює результат і свою діяльність, а також за потреби вносить у свою діяльність корективи.

   

  Прямий і зворотний зв’язок полягають у тому, що суб’єкт діє заради досягнення такого результату, завдяки якому наступний чи наступні етапи цього процесу (а також увесь процес загалом) могли б відбуватися із задовільною цілеспрямованістю, ефективністю й інтенсивністю. «Вихід» будь-якого процесу має слугувати «входом» для наступних процесів.
  Наприклад, можна сказати, що в школі налагоджено задовільний прямий зв’язок, якщо педагогічний персонал:

  • може і хоче достатньо ясно передбачити потреби, що формуються в суспільстві й культурі, а також очікування, надії та мрії учнів та їхніх батьків (сім’ї);
  • розуміє, що означає положення Конституції, згідно з яким вирішальне слово у виборі освітнього шляху належить батькам дитини (законним опікунам), а не якомусь чиновнику-освітянину;
  • налаштований сприймати як зміни в системі діяльності (див. 7.0.), середовищі (див. 3.0.), системі пізнання (див. 8.0.), системах комунікації й інтеракції тощо, що вже відбуваються, так і ті, що накреслені в близькому та далекому майбутньому;
  • доволі добре про все поінформований, зокрема про обмеження й можливості, які є в суспільстві та культурі;
  • знає про здібності, інтереси, потреби й бажання учнів щодо формування їхнього майбутнього;
  • розуміє, що навчальний процес має бути організовано так, щоб вроджені таланти всіх учнів (кожного учня!) було враховано й з усіх учнів могли сформуватися самостійно мислячі активні громадяни — члени суспільства і представники культури, які хотітимуть не лише піти в черговий навчальний заклад, а й:
    • бути відкритими до навчання та самовдосконалення в кожен момент життя;
    • працювати, створювати й передавати духовні та інтелектуальні цінності;
    • збудувати будинок, створити й оберігати родину, піклуватися про батьків;
    • захищати себе і, якщо це потрібно, інших; захищати дім, батьківщину й природу, культуру та всі культурні цінності, рідну мову, свободу, незалежність та інші ідеали.

  Навчання має зворотний зв’язок, якщо педагогічний персонал разом із учнями та їхніми батьками (а також бабусями та дідусями!) може й хоче:

  • розуміти прямі й опосередковані результати та наслідки дій, сформовані внаслідок спільної діяльності;
  • стежити за впливом навчального процесу і робити висновки для майбутньої діяльності.

  Для всього перерахованого педагогічний персонал мусить знати про кожного учня таке: стан його здоров’я і стосунків, інтереси, силу волі, розуміння віри й справедливості, запити, принципи, прийняті ним критерії, оцінки-настанови в різних сферах тощо.

  За зростанням, діяльністю, стосунками й розвитком учня можна встежити, якщо відомо, ким він насправді прагне бути. Для того, щоб визначити, з якого боку учні повністю відповідають очікуванням (перевершують очікування!), а в чому починають відставати, потрібно уявляти собі не лише їхні дім та школу як виховне середовище, а й суспільство як інституційну систему, а культуру — як голографічну систему. Лише в цьому разі є шанс зрозуміти, за яких умов можна досягнути успіху і чому трапляється так, що деякі діти залишаються на узбіччі життя.

  Кожен має без сторонньої допомоги прийти до розуміння, що по-старому (змінюючи й діючи лише фрагментарно) можна й далі робити тільки те, що вже перебуває на достатньо хорошому рівні. Діяльність, результати якої не відповідають очікуванням, потрібно або припинити, або ґрунтовно перелаштувати. Звісно, попередньо потрібно з’ясувати причини недоліків та невдач і продумати кроки, що дозволять позбутися цих причин, а також створити програму для досягнення й збереження задовільних результатів.

   

  ПРЯМИЙ І ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК У СУСПІЛЬСТВІ

  На суспільному рівні забезпечувати процесам прямий і зворотний зв’язок можуть лише особи, які знають суспільство як інституційну систему з дискретною структурою, культуру — як систему з голографічною структурою, а людину — як члена суспільства і представника культури.

  У державі й важливих для держави процесах налагодити прямий і зворотний зв’язок може лише той, хто сам має певні якості. Такі люди мають бути достатньо освіченими, поінформованими й досвідченими, суспільний і культурний зв’язок для них зрозумілий і безпосередній. У своїх діях вони спираються на духовність, високі ідеї й ідеали, це віддані, тверезі, чесні, врівноважені й послідовно непримиренні щодо всіляких недоліків і неетичності люди.

   

  

   

  У державному зрізі питання здебільшого полягає в тому, чиї інтереси обслуговують парламент і конституційні інститути. Чи діють вони в інтересах своєї країни і всього народу, чи в інтересах якогось олігарха чи навіть іншої держави, міжнародної корпорації чи однієї партії (а може, і спонсора передвиборчої кампанії).

  Зв’язок, як прямий, так і зворотний, потрібен у будь-якій саморегульованій, а також у хоч якось керованій системі.

  Людина, у якої немає зв’язку, а також прямого та зворотного зв’язку, не може діяти як громадянин. Держава і державні підсистеми, організації та відомства за відсутності прямого й зворотного зв’язку фактично є некерованими і не можуть функціонувати, змінюватися і розвиватися на основі саморегуляції.

   

  

   

  Зв’язок між державою і місцевим самоуправлінням, а також рівень прямого і зворотного зв’язку може контролювати кожен громадянин. Від виконання цієї частини громадянського обов’язку залежить дуже й дуже багато.

   

  6.3. МОВА

  Володіння мовами є однією з характеристик особистості та засобом втілення (передачі) думки.
  Немає жодної потреби в дослідженні того, чи має бути їжа чистою й свіжою — це й так усім зрозуміло. Ймовірно, не дуже важко відрізнити їжу від помиїв. Так само не буде важко вичленувати мовні помиї. За жодних обставин їхнє існування не можна виправдовувати чи приховувати.

  Мова неймовірна й невичерпна! Люди, які віртуозно володіють мовою, варті захвату.

  Набута завдяки академічному навчанню здатність достатньо точно висловлювати свої думки стає передумовою розуміння мовлення співрозмовника. За відсутності в людей бажання чи можливості опанувати (рідну) мову не формуватиметься й уміння вербального спілкування. Депутатам і чиновникам варто було б враховувати, що всі рішення, які перешкоджають вивченню й опануванню рідної мови, ведуть до руйнування культурних зв’язків.

   

  ОСНОВА ВСЬОГО — ЦЕ ЯСНІСТЬ МОВИ

  Зв’язок мови, мисленнєвого процесу й діяльності походить із давніх-давен і є одвічною темою. У кожній культурі, де люди можуть і хочуть поводитися як належить громадянам (брати участь в обговореннях, рішеннях, виконанні рішень і оцінці результатів), намагаються досягнути ясності мови і дбають про неї. Обговорення, у яких слова отримують непевне значення чи навіть таке, що збиває з пантелику, у кращому разі стають безглуздими, у гіршому — вводять в оману.

   

  Обговорення, у яких слова отримують непевне значення чи навіть таке, що збиває з пантелику, у кращому разі стають безглуздими, у гіршому — вводять в оману.

   

  Наше тлумачення таке:

  Курс — це уявлення суб’єкта про доцільний напрям, якого потрібно постійно дотримуватися.

  Ціль — це уявлення суб’єкта про майбутнє, якого потрібно досягнути до певного часу.

   

  Обсуждения, в ходе которых слова получают неопределенное и даже сбивающее с толку значение, становятся, в лучшем случае, бессмысленными, а в худшем – вводят в заблуждение.

   

  Вибір курсів та їх дотримання, як і визначення й досягнення цілі, передбачає наявність вольового зусилля, рішучості, сміливості, освіченості, поінформованості, досвіду, розуміння потрібних умов і можливих небезпек.

  Для досягнення цілі суб’єкту потрібні засоби, інакше все залишиться на рівні мрії.

  Щось може стати засобом виключно щодо цілі.

  У речей та їхніх властивостей, текстів, діяльності, законів, установ і підприємств, подій, візитів, уроків тощо не може бути цілей; цілі є (якщо вони є!) в авторів, організаторів — у суб’єктів.

  Ціль — це рішення; ціль встановлює сам суб’єкт; цілі потрібно досягнути (див. також 2.10.).

  Завдання видають, завдання потрібно виконувати. Коли завдання виконано, потрібно повідомити про це тому, хто його видав.

  Обов’язки супроводжують, обов’язки також потрібно виконувати.

  Функції є об’єктивними системами залежностей (див. також 11.0.). Крізь систему функцій пильні люди зможуть побачити сутність того, чиї функції вдалося розкрити.

  Якщо людина сама бажає чогось досягнути і заради цього починає активну діяльність, обирає час і місце, знаходить засоби (ресурси) і створює необхідні для їх використання умови, встановлює принципи діяльності, зокрема вподобання й обмеження, передбачає нові можливості й небезпеки, домагається співпраці тощо, то можна сказати, що вона діє цілеспрямовано.

  Якщо хтось інший просить (наказує чи розпоряджається) виконати щось у певні терміни (почати чи завершити), то в цьому разі людина виконує це завдання.

  Якщо все те саме потрібно зробити з огляду на обійману посаду, то не варто чекати на наказ чи розпорядження — потрібно просто взятися за виконання своїх обов’язків.

   

  МОВНА НЕДБАЛІСТЬ НЕДОПУСТИМА

  Людям, які не спроможні розрізняти й узгоджувати курс, цілі й засоби, завдання, обов’язки і функцію, результати і наслідки, складно (неможливо) думати своєю головою так, щоб успішно орієнтуватися в суспільстві й культурі.

  Якщо система діяльності заплутана, зокрема не розрізнені цілеспрямована, хаотична, примусова, ситуативна тощо діяльності, може статися, що життя стане нестерпним. У людей, які виросли в ситуації примусу, формується рабський чи дисидентський спосіб мислення. Для того, щоб усю навчально-виховну діяльність (парадигму) зробити сучасною, потрібно передусім довести до ладу мову — її термінологічну й концептуальну основу.

   

  • Недбалість щодо мови — ознака відсталості.
  • Мову потрібно берегти як зіницю ока!

   

  Надзвичайно майстерно в нас усе влаштовано так, що замість господарів з людей виростають батраки. Якщо замість людей, які системно мислять своєю головою й мають власні бажання, виховують безвольних виконавців, злісних ошуканців (які ще в школі на уроках списували в сусіда) і ледарів, то навряд чи на Естонію чекає світле майбутнє.

  Є кілька видів розбещеності: розбещеність щодо звичаїв, поведінки, спілкування, харчування, гардеробу. Є й мовна розбещеність. Мову потрібно берегти як зіницю ока!

  Недбалість щодо мови — ознака відсталості (виродження, занепаду). Це те, про що повинен знати кожен громадянин і особливо — вчитель.

  Значущість учителя переоцінити неможливо! Від учителя залежить формування готовності народу захищати свою державу і її жителів, її незалежність і свободу, розсудливість, врівноваженість, працьовитість, послідовність; готовність народу не тільки планувати майбутнє, а й перевершити себе заради цього майбутнього. Учитель здатний зародити в душі дитини незгасиму й безумовну любов до батьківщини, якщо він сам вірить у силу своєї країни і народу, а не виступає в ролі оповитого сумнівами спостерігача, який думає одне, говорить інше, а робить щось третє або ж взагалі нічого не робить заради збереження людини, суспільства і культури.

  У цій книзі ми підкреслюємо роль керівника як вчителя (див. 11.1.), маючи на увазі всіх керівників у різних сферах, які мають право рішення. Представлено цілий ряд рисунків (див. рис. 11.1.1.–11.1.8), які стосуються також вчителів і викладачів дитячих садків, шкіл і т. ін.